09 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/8064/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,
30 грудня 2020 року позивач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди:
- з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 5068,61 грн;
- з ОСОБА_2 на користь Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 33323,09 грн.
Ухвалою від 31 грудня 2020 року, відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернувся до відповідних органів реєстрації місця перебування та місця проживання осіб щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб.
15 січня 2021 року від Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 .
27 січня 2021 року від Управління "Центр надання адміністративних послуг у м. Суми" Сумської міської ради надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .
Ухвалою від 01 лютого2020 року були виділені в окреме провадження позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення на користь Військової частини НОМЕР_1 матеріальної шкоди в розмірі 33323,09 грн., в провадженні адміністративної справи №440/8064/20 залишені позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкодив розмірі 5068,61 грн.
Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 обґрунтовані порушеннями з боку останнього положень законодавства України, внаслідок яких здійснено переплату сум грошового забезпечення військовослужбовців в розмірі 5068,61 грн. чим завдано збитків державі на вказану суму.
Представник позивача та відповідач у судове засідання не з'явилися. В матеріалах справи наявні докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином. Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 26.07.2014 року по 30.09.2015 року проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 на посаді командира (начальника).
Фахівцями Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю проведено внутрішній фінансовий аудит та аудит відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01 березня 2015 року по 28 серпня 2017 року, про що складений відповідний звіт (а.с.76).
В результаті вказаного аудиту виявлено переплату грошового забезпечення військовослужбовцям на загальну суму 54269,53 грн.
В аудиторському звіті від 22 серпня 2017 року №234/1/31/58, зокрема, встановлено, що в періоді, що підлягав аудиту, колишньому військовослужбовцю ОСОБА_3 виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення, в той час, як вислуга років його на день звільнення становила менше 10 років та звільнений він був на підставі п.п. «г» пункту 1 частини восьмої ст. 26 Закону України «Про військовий обв'язок і військову службу».
Внаслідок допущеного порушення незаконні витрати склали 886,65 грн. (в т.ч. грошове забезпечення 771,00 грн., податок з доходів фізичних осіб 115,65 грн.).
Крім того, у вересні 2015 року, незаконно, за висновком аудиту, виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку військовослужбовцям за 2014 рік, внаслідок чого допущені витрати коштів на загальну суму 6730,58 грн, а саме переплата грошового забезпечення на суму 4496,06 грн, податок з доходів фізичних осіб на суму 674,40 грн та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 1560,12 грн.
Суд зазначає, що даний аудиторський звіт не містить інформації щодо того в чому саме полягали порушення, допущені конкретно відповідачем, коли та в який період. Відсутній у ньому і розрахунок шкоди, завданої відповідачем.
У згаданому звіті вказано, що пояснень від посадових осіб не відбиралося, а за поясненнями начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 нарахування грошового забезпечення військовослубовцям здійснювали штатні начальник фінансово-економічної служби та бухгалтери.
Висновків про зайве нарахування та виплату грошових коштів за ініціативи командира (начальника) військовій частині польова пошта НОМЕР_2 звіт не містить.
Відповідно до наказу від 29 травня 2020 року №73 «Про призначення службового розслідування» комісією з метою визначення шляхів відшкодування спричинених державі збитків, виявлених під час проведення аудиту, а саме переплат грошового забезпечення військовослужбовцям проведене службове розслідування, про що складений відповідний акт, затверджений 11 червня 2020 року. Прийнятий наказ ТВО командира військової частини НОМЕР_1 підполковника медичної служби від 11 червня 2020 року за №16 «Про підсумки проведення службового розслідування стосовно переплат грошового забезпечення військовослужбовяцм військової частини НОМЕР_3 ».
Як вбачається з наказу, розслідуванням встановлено ряд порушень норм чинного законодавства України при веденні фінансового господарства, бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що призвело до збитків, завданих державі, внаслідок переплат грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини - польова пошта НОМЕР_2 .
Так, за змістом акта службового розслідування, в зв'язку з тим що на момент перевірки військова частина пп НОМЕР_2 вже не знаходилась на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , командування частини, керуючись вимогами пункту 5.6 правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій ЗСУ, затвердженого наказом МО України №280 від 22.05.2017 року, направило на адресу ВМКЦ ЗР акт прийому - передачі переплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини пп НОМЕР_2 для прийняття рішення щодо відшкодування переплати.
Відповіді з ВМКЦ ЗР командування не отримало.
Було отримано листа від командира 8 автомобільної санітарної роти від 29.04.2020 року № 363, в якому було запропоновано командиру військової частини НОМЕР_4 подати до суду на звільнених військовослужбовців для відшкодування переплати.
Начальник фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 у своїх поясненнях зазначила наступне - військова частина пп НОМЕР_2 мала в штаті свою фінансову службу та стройову частину, розроблене Положення фінансової частини НОМЕР_2 , інструкцію про преміювання військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , тому виплата грошового забезпечення здійснювалось військовою частиною НОМЕР_1 на підставі наказів командира військової частини пп НОМЕР_2 та відомостей, складаних фінансовою частиною військової частини пп НОМЕР_2 .
В зв'язку з тим, що військова частина пп НОМЕР_2 командиру військової частини НОМЕР_1 не підпорядковувалась, накази командира військової частини пп НОМЕР_2 на відповідність керівним документам не перевірялись.
Згідно наказу від 11 червня 2020 року позивачем було прийнято рішення про оформлення та подання позовної заяви до суду про відшкодування переплати на суму 5267,06 грн з громадянина України ОСОБА_4 , колишнього командира військової частини НОМЕР_3 .
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року (надалі в тексті рішення Положення).
Відповідно до п.2 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Пунктом 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.
Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Відповідно до п.10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення (обмежена матеріальна відповідальність).
Повна матеріальна відповідальність згідно п.13 Положення передбачена у разі:
умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій;
приписки у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах;
заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані;
дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину;
недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Як вбачається з акту службового розслідування, за його наслідками, ОСОБА_1 визнаний особою, відповідальною за переплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини пп НОМЕР_2 на суму 5267,06 грн внаслідок недостатності рівня знань керівних документів, вимог інструкції про преміювання військовослужбовців.
При цьому ні в акті службового розслідування, ні в наказі про підсумки службового розслідування від 11 червня 2020 року, ні в аудиторському звіті, що став передумовою для проведення службового розслідування, не встановлено умисних протиправних дій відповідача, спрямованих на завдання шкоди. У зв'язку з цим відсутні підстави для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності згідно п.13 Положення.
Відповідно до положень ст.ст. 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частин 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи усі вищенаведені обставини справи, завдання та принципи адміністративного судочинства, суд вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог про стягненням з відповідача ОСОБА_1 матеріальної шкоди, а, відповідно, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення матеріальної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва