справа № 380/1188/21
05 квітня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Пенсійного фонду України у Львівській області від 01 грудня 2020 року у вчиненні дій, необхідних для повернення помилково сплачених позивачем грошових коштів. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області (місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. К. Левицького, 18, код ЄДРПОУ 38007620 подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 7904,90 грн. (сім тисяч дев'ятсот чотири гривні дев'яносто копійок), сплаченого згідно квитанції № ПН2354264 від 05 лютого 2020 року;
- судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 05 лютого 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С. вперше придбала житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 . При нотаріальному посвідченні вказаного договору позивач сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 7904,90 грн., що становить 1% вартості придбаного майна.
Позивач вказує, що 24 листопада 2020 року її представник звернувся до відповідача із заявою, у якій просив повернути їй помилково сплачені грошові кошти у розмірі 7904,90 грн. На вказану заяву відповідач надав відповідь, якою відмовив позивачці у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, покликаючись на відсутність інформації про те, чи є така купівля житла першою.
Позивач уважає, що оскільки житло нею придбавалось уперше, то вона відповідно до вимог пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не повинна була сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна, сплата такого збору в сумі 7904,90 грн. (1% вартості квартири) є помилковою, а тому підлягає поверненню з державного бюджету.
Крім того, позивач зазначає, що покликання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими. Адже державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У зв'язку з вищевказаним, адміністративний позов просить задоволити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не володіє інформацією щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому не має можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше. Крім того, зазначає, що позивачем не надано жодних документів (доказів), які б підтверджували, що майно придбано нею вперше.
Відповідач стверджує, що громадяни, які придбавають житло вперше звільняються від сплати збору на підставі закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду. Тому питання звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись при нотаріальному посвідченні цивільно-правового договору.
Також відповідач зазначає, що відповідно до норм Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є волею самого платника, яка виражається у поданні ним заяви про таке повернення. Тому вимога позивача сформувати та подати до територіального Управління Державної казначейської служби подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
У зв'язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити.
Третя особа подала пояснення щодо позову, у яких вказує, що перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету визначається відповідно до переліку кодів бюджетної кваліфікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» (далі - Постанова № 106). Відповідно до Постанови № 106 контроль за справлянням надходжень до бюджету за кодом бюджетної класифікації доходів 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» здійснює Пенсійний фонд. Органи Казначейства не приймають рішення щодо повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів, а лише виконують прийняте уповноваженим органом (органом стягнення або судом) рішення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 02 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін. Залучено Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
05 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С., зареєстрований в реєстрі № 496, згідно з яким позивач прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта власником зазначеної квартири є ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50985816 від 05 лютого 2020 року.
Відповідно до квитанції № ПН2354264 від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 сплатила збір з операцій придбання (купівлі - продажу) нерухомого майна в сумі 7904,90 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області.
Листом від 01 грудня 2020 року № 1300-5604-8/98083 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило представника позивача на його заяву від 24 листопада 2020 року, зокрема, про те, що з 26 вересня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». З 26 вересня 2020 року визначено, що відповідно до підпунктів «б», «в» і «г» пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій № 1740 від 03 листопада 1998 року (далі - Порядок), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна не сплачується, якщо:
а) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Оскільки позивач не надала документи та інформації, зазначені у підпунктах «б», «в» і «г» пункту 15-2 Порядку, тому немає підстави для формування Подання про повернення коштів, як помилково сплачених.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки нею по суті безпідставно (помилково) сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного майна.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції - чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 8 частини 1 статті 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є, для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з абзацом 1 пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року (в редакції - чинній на момент виникнення спірних правовідносин) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно з пунктом 15-3 цього ж Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм законодавства вказує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі - продажу квартири від 05 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С, зареєстрований у реєстрі № 496, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50985816 від 05 лютого 2020 року.
Відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого майна у матеріалах справи відсутні. В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого житла, а відтак, свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач 05 лютого 2020 року вперше придбала житло (квартиру АДРЕСА_1 ) за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі 7904,90 грн.
Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачці у поверненні безпідставно сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7904,90 грн. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2020 року.
Посилання відповідача у листі від 01 грудня 2020 року № 1300-5604-8/98083 на постанову Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», яка набрала чинності з 26 вересня 2020 року, суд вважає безпідставними, оскільки зазначена постанова не була чинною на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2020 року та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а відтак може бути застосована до спірних правовідносин.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Суд зазначає, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись за провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
Разом з тим суд зазначає, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.
Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які наведені у його постановах від 20 березня 2018 року (справа № 819/1249/17), від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17), від 31 січня 2018 року (справа № 819/1667/17) та в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом під час ухвалення рішення у справі.
Відповідно до квитанції № ПН 2354264 від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 сплатила збір з операцій придбання (купівлі - продажу) нерухомого майна в сумі 7904,90 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області.
Згідно із пунктом 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
Тому, з огляду на наведене правове регулювання та, враховуючи, що збір з операцій купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 7904,90 грн. сплачений позивачкою на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 7904,90 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна згідно з квитанцією № ПН 2354264 від 05 лютого 2020 року.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат суд зазначає таке.
Разом з позовною заявою представник позивача подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу.
Указана заява мотивована тим, що 11 січня 2021 року позивачка сплатила на користь адвокатського об'єднання «Ад Хок» грошові кошти в сумі 1000,00 грн. Ці кошти були сплачені, як адвокатський гонорар за надану правничу допомогу у цій справі відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 70 від 11 лютого 2020 року. Крім того, при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі, який становить 908,00 грн.
Враховуючи викладене, представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме: 908,00 грн. сплаченого судового збору; 1000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частинами першою - третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції про сплату № 29868 від 14 січня 2021 року при поданні позовної заяви позивач сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача належить стягнути 908,00 грн. сплаченого судового збору.
Щодо стягнення з відповідача 1000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд встановив, що 11 лютого 2020 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Ад Хок» (Виконавець) укладено Договір про надання правової допомоги № 70 (а.с.19-21) (далі - також Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець бере на себе зобов'язання по наданню Клієнту за його зверненням на довгостроковій основі правової (професійної правничої) допомоги у відповідності з умовами цього Договору, законодавства України, а також Правил адвокатської етики, а Клієнт зобов'язується здійснювати оплату правової допомоги та фактичних витрат, понесених Виконавцем безпосередньо при виконанні цього Договору.
Згідно з пунктом 2.1 Договору порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в додаткових угодах до цього Договору.
Відповідно до пунктів 1, 2 Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 70 від 11 лютого 2020 року (а.с.22) Виконавець зобов'язується надавати Клієнту наступну правову допомогу: надання консультативних послуг, складення відповідних заяв чи інших документів, а також представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, чи надання будь-якої іншої правової допомоги, передбаченої Договором з метою повернення сплаченого помилково збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7904,90 грн. (підпункт 1.1 пункту 1); сторони погодили, що розмір винагороди, (гонорару) за правову допомогу, передбачену пунктом 1 цієї Додаткової угоди, становить 1000 (одну тисячу) гривень у випадку повернення грошових коштів у позасудовому порядку, чи повернення коштів у судовому порядку без участі представників Виконавця у судових засіданнях (пункт 2).
Згідно Рахунку від 16 грудня 2020 року позивачці - ОСОБА_1 належало сплати отримувачу - Адвокатському об'єднанню «Ад Хок» 1000,00 грн. за надання правової допомоги відповідно до Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 70 від 11 лютого 2020 року (а.с.18).
11 січня 2021 року ОСОБА_1 сплатила Адвокатському об'єднанню «Ад Хок» 1000,00 грн. за надання правової допомоги відповідно до Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 70 від 11 лютого 2020 року, що підтверджується Випискою по рахунку від 11 січня 2021 року (а.с.17).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Крім того, суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі й постанов Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 500,00 грн., що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області (вул. К. Левицького, 82-А, м. Львів, 79017) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - задоволити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладену у листі від 01 грудня 2020 року № 1300-5604-8/98083, щодо сформування та подання до Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 7904,90 грн. відповідно до квитанції № ПН2354264 від 05 лютого 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області (вул. К. Левицького, 82А, м. Львів, 79017, код ЄДРПОУ 38007620) подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 7904,90 грн. відповідно до квитанції № ПН2354264 від 05 лютого 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору та 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 09 квітня 2021 року.
Суддя Клименко О.М.