Справа № 420/817/21
09 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати пункт 12 протоколу №164 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10 грудня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому першої групи інвалідності з 18 грудня 2018 року внаслідок поранення голови, правого плеча, коліна правої ноги, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги як інваліду першої групи з 18 грудня 2018 року внаслідок поранення голови, правого плеча, коліна правої ноги, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, де велись бойові дії, одноразову грошову допомогу у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України надати звіт відповідно ст.382 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в січні 1977 році при виконанні обов'язків військової служби-інтернаціонального обов'язку в країні, де велись бойові дії, отримав поранення голови, правого плеча, коліна правої ноги. 01.10.2001 року під час первинного огляду органами МСЕК позивача було визнано особою з інвалідністю третьої групи у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Згодом 18.02.2004 року, під час повторного огляду медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК), позивачу було встановлено другу групу інвалідності, а 18.12.2018 року було встановлено першу група інвалідності.
25.08.2020 року позивач звернувся до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 18.12.2018 року першої групи інвалідності внаслідок поранення при виконанні інтернаціонального обов'язку, в країнах, де велись бойові дії.
Водночас протоколом Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10 грудня 2020 року №164 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Міністерства оборони України та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 08.02.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України було прийнято судом до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
11.03.2021 року через канцелярію суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 45-50), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що згідно з ч. 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) та пункту 8 Порядку №975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Так первинну втрату працездатності позивачем із встановленням ІІІ групи інвалідності безстроково було зафіксовано 01.10.2001 року, а повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено більший ступінь втрати працездатності із встановленням II групи інвалідності відбувся 18.02.2004 року, а із встановленням І групи інвалідності - 18.12.2020 року. Оскільки між первинним встановленням інвалідності та черговим повторним оглядом 18.12.2020 року минуло понад два роки, позивач не має права як на отримання одноразової грошової допомоги так і на її доплату.
Вказані доводи підтверджуються правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.03.2020 у справі №240/5765/18, від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19, від 30 липня 2020 року у справі №540/2329/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 200/14036/18-а.
Крім того відповідач зазначає, що позивачем в порушення п.11 Порядку №975 не було надано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного, ушкодження.
24.03.2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 54-56), в якій він просить відхилити доводи відповідача у відзиві на адміністративний позов та задовольнити його позовні вимоги.
Заперечень на відповідь на відзив відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження встановлено наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.1986 року полковника ОСОБА_1 було звільнено з 01.01.1987 року з військової служби в запас через хворобу (а.с. 14).
Як вбачається із протоколу засідання 15 Військово-лікарської комісії Одеського військового округу №693 від 28.08.2001 року, поранення голови, правого плеча,коліна правої ноги позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с. 8-9).
Відповідно до витягу з акту огляду у МСЕК серії 2-18 ОА №034768 від 01.10.2001 року, позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с. 29).
В подальшому, 18.02.2004 року ОСОБА_1 при повторному огляді відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 2-18 ОБ №037113 від 18.02.2004 року було встановлено ІІ групу інвалідності, що настала у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с.30).
22.12.2018 року позивачу було встановлено І групу інвалідності, що настала у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, що підтверджується випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №041041 від 22.12.2018 року (а.с.31).
На підставі вищезазначеного позивач звернувся до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 22.12.2018 року І групи інвалідності.
10.09.2020 року Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив документи позивача для розгляду до Департаменту фінансів Міністерства оборони України на комісію Міністерства оборони України розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (а.с. 15).
Разом з тим, відповідно до пункту 12 витягу з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10 грудня 2020 року №164 (а.с.17) позивачу було відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що:
- заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
- заявником не подано документу, що свідчите про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової-грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975;
- заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2001 році, не існувало-правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Міністерства оборони України та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частини 1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Дослідивши адміністративний позов, відзив Міністерства оборони України, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Як встановлено статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - №2232-ХІІ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Так, згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, яка діяла з 01.01.2007 року, та якою було введено поняття «одноразова грошова допомога».
Так, статтею 16 Закону №2011-XII встановлено, зокрема, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту б частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
За приписами пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII у Законі №2011-XIІ п. 4 ст.16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
У пункті 8 Порядку № 975 зазначено: якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 8 Порядку №975.
У справах цієї категорії насамперед потрібно встановити, які правові норми регулюють відносини сторін на час виникнення спору.
Спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому під час повторного огляду вищої (І) групи інвалідності з 18.12.2018 року.
Так відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Суд зазначає, що змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Крім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі №240/10153/19 викладений такий правовий висновок про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються, починаючи з 01.01.2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
У цій самій справі Верховний Суд зазначив, що оскільки між первинним встановленням інвалідності та повторним оглядом, за наслідками якого було установлено ІІ групу інвалідності, минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
За приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі №806/3742/17, від 01.10.2020 року у справі № 240/8345/19.
Застосовуючи зазначений висновок Верховного Суду до обставин цієї справи, суд виходить з того, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено І групу інвалідності, відбувся 18.12.2018 року, а первинно інвалідність ІІІ групи встановлено позивачу 01.10.2001 року. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на дату встановлення І групи інвалідності.
Суд не може для вирішення справи прийняти посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі №816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі №751/4367/17, від 21 серпня 2018 року у справі №295/14297/16-а, від 21 червня 2018 року у справі №760/11440/17, від 13 грудня 2018 року у справі №623/1711/17, від 05 квітня 2019 року у справі №820/4143/18, оскільки в ухваленій пізніше постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 Верховний Суд відступив від правової позиції, на яку посилається позивач, та сформував інший правовий висновок, про який зазначено вище, та яким суд керується, вирішуючи спір між сторонами у справі №420/817/21.
Також суд вважає обґрунтованим посилання відповідача на ненадання позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Так, відповідно до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом)
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги
Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Застосовані судом норми права дають підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16-2 Закону №2011-XII.
Подання зазначених у п.11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Водночас, обов'язок перевірити, чи не настала інвалідність за обставин, перелік яких визначений у ст. 16-4 Закону № 2011-XII, покладено на орган, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Отже, вимога щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.
Суд звертає увагу, що Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Так, відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІІ Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 (надалі - Положення №402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).
Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Згідно із п. 21.3 Положення №402, причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні військово-лікарські комісії; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Відповідно до п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402, постанови військово-лікарських комісій про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення; г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
Згідно з п. 21.7 Положення №402 постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).
При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року №2, і не мають довідки, виданої військовою частиною, військово-лікарськими комісіями можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п. 21.8 Положення №402).
З огляду на викладене, відсутність у абзаці 6 п.11 Порядку №975 вказівки про конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.
Отже, відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.
Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п.11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Відтак, суд вважає, що витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії не є єдиним та достатнім документом, який свідчить про причини та обставини поранення.
У постанові від 10.04.2019 року у справі №822/220/18 Верховний Суд зазначив, що документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міноборони обов'язку щодо їх витребовування.
У зазначеній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Як свідчить зміст п.11 Порядку №975, питання призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, носить заявницький характер, тобто розглядається виключно за ініціативою заявника. Цим же пунктом Порядку встановлено, про необхідність додання до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, у тому числі, документа про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що за зверненням особи за призначенням одноразової грошової допомоги, уповноважений орган (обласний військовий комісар за місцем проживання цієї особи) оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України затверджений п. 11 Порядку № 975 перелік документів для призначення такої допомоги.
Тобто, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених п. 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.
В свою чергу, розпорядник бюджетних коштів в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі зазначених документів приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
В даному випадку позивачем були подані документи, що не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Таким чином, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії №164 від 10 грудня 2020 року, прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих відповідачу законом повноважень, а тому підстави для задоволення позовних вимог та скасування цього рішення відсутні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/817/21 не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Одеса, проспект Повітрянофлотський, 6) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький