м. Вінниця
05 квітня 2021 р. Справа № 120/578/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
26.01.2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Стрижавської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,1500 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт.Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520655900:02:005:0228.
За результатом розгляду клопотання позивача, відповідач відмовив у наданні такого дозволу, оскільки земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Представник позивача зазначив, що з метою встановлення факту наявності зареєстрованого права власності на бажану позивачем земельну ділянку, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Разом з тим, документів, що посвідчують право власності на бажану позивачем земельну ділянку в архіві відділу не виявлено. Також, не виявлено рішення Стрижавської селищної ради щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність.
Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення 62 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №113 від 09.09.2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1500 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт.Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області;
- зобов'язати відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1500 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт.Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області.
Ухвалою суду від 01.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою витребувано у відповідача інформацію стосовно реєстрації права власності на земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 та докази про передачу земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 у власність.
23.02.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно відомостей Земельно кадастрової книги підприємств, організацій, установ - Розділ V. Присадибні землі особистого користування, земельно-шнурова книга №5 за 199-1998 роки (Розділ V. Присадибні землі особистого користування, книга №5) №№ 145; прізвище, ім'я по-батькові - ОСОБА_2 ; всього земель - 0,125; підстава на право користування присадибною ділянкою, примітка - ділянка НОМЕР_1 та книги по обліку платежів земельного податку на 2016/2020 роки, земельною ділянкою, яка зазначена на графічному матеріалі доданому до клопотання позивача, користується ОСОБА_2 . Крім того, рішенням 35 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради від 27.06.2018 року №35 надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на складання технічної документації із землеустрою щодо проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_4 .
Також вказали, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає плану зонування території смт. Стрижавка.
Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини.
05.06.2020 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт.Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520655900:02:005:0228.
Рішенням 62 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №113 від 09.09.2020 року позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у власності.
Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що не відповідає положенням частини 7 статті 118 ЗК України, а тому за захистом своїх прав звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Приписами п.п. "а", "б" ч.1 ст.12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. "б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.
Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
В той же час, згідно приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугувало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка знаходиться по АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебуває у власності.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас, в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.
Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).
На підтвердження того, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 , відповідачем надано "Книга по обліку платежів земельного податку на 2016-2020 роки", Викопіювання з плану зонування території смт. Стрижавка, копії витягів з Книги по обліку земельного податку на 2016-2020 роки та окремі матеріали Земельно - кадастрової книги підприємств, організацій, установ, Земельно-шнурова книга № 5 за 1992-1998 роки (Розділ V - Присадибні землі особистого користування, книга № 5 за 1992 року по 1998 рік).
Суд не приймає такі докази як належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України, оскільки надана відповідачем копія одного аркуша "Книги по обліку платежів земельного податку на 2016-2020 роки" свідчить лише про те, що ОСОБА_2 здійснювала платежі по земельному податку, в той же час вид користування цією землею встановити не можливо. Крім того, встановити тотожність земельної ділянки на яку має намір розробити проект землеустрою позивач та, за яку здійснювались платежі ОСОБА_2 не можливо також.
Щодо інформації яка міститься у наданій відповідачем Земельно-шнуровій книзі № 5 Розділу V - Присадибні землі особистого користування за 1992 року по 1998 рік, то така теж не може бути належним доказом у цій справі, оскільки не містить жодних ідентифікуючих відомостей про земельну ділянку, запис про площу яких (по 0,125 га) містяться напроти прізвищ ОСОБА_2 . Крім того суд враховує, що порядок ведення так званих «Земельно-шнурових книг» в період 1992-1998 роках не був передбачений діючим земельним законодавством, тому інформація, яка там зазначена окрім того, що не дає можливості ідентифікувати та встановити приналежність спірної земельної ділянки іншим особам, так іще й не є документом, який підтверджує право власності на таку ділянку.
Суд також вважає, що отримання гр. ОСОБА_2 дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_4 в межах населеного пункту смт. Стрижавка не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Дозвіл на складання технічної документації не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Додатково слід вказати, що надане викопіювання з плану зонування смт. Стрижавка свідчить, що земельна ділянка яку позначили на графічних матеріалах, не містить інформації про її відведення в натурі будь-кому, оскільки вона є невід'ємною частиною зони з позначкою Р-3 Рекреаційна зона озеленених територій загального користування.
Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку наявні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності інших осіб. Таких доказів відповідачем також надано не було.
Таким чином, за відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності інших осіб, доводи відповідача про необхідність згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки не є обґрунтованими.
Вищевикладені обставини свідчать про протиправність відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, що зазначена в оскаржуваному рішенні, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності чи користуванні іншої особи, відповідачем не надано.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що частина бажаної позивачем земельної ділянки розташована в рекреаційній зоні, а тому бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає Плану зонування території смт. Стрижавка, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Висновок узгоджується із нормами абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в силу яких суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, під час перевірки правомірності оскарженої відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд повинен надати правову оцінку тим обставинам, що зазначені безпосередньо у рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого акта.
Натомість, така підстава відмови, як не відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки Плану зонування території смт. Стрижавка, у оскаржуваній відмові відсутня.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 62 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №113 від 09.09.2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Зобов'язати Стрижавську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок місцевого бюджету Стрижавської селищної ради (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04330007).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Стрижавська селищна рада (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04330007).
Суддя Дончик Віталій Володимирович