про залишення позовної заяви без руху
08 квітня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/1868/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
06 квітня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якій позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період часу з 30.09.2017 по 12.02.2021 у розмірі 778 977 грн.
Розглянувши матеріали позову, суд дійшов такого.
Пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху для усунення недоліків з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI “Про судовий збір” (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачено.
В позовній заяві позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” як учасник бойових дій.
Суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на таке.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, визначені статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” .
Зокрема, за приписами пункту 18 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і пункту 2 статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.
Разом з тим, частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Правовий аналіз змісту статті 5 Закону № 3674-VI свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв'язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.
Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про “справи, пов'язані з порушенням їхніх прав”, вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
При зверненні до суду особи, яка є учасником бойових дій, наприклад, з позовом про розірвання шлюбу або із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, вона зобов'язана сплатити судовий збір, так як в таких правовідносинах відсутнє порушення якихось прав особи, як учасника бойових дій.
В даному спорі при зверненні до суду позивач, який є учасником бойових дій, просить суд стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період часу з 30.09.2017 по 12.02.2021 у розмірі 778 977 грн. Спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.
Отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу майнового характеру у розмірі 778 977,00 грн.
У відповідності до вимог статті 4 Закону № 3674-VI позивачу слід надати суду документ про сплату судового збору в розмірі 7789,77 в дохід Державного бюджету України за наступними реквізитами: 22030101 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050): Отримувач коштів: ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101; Рахунок отримувача: UA288999980313101206084012499; Код отримувача: 37991110; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Відомча ознака: “ 84” Окружні адміністративні суди.
Відповідно до частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частиною другою статті 94 КАС України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Відповідно до частини п'ятої статті 94 КАС України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
В порушення частини п'ятої статті 94 та частини четвертої статті 161 КАС України позивачем не підтверджено відповідність копій письмових доказів оригіналам, які знаходяться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, в порушення вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України позивачем надані не завірені належним чином копії письмових доказів.
Отже, позивачу слід надати суду належним чином засвідчені копії письмових доказів, оригінали яких знаходяться у позивача, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, де, також зазначено, що судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Як вбачається з позовної заяви, повний розрахунок при звільненні з позивачем проведено відповідачем 12.02.2021. Таким чином, про порушення своїх прав позивачу стало відомо з дня проведення із ним фактичного розрахунку, тобто 12.02.2021, з якого й розпочинається перебіг місячного строку для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Натомість, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою 06.04.2021, тобто після спливу визначеного місячного строку, не надавши клопотання про попоновлення строку на звернення до суду, із зазначенням підстав для поновлення цього строку, та не надавши відповідних доказів в обгрунтування причин поважності пропуску строку.
Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що на підставі ст.117 Кодексу Закону України про працю позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив розрахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період часу з 29.09.2017 по 12.02.2021 та у відповідь позивач отримав лист № 441/111/22-2021 від 22.03.2021, яким у розрахунку та виплаті середнього заробітку було відмовлено, оскільки обов'язковість досудового порядку урегулювання спору законодавством не передбачена.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві або у заяві про поновлення строку звернення до суду причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданими до них матеріалами.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку, із наданням відповідних доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, адміністративний позов підлягає залишенню без руху з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків протягом 5 календарних днів з дня отримання копії даної ухвали суду.
Керуючись статтями 160, 161, 167, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду:
документа про сплату судового збору в сумі 7789,77 грн в дохід Державного бюджету України за наступними реквізитами: 22030101 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050): Отримувач коштів: ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101; Рахунок отримувача: UA288999980313101206084012499; Код отримувача: 37991110; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Відомча ознака: “ 84” Окружні адміністративні суди;
належним чином засвідчених копій письмових доказів, оригінали яких знаходяться у позивача, із зазначенням дати такого засвідчення;
клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду та доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду.
В разі неусунення вказаних недоліків у встановлений термін позовну заяву буде повернуто позивачеві.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяК.Є. Петросян