. 31 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6720/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Безеги А.А.,
представника позивача - Кабальського Р.О.,
представника відповідача - Мисюри О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
18 листопада 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року № 0007921304, № 0007931304, № 0007941304, № 0007951304.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його діяльність щодо будівництва багатоквартирних будинків та продаж квартир у них не є господарською діяльністю, а відтак, податки сплачені ним як фізичною особою під час нотаріального оформлення договорів купівлі-продажу свідчать про належне та повне виконання позивачем своїх обов'язків щодо сплати податкових зобов'язань. Вважає, що контролюючий орган протиправно ставить йому у вину порушення податкового законодавства, у зв'язку із чим донарахував податкові зобов'язання та застосував штрафні санкції.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено дату проведення підготовчого судового засідання.
Під час здійснення підготовчого провадження судом встановлено наявність обставин, які зумовлюють залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху в порядку частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
У спосіб та строк, встановлені судом, позивач усунув недоліки позовної заяви, а тому ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року розгляд справи продовжено.
15 січня 2021 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач вказує на те, що позивач, фактично здійснюючи господарську діяльність ухиляється від реєстрації (створення) суб'єкта такої діяльності. Такі дії позивача призводять до неналежного оподаткування його діяльності та за період з 2017 по 2018 роки зумовили недоотримання державним бюджетом значних сум коштів.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні з мотивів, наведених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини.
У період з 25 квітня 2019 року по 13 травня 2019 року ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року.
Результати перевірки оформлені актом від 20 травня 2019 року № 672/16-31-13-04-13/ НОМЕР_1 .
Під час проведення перевірки контролюючий орган встановив, що позивач у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року провадив господарську діяльність, що полягала у будівництві багатоквартирних будинків та подальшому продажу об'єктів нерухомого майна - квартир та нежитлових приміщень шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, доходи від якої не були належним чином оподатковані.
Так упродовж охопленого перевіркою періоду позивач виступав змовником будівництва багатоквартирних будинків, що відповідає КВЕД 41.10 "Організація будівництва будівель" та здійснював продаж квартир, що відповідає КВЕД 68.10 "Купівля та продаж власного нерухомого майна".
Зважаючи на обсяги побудованих багатоквартирних житлових будинків, реалізованих об'єктів нерухомості (квартир та нежитлових приміщень), систематичний характер такої діяльності, контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про здійснення ОСОБА_1 господарської (підприємницької) діяльності без реєстрації фізичною особою-підприємцем, дохід від якої не був оподаткований у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Крім того відповідач встановив, що сума від здійснення операцій з реалізації об'єктів нерухомого майна перевищила 1000000,00 грн., а відтак контролюючий орган дійшов висновку, що позивач набув статусу платника ПДВ, у зв'язку з чим операції з реалізації об'єктів нерухомого майна підлягали оподаткуванню податком на додану вартість.
З урахуванням викладеного, контролюючий орган констатував порушення позивачем:
- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України та частини 6 статті 128 Господарського кодексу України у частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та незабезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності;
- пункту 177.5, пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2017-2018 роки;
- підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2017 -2018 роки на 2266514,82 грн.;
- пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2017 -2018 роки на 905286,00 грн.;
-підпунктів 1.1, 1.2, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету на 188876,24 грн.,
Підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3, статті 42 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України "Про підприємництво" в частині здійснення підприємницької діяльності упродовж 2017-2018 років без державної реєстрації.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року:
№ 0007921304 про збільшення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 2266514,82 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 566628,17 грн.,
№ 0007931304 про застосування штрафних санкцій, яким до позивача застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 340,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування;
№ 0007941304 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 905286,00 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 226321,50 грн.
№ 0007951304 про збільшення податкового зобов'язання з військового збору, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 188876,24 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 47219,06 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішенням, позивач звернувся до суду.
Судом встановлено, що упродовж періоду з 2017 по 2018 року позивач виступав замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків.
Матеріалами справи підтверджено, що в охопленому перевіркою періоді на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу позивачем відчужено на користь інших осіб 72 об'єкта нерухомого майна на загальну суму 12591749,00 грн.
Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість.
Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності.
У розумінні положень Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" від 25 квітня 2003 року № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Отже, змістом підприємницької діяльності є сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.
У контексті викладеного судом встановлено, що позивач в охопленому перевіркою періоді здійснював діяльність, пов'язану із будівництвом житлових багатоквартирних будинків, та продажу квартир та нежитлових приміщень третім особам для отримання прибутку.
Зважаючи на тривалість діяльності позивача, направленої на створення об'єктів нерухомого майна, їх кількості та площі, мети будівництва, таке будівництво не може бути кваліфіковане як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.
Будівництво багатоквартирних житлових будинків є безумовним свідченням того, що збудовані об'єкти нерухомості мали на меті отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.
При цьому будівництво і продаж великої кількості однотипних об'єктів нерухомості (квартир, об'єктів комерційної нерухомості у багатоквартирних житлових будинках) є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва, що також супроводжувались ризиками, що випливають з ринку нерухомості, як то зміна попиту, що може мати наслідком суттєве зниження ціни або неможливість реалізувати готові об'єкти нерухомого майна.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку те, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, змістом яких є будівництво та подальший продаж ряду однотипних об'єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.
Відповідно до частини першої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Частиною другою та третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Враховуючи положення статті 50 Цивільного кодексу України, в разі здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації, вказана фізична особа несе такі ж обов'язки, в тому числі щодо сплати податків, як і фізична особа-підприємець, зареєстрована у встановленому чинним законодавством України порядку.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, визначено у статті 177 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Пунктами 177.5, 177.11 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
Отже, дохід фізичної особи-підприємця від здійснення підприємницької діяльності у 2017-2018 роках підлягав оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, в охоплений перевіркою період позивач отримав дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 12591749,00 грн.
При цьому позивачем як до перевірки так і під час розгляду справи у суді не надано документального підтвердження витрат, пов'язаних із зведенням об'єктів нерухомого майна.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за ставкою податку, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, та підлягав включенню до декларації про майновий стан і доходи позивача за 2017 та 2018 роки.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, декларацій про майновий стан і доходи за вказаний період позивач до контролюючого органа не подавав.
За даними відомостей з бази даних Державного реєстру фізичних осіб у період з 01 січня 2017 по 31 грудня 2018 років за операціями з купівлі-продажу нерухомого майна одночасно з нотаріальним посвідченням відповідних угод позивачем був сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5%.
Відтак суд погоджується з висновками контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 177.1, 177.2 та 177.5 статті 177 Податкового кодексу України внаслідок невключення до загального річного оподатковуваного доходу сум від продажу об'єктів нерухомості, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2266514,82 грн.
Отже, податкові повідомлення-рішення про збільшення позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкцій, а також про застосування штрафних санкцій за неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи, є обґрунтованими і підстав для їх скасування судом не встановлено.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішення, яким позивачу визначено зобов'язання з військового збору за 2017-2018 роки суд виходить із такого.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).
Зважаючи, що матеріалами справи підтверджуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки на 12591749,00 грн., контролюючим органом було обґрунтовано визначено позивачеві податкове зобов'язання з військового збору в розмірі 188876,24 грн.
Таким чином податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року № 0007951304 є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.
З огляду на підприємницький характер діяльності позивача в охоплений перевіркою період суд також погоджується з висновками контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку зареєструватись платником ПДВ та утримувати з операцій продажу об'єктів нерухомого майна податок на додану вартість на загальних умовах.
Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено розділом V Податкового кодексу України.
Підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Вимоги щодо обов'язкової реєстрації осіб як платників податку на додану вартість викладені у статті 181 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Таким чином, якщо протягом року сума операцій з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування ПДВ, перевищила 1000000,00 грн. у постачальника виникає обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість та утримувати з таких операцій ПДВ на загальних підставах.
Як встановлено судом за результатами діяльності позивача з будівництва та продажу нерухомого майна, останній у період 2017-2018 роки отримав дохід у розмірі 12591749,00 грн.
Зважаючи на те, що у серпні 2017 року обсяг операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню ПДВ, перевищив обсяг 1000000,00 грн., то починаючи з вересня 2017 року у позивача виник обов'язок зареєструватись платником ПДВ.
Відповідно до пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Враховуючи, що для цілей оподаткування ПДВ особа, обсяг поставок товарів/послуг якої за останні 12 місяців перевищив 1000000,00 грн., прирівнюється до зареєстрованих платників податку на додану вартість, суд погоджується з висновками контролюючого органу про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, 200.2, 200.3 статті 203 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за охоплений перевіркою період на 905286,00 грн.
За викладених обставин податкове повідомлення рішення від 13 червня 2019 року № 0007941304 є обґрунтованим, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для його скасування.
Доводи позивача про порушення контролюючим органом вимог закону при призначенні, проведенні та оформленні результатів перевірки, як на підставу для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, судом відхиляє.
Суд зазначає, що предметом цієї справи є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган визначив позивачеві податкові зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог чинного податкового законодавства.
При цьому позивач у позові не ставить питання про визнання протиправними дій контролюючого органу у ході призначення чи проведення перевірки.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що процедурні порушення, допущені контролюючим органом у ході організації заходів податкового контролю, не можуть бути обставиною для звільнення платника податків від передбаченої законом юридичної відповідальності, якщо зібраними у ході податкового контролю матеріалами підтверджується факт вчинення платником податків порушень, що мали вплив на визначення податкових зобов'язань.
Крім того, процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками перевірки податкового повідомлення-рішення. Натомість вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели такі порушення до спотворення обставин порушення та його наслідків.
Належних і достатніх доказів того, що внаслідок допущених процедурних порушень контролюючим органом було неправильно встановлено фактичні обставини господарської діяльності позивача або ж надано недостовірну кваліфікацію обставинам, що стосувались нарахування та утримання податкових зобов'язань з операцій продажу об'єктів нерухомого майна, позивач не надав.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення вручене уповноваженій на те особі - ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Гризуновою О.В. 07 жовтня 2014 року за реєстровим номером 3386.
Вищевказані обставини спростовують доводи позивача про порушення контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України в частині вручення письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
Як встановлено судом, наказ ГУ ДФС у Полтавській області про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 1169 від 19 квітня 2019 року щодо зазначення підстав її проведення містить технічну помилку щодо зазначення норми Податкового кодексу України, на підставі якої призначено проведення перевірки. Так, зазначений документ помилково містить посилання на вимоги підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, в той час коли фактичною підставою для проведення перевірки стали обставини, передбачені підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Так само не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом доводи позивача про невідповідність акта перевірки від 20 травня 2019 року № 672/16-31-13-04-13/ НОМЕР_1 вимогам наказу Міністерства фінансів України № 395 від 14 березня 2013 року.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Підстави для розподілу судових витрат у розумінні статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09 квітня 2021 року.
Суддя А.О. Чеснокова