про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
09 квітня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/1841/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
05 квітня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, з такими вимогами:
визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області щодо визначення розміру недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 , з мотивацією зменшення пенсійних виплат в залежності від дати звернення за спадщиною;
зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області сплатити різницю між нарахованою та нотаріально засвідченою сумою недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 за період з 23.11.2017 по 31.10.2019 в сумі 5948, 25 (п'ять тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 25 коп на рахунок НОМЕР_1 ;
визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 суми пенсії за період з 01.03.2016 по 22.11.2017, що належала його жінці - ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв'язку з її смертю;
зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області сформувати та направити до приватного нотаріуса Ченакал О.Є. для включення до складу спадщини після померлої жінки позивача - ОСОБА_2 за період з 01.03.2016 по 31.10.2019 відповідну довідку із врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлої без обмеження будь - яким строком.
В обгрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що він є чоловіком ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
12.03.2021 представник позивача звернувся до відповідача з пакетом документів за отриманням недоодержаної пенсії померлої. Разом з пакетом документів була надана пропозиція в повному обсязі сплатити суму боргу по недоотриманій пенсії ОСОБА_2 за період з 01.03.2016 по 31.10.2019 без обмеження будь-яким строком.
На пропозицію була отримана відповідь від 22.03.2021, де відповідач з посиланнями на статтю 46 Закону № 1058 зазначив, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Також, відповідач зазначив, що 24.11.2020 за вхідним номером 2537/8 надійшов запит державного нотаріуса Марківської державної нотаріального контори Ченакал О.Є. щодо надання інформації про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 для видачі свідоцтва про право на спадщину. Сума недоотриманої пенсії була розрахована за три роки до дня звернення до управління нотаріуса, тобто була розрахована за період з 23.11.2017 по 31.10.2019 та склала 41623,14 грн. Відповідач зазначив, що станом на 22.03.2021 заява щодо виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонерки відпрацьована, а сума недоотриманої пенсії, яка розрахована згідно статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 11.03.2018 по 31.10.2019, склала 35 674 грн. 89 коп.
На думку позивача, відповідач не збирається виплачувати недоотриману пенсію з 01.03.2016 по 22.11.2017 і неправомірно зменшив суму недоотриманої пенсії з 41623,14 грн. до 35674,89 грн. Різниця складає 5948, 25 грн. Позивач вважає такі дії неправомірними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом2, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому, владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спадщину після смерті ОСОБА_2 позивач прийняв та 11.03.2021 державним нотаріусом Марківської державної нотаріальної контори Ченакал О.Є. на ім'я позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстр № 312, спадкова справа № 73/2021, з якого слідує, що позивач є спадкоємцем щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщина складається з недоодержавної пенсії, що знаходиться на рахунку в рахунку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області в розмірі 41623,14 грн.
На звернення представника позивача, відповідач листом від 22.03.2021 повідомив, що 24.11.2020 надійшов запит державного нотаріуса Марківської державної нотаріальної контори Ченакал О.Є. щодо надання інформації про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 для видачі свідоцтва про право на спадщину. Сума недоотриманої пенсії була розрахована за три роки до дня звернення до управління нотаріуса, тобто була розрахована за період з 23.11.2017 по 31.10.2019 та склала 41623,14 грн. Сума недоотриманої пенсії, яка розрахована згідно ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 11.03.2018 по 31.10.2019 склала 35 674, 89 грн.
Позивач не погоджується з даними діями відповідача, а саме як вбачається з позовних вимог щодо визначення розміру недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 , з мотивацією зменшення пенсійних виплат в залежності від дати звернення за спадщиною, тому просить зобов'язати відповідача сплатити різницю між нарахованою та нотаріально засвідченою сумою недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 за період з 23.11.2017 по 31.10.2019 в сумі 5948,25 грн. Також, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 суми пенсії за період з 01.03.2016 по 22.11.2017, що належала його жінці - ОСОБА_2 і залишилась недоотриманою у зв'язку з її смертю, тому просить суд зобов'язати відповідача сформувати та направити до приватного нотаріуса Ченакал О.Є. для включення до складу спадщини за період з 01.03.2016 по 31.10.2019 відповідну довідку із врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлої без обмеження будь - яким строком.
При цьому, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до статті 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що оскільки грошові кошти недоотриманих пенсійних виплат входять до спадкового майна, їх отримання регулюється спадковим законодавством.
Дослідженням матеріалів позовної заяви судом встановлено, що суттю спору є суто приватно-правові відносини між сторонами, а саме отримання позивачем сум недоотриманої пенсії, що належали його жінці за життя та неправильне (на думку позивача) визначення органом Пенсійного фонду з цього приводу суми, що повинна увійти до складу спадщини та бути виплачена спадкоємцю.
При цьому, з моменту отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.03.2021 всі питання щодо визначення розміру недоотриманої пенсії за життя померлої, які увійшли до складу спадщини, набувають суто приватно-правових відносин і стосуються права позивача на спадщину, не дивлячись на те, що стороною у справі є територіальний орган Пенсійного фонду.
Крім того, оглядом Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.12.2015 № 27-3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 січня 2016 за № 96/28226, судом встановлено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань:
1) забезпечує додержання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення;
2) забезпечує надходження від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень та платників відповідно до законодавства;
3) планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду;
4) забезпечує ведення в районі (місті) реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб), своєчасне внесення відомостей до нього та їх використання, контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб, та автоматизовану обробку інформації;
5) забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду;
6) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів;
7) призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства;
8) забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством;
9) здійснює стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;
10) застосовує фінансові санкції, передбачені законом;
11) надає застрахованим особам інформацію, що міститься на їх персональних облікових картках у реєстрі застрахованих осіб;
12) проводить за вимогою страхувальників звірення сум нарахування та сплати страхових внесків, інших платежів, надає їм інформацію, визначену законодавством;
13) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації кадрів, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;
14) проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення, надає страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, роз'яснює їхні права і обов'язки;
15) інформує громадськість про свою діяльність;
16) здійснює розгляд звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг;
17) узагальнює та аналізує результати роботи управління Фонду, вносить відповідні пропозиції головному управлінню Фонду;
18) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно захисту інформації з обмеженим доступом;
19) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Отже, саме у вказаних випадках територіальний орган Пенсійного фонду виступає як суб'єкт владних повноважень, дії якого можуть бути оскаржені до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому дії територіальних органів Пенсійного фонду при наданні відповіді на запити нотаріальних контор / приватних нотаріусів щодо визначення сум недоотриманих пенсій за життя померлих пенсіонерів набувають приватно-правовий характер, оскільки нерозривно пов'язані з правом спадкоємців на спадщину у вигляді недоотриманих сум пенсій померлих спадкодавців, і повинні розглядатись, у разі порушення прав спадкоємців, нерозривно в порядку цивільного судочинства шляхом безпосереднього стягнення таких недоотриманих сум, а не визнання протиправними дій територіальних органів Пенсійного фонду при наданні відповіді на запити нотаріальних контор / приватних нотаріусів.
Підсумовуючи вищевикладене, та беручи до уваги те, що між сторонами виник приватний спір, який випливає не з публічно-правових, а із цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід вирішувати в порядку цивільного судочинства.
Висновки суду щодо юрисдикції спору узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 14 червня 2018 року по справі № 527/346/16-ц, та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі № 286/3516/16-ц.
Посилання позивача у позовній заяві на правові позиції Верховного Суду у справах №757/61718/17-ц та №910/4590/19 щодо розгляду справи в порядку адміністративного судочинства є неприйнятними, оскільки предмети вказаних справ не є ідентичними даній справі, а тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані.
Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України).
Згідно вимог частини шостої статті 170 КАС України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Керуючись статями 2, 19, 160, 170, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу право звернутися з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян