07 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7401/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - Головне управління ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та зобов'язання з 17 липня 2018 року провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 указаного Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позову позивач вказала, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), що має наслідком відновлення дії статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак відповідач протиправно не здійснює йому нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, починаючи із 17 липня 2018 року. Вважає, що така бездіяльність є порушенням її майнових та соціальних прав, тому просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов від 19.06.2020 відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечення на позов вказав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. До 01 січня 2015 року позивач отримувала підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратила чинність, деяких законодавчих актів України" статтю 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключено, а тому з 01 січня 2015 року виплату підвищення позивачу припинено.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №987-VIII), яким статтю 39 викладено в редакції, що передбачає встановлення в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, доплати громадянам, які працюють в зоні відчуження.
Рішенням Конституційного Суду України 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", але рішення не містить застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Оскільки Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII є чинним та таким, що не відповідає Конституції України не визнавався, з 01 січня 2016 року доплата проводиться виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Зважаючи на те, що позивач до цієї категорії осіб не належить, то провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" немає законних підстав. З урахуванням наведеного відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 01.06.2020 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №510/1286/16-а.
Відповідно до ухвали суду від 22 березня 2021 року поновлено провадження у даній справі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у частині визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за період із 17 липня 2018 року по 24 листопада 2019 року залишено без розгляду.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Позивач проживає в селі Раків Ліс, Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, належить до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і ця обставина не є спірною.
В травні 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, просив провести з 17 липня 2018 року нарахування та щомісячну виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
У відповідь на вказану заяву Головне управління ПФУ у Волинській області листом від 15.05.2020 №2865-2966/Т-02/8-0300/20 повідомило позивача про те, що з 01 січня 2015 року припинено йому виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з набранням чинності Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", а тому немає підстав для встановлення з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за проживання на забрудненій території внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки позивач не перебуває в трудових відносинах.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 "Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження" такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Отже, дана справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, суд дійшов висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів).
Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 25.11.2019 - у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом, який було скеровано до суду 25.05.2020.
Додатково суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З урахуванням наведеного, позов належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності, яка призвела до не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, та зобов'язання відповідача з 25.11.2019 здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 25 листопада 2019 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 25 листопада 2019 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Мачульський