Справа № 509/5647/20
09 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Слободянюка К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ( 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Добрянського, 26; ЄДРПОУ 23211248) про визнання протиправним та скасування рішення від 29.10.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення від 29.10.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії. Згідно позовних вимог позивач просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 29.10.2020 року про відмову в реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
зобов'язати Авангардівську селищну раду Овідіопольського району Одеської області здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840 грн. 80 коп., комісію банку за сплату судового збору в сумі 17 грн. 16 коп.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.11.2020 року адміністративну справу за №509/5647/20 направлено за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
19.02.2021 року справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, 19.02.2021 року о 11:05:39 справа була розподілена на суддю Тарасишину О.М .
Ухвалою від 24.02.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.10.2020 року позивач втретє звертається до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з заявою про реєстрацію місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою постійного мешкання батьків. Однак, в той же день, відповідачем було відмовлено у реєстрації місця проживання. Позивач вважає дане рішення протиправним, безпідставним та таким, що порушує права батьків та малолітньої дитини.
Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження по справі 11.03.2021 року (а.с.44). Однак, станом на дату винесення рішення по справі, відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Як вбачається з позовної заяви, 29.10.2020 року позивач втретє звернулась до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з заявою про реєстрацію місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою постійного мешкання батьків, а саме: АДРЕСА_2 .
29.10.2020 року відповідачем було відмовлено у реєстрації місця проживання із зазначенням наступних підстав: відсутність права власності на житлове приміщення та умови реєстрації неповнолітньої дитини разом з одним із батьків, відповідно до п.п.11,18 Правил реєстрації місця проживання (а.с.25).
Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV, в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 1382-IV) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Статтею 3 цього ж Закону, визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (далі - ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення)
Згідно зі статтею 6 вищевказаного Закону, пп. 9, 18 Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016, для реєстрації місця проживання необхідно надати документи: письмову заяву; документ, що підтверджує особу та до якого вноситься відмітка про місце проживання (реєстрації); квитанція про сплату адміністративного збору (в сумі); документи, що підтверджують право особи на проживання та реєстрацію за вказаною адресою (свідоцтво про право власності на житло, ордер, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, що вступило в законну силу тощо); військовий квиток або посвідчення про приписку (для осіб що є військовозобов'язаними та підлягають взяттю на облік); заяву про зняття з попереднього місця проживання (за умови одночасного оформлення). У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його.
Відповідно до частини 8 статті 6 означеного Закону, та п. 18 Правил реєстрації місця проживання чітко зазначено, що заборонено вимагати від особи для реєстрації місця проживання надання інших не передбачених в Законі документів.
Стаття 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9-11).
Позивач звернулась до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з заявою про реєстрацію місця проживання малолітнього сина за адресою: АДРЕСА_2 .
До заяви позивачем було додано договір купівлі-продажу від 27.04.2020 р., відповідно до якого, їй на праві приватної власності належить садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 0,0634 га, кадастровий номер якої 5123783200:01:003:0131 (а.с.12); витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.04.2018 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1410343851237 (а.с. 13); робочий проект реконструкції газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15-23); довідку ГО «Лебідь» від 17.09.2020 року про членство позивача в громадській організації «Садове товариство «Лебідь», із зазначенням, що позивач за адресою АДРЕСА_2 мешкає постійно (а.с. 28).
Із позовної заяви вбачається, що основною причиною відмови відповідача в реєстрації малолітньої особи за адресою АДРЕСА_2 , позивач вважає відсутність права власності саме на житловий будинок, адже позивач є власницею садового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.04.2018 року (а.с. 13).
Однак, керуючись практикою Верховного Суду, а саме постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/4673/18, суд зазначає наступне: «Відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації. Факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому».
Крім цього, суд враховує, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни <…> мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Однак, суд не залишає поза увагою ту обставину, що відповідно до доданих позивачем документів, місце реєстрації позивача (матері малолітнього ОСОБА_2 ) відрізняється від фактичного місця проживання, а саме: місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 (паспорт громадянина України, а.с. 9-10). При цьому місцем реєстрації батька малолітнього ОСОБА_2 є АДРЕСА_3 (а.с. 26).
Відповідно до п.5 Правил реєстрації місця проживання, батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Згідно п. 8 Правил реєстрації місця проживання, за бажанням батьків чи одного з них документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також через органи соціального захисту населення на підставі даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.
У п.18 Правил реєстрації місця проживання вказано, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Відтак, чинними Правилами встановлено вимогу стосовно реєстрації малолітньої дитини, а саме - за місцем реєстрації одного з батьків.
Суд наголошує, що ані батько, ані мати малолітнього ОСОБА_2 не зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , за якою матір хоче зареєструвати місце проживання малолітнього ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні даної справи суд враховує, що позивач, звернувшись до відповідача із заявою про реєстрацію проживання малолітньої дитини, мала намір зареєструвати дитину за адресою, за якою відсутня реєстрація будь-якого із батьків.
Відповідач відмовив у такій реєстрації місця проживання, посилаючись саме на п.18 Правил реєстрації місця проживання, наголошуючи на обов'язковості реєстрації дитини разом з одним із батьків (а.с.25).
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Авангардівської селищної ради Овідіопоьського району Одеської області, адже суд не вважає за можливим проведення реєстрації місця проживання малолітньої дитини окремо від батьків (чи одного з них), керуючись п.18 Правил реєстрації місця проживання.
Відтак, суд погоджується з рішенням відповідача від 29.10.2020 року про відмову в реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ( 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Добрянського, 26; ЄДРПОУ 23211248) про визнання протиправним та скасування рішення від 29.10.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2021 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.