Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
15.04.2010 р. № 2-а-2508/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Супрун Ю.О.
при секретарі судового засідання - М"ясніковій Т.С.,
за участю:
представника позивача - Гавриш Н.С.,
представника відповідача Харківської митниці - Нос В.В.,
відповідач Головне управління державного казначейства України в м. Києві - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Укрбуд-ПБК 21" до Харківської митниці, Головного управління державного казначейства у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій незаконними та стягнення коштів,
До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Укрбуд ПБК - 21» з адміністративним позовом до Харківської митниці державної митної службу України, посадової особи митного органу Ярового Станіслава Івановича, Головного управління державного казначейства України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій незаконними та стягнення коштів.
До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 12.04.2010 р. подана заява про відкликання позовної заяви в частині вимог про визнання дій посадової особи Харківської митниці Ярового Станіслава Івановича незаконними та про стягнення витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги були змінені, згідно з якими адміністративний позов звернуто до Харківської митниці державної митної службу України, Головного управління державного казначейства України у м. Києві, в якому позивач просить: 1) визнати протиправними та скасувати рішення Харківської митниці про визначення митної вартості № 800000006/2010/000219/2 від 09.02.2010 р.; 800000006/2010/000381/2 від 15.02.2010 р.; № 800000006/2010/000422/2 від 18.02.2010 р.; № 800000006/2010/000433/2 від 19.02.2010 р.; № 800000006/2010/000537/2 від 25.02.2010 р.; № 800000006/2010/000569/2 від 01.03.2010 р.; № 800000006/2010/000672/2 від 09.03.2010 р.; 2) визнати дії Харківської митниці щодо визначення митної вартості полієтілену марок: РЕ 6148С; РЕ 6948С; РЕ 6949С, який був поставлений за Контрактом від 01.11.2009 р., що був укладений між Приватним підприємством «Укрбуд-ПБК 21» та Відкритим акціонерним товариством "Ніжнекамскнефтехім" незаконними; 3) стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Укрбуд-ПБК 21» надмірно сплачений податок на додану вартість у розмірі 117844,46 грн.; 4) стягнути витрати з судового збору у розмірі 61,20 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.11.2009 року між позивачем та ВАТ «Ніжнекамскнефтехім» було укладено контракт. В абз.13 контракту сторони домовились про порядок визначення ціни та обсягів поставки «ціна, кількість та строк відвантаження узгоджується сторонами та оформлюється окремими Додатками, які є невід'ємною частиною цього контракту».
14.01.2010 року позивачем та ВАТ «Ніжнекамскнефтехім» було укладено додаток № 2 до цього контракту, де зазначено, що з січня 2010 року ціна на поліетилен марки PE 6148С та марки PE 6948 С становить 1260,00 доларів США за 1 тонну.
02.02.2010 року позивачем та ВАТ «Ніжнекамскнефтехім» було укладено додаток № 3 до цього контракту, де сторони визначили, що з лютого 2010 року ціна на поліетилен становить 1342,00 доларів США.
З технічних причин частина поліетилену не була поставлена в січні 2010 року, тому інша частина поліетилену була поставлена позивачу в лютому 2010 року, що підтверджується інформаційним листом контрагента № 1243/95 від 10.02.2010 р..
Протягом 09.02.2010 року - 19.02.2010 року на митну територію України позивачем було ввезено поліетилен (надалі за текстом - товар), який був задекларований позивачем за цінами, що були встановленні на січень 2010 року, а починаючи з 25.02.2010 року по 09.03.2010 року при поставці товару позивачем при декларуванні були вказані ціни, які були встановлені сторонами з лютого 2010 року.
Для здійснення митного оформлення товару позивачем було подано ВМД, копія контракту, додатки до контракту, копії рахунків - фактури, виписки з банку, про рух грошових коштів, де зазначено, що було здійснено оплату товару. На вимогу відповідача позивачем для підтвердження митної вартості були наданні копії вантажних митних декларацій країни відправлення, копії сертифікатів якості товару, копії накладних за формою СМГС, копія інформаційного листа контрагента про порядок формування ціни на товар та висновок Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків (Держзовнішінформ) щодо митної вартості товару від 09.02.2010 р. № 9/149.
В вантажно-митній декларації позивачем була визначена митна вартість товару за першим методом, тобто за ціною контракту та додатків до нього. Харківська митниця відмовилась приймати ВМД за ціною контракту та прийняла рішення №№ 800000006/2010/000219/2 від 09.02.2010 р.; 800000006/2010/000381/2 від 15.02.2010 р., 800000006/2010/000422/2 від 18.02.2010 р., 800000006/2010/000433/2 від 19.02.2010 р. де самостійно визначила митну вартість товару - 1 350 доларів США за поліетилен марки PE 6148С та марки PE 6948. та рішення №№ 800000006/2010/000537/2 від 25.02.2010 р., 800000006/2010/000569/2 від 01.03.2010 р., 800000006/2010/000672/2 від 09.03.2010 р., де самостійно визначив митну вартість товару - 1 410,00 доларів США, що призвело до завищення митної вартості товару та пов'язаним з цим надмірною сплатою позивачем податку на додану вартість в розмірі 117 844,46 гривень.
Представник відповідача Харківської митниці адміністративний позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на надані письмові заперечення на адміністративний позов, в обґрунтування яких зазначив, причини, на підставі яких було застосовано резервний метод визначення митної вартості (метод 6, ст.273 Митного кодексу України). Попередні методи не застосовані з наступних причин: метод № 1 - вартість товару на була нижче вартості сировини, використаної для її виготовлення та наявність сумнівів щодо достовірності та об'єктивності наданих документів, оскільки до митної вартості не були включені витрати на проведення демонтажу та завантаженню у транспортній засіб; метод 2 - відсутність документально підтвердженої інформації щодо вартості ідентичних товарів; метод 3 - відсутність документально підтвердженої інформації щодо подібних товарів; метод 4 - відсутність документально підтвердженої інформації щодо ціни одиниці товару, за якою оцінювані, ідентичні чи подібні товари продаються найбільшою партією на території України покупцю, що не є взаємозалежною з продавцем особою; метод 5 - відсутність документально підтвердженої інформації щодо вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів, витрат на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування до місця перетину митного кордону України, прибутку експортера від поставки таких товарів в Україну. Також, під час розгляду справи представником відповідача було зазначено, що позивачем не виконано вимог митного органу щодо підтвердження митної вартості та не надано документів, які підтверджують митну вартість товару (калькуляцію фірми - виробника товару).
У судовому засіданні представник Харківської митниці пояснив, що під час проходженні митного контролю, у працівника митного органу виникли сумніви стосовно достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки митна вартість товарів, заявлена позивачем відрізнялась від вартості, що була визначена під час митного оформлення ідентичних та подібних товарів, ввезених на територію України за іншими угодами.
Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в м. Києві у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся повістками з поштовими повідомленнями. У відповідності до ст. 35 КАС України відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався. Таким чином, суд вважає, що відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, його відсутність в судовому засідання не перешкоджає розгляду справи, слід розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В наданих запереченнях на адміністративний позов Головне управління Державного казначейства України в м. Києві зазначило, що просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування наданих заперечень зазначило, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Частиною 2 ст. 50 Бюджетного кодексу України зазначено, що Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
Підпунктом 2.1.1 п. 2.1 ст. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ зазначено, що контролюючими органами є: митні органи-стосовно акцізного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезені (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або ввезені (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.
Відповідно контролюючим органом стосовно стягнення податку на додану вартість, вказаного позивачем у позовній заяві, є митні органи.
У п. 3 розділу 1 Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 № 1000/7288, зокрема, зазначається, що повернення здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119, зі змінами, шляхом оформлення розрахункових документів.
Згідно з п. 2.2 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24.01.2006 р. № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.01.2006 р. № 64/11938 (далі-Порядок), для зарахування коштів, що вносяться платниками та громадянами до/або під час митного оформлення товарів, на балансі Головного управління Державного казначейства України (далі - ГУДК України) у м. Києві відкриваються депозитні рахунки 3734 на ім'я митних органів.
Зарахування митних платежів до відповідних бюджетів України означає, що платежі зараховуються на доходні рахунки, які відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства України.
Відповідно до п. 3.3, 3.4, Порядку розпорядження коштами, що обліковуються на депозитних рахунках 3734 митних органів згідно з цим Порядком, здійснюється виключно на підставі платіжних доручень, що оформленні митними органами в установленому порядку. Повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, що зараховані на депозитні рахунки митних органів 3734, зокрема, здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за № 1097/14364 (далі-Порядок повернення), ГУДК України у місті Києві на підставі платіжних доручень митних органів.
У п. 1 розділу III Порядку повернення, зокрема, зазначено, що для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.
Заява подається не пізніше 1095 дня, наступного за днем зарахування коштів на депозитний рахунок 3734.
Згідно п. 2, 3 розділу III Порядку повернення заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відповідальна особа Відділу, зокрема, реєструє заяву в Журналі обліку висновків, які надаються до органів Державного казначейства України щодо повернення помилково та/або надмірно сплачених митних а інших платежів.
У п. 5 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного та місцевого бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 р. № 609 зазначено, що безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, здійснюється на користь відповідної юридичної їй фізичної особи на підставі судового рішення за рахунок, зокрема: сум надмірно або помилково зарахованих до бюджету платежів, внесених цією юридичною чи фізичною особою.
Тобто, керуючись Порядком, основною умовою повернення коштів, вказаних в позовній заяві є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД № 233459 Харківська митниця державної митної службу України є юридичною особою, яка знаходиться за адресою: 61003, вул. Короленко, 16А, м. Харків.
Згідно з ст.259 Митного кодексу України - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до ст. 260 Митного кодексу України - митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.
Статтею 261 Митного кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно - правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст.VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ). Згідно ч.2 ст.VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або фіктивних оцінках.
Відповідно до ст.262 Митного кодексу України, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Статтею 264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 266 Митного кодексу України встановлено методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну.
«1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
4) на основі віднімання вартості;
5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу».
Згідно ст. 267 Митного кодексу України - митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті.
Твердження відповідача про те, що позивачем при визначенні митної вартості товару не було враховано вартість його транспортування, ввантаженя та вивантаження спростовується абз.9 контракту, де сторони встановили умови поставки Товару - «DAF Соловей російсько-український кордон». Згідно з Розділом 5 правил «Інкотермс 2000» "D"- терміни означають, що всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення має нести продавець. Таким чином, до ціни Товару вже увійшли всі витрати, які поніс контрагент позивача в тому числі і ті, що пов'язанні з транспортуванням Товару.
Суд критично оцінює доводи відповідача, щодо неможливості застосування першого методу з причин відсутності документів, які підтверджують вартість сировини. Як вбачається з матеріалів справи (інформаційний лист контрагента), «ціни на Товар були сформовані на підставі розрахунку собівартості, рентабельності та умов поставки Товару». Вказаний лист є підтвердженням того, що при визначенні вартості товару в контракті, контрагент позивача сформував ціну товару виходячи з його собівартості, в тому числі було враховано і сировину матеріалу.
Суд не піддає сумніву право митного органу контролювати митну вартість, яка була заявлена позивачем, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих чинним законодавством з урахуванням ст.40 Митного кодексу України - митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Так, пунктом 11 декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (далі - Порядок, затверджений Постановою КМУ від 20.12.06 року № 1766) зазначено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.
На виконання зазначених вимог митним органом були запитані у позивача додаткові документи для підтвердження митної вартості, про що були зроблені записи у відповідних деклараціях митної вартості. Відповідач під час судового розгляду не заперечував того факту, що позивачем були наданні копії вантажних митних декларацій країни відправлення, копії сертифікатів якості товару, копії накладних за формою СМГС, копія інформаційного листа контрагента про порядок формування ціни на товар та висновок Держзовнішінформ щодо митної вартості товару, тобто ті документи, які зазначенні в переліку п.11 вказаного Порядку.
Проте відповідач своїх письмових запереченнях стверджував, що позивачем не було надано калькуляція фірми - виробника товару, що і стало підставою для самостійного визначення митної вартості митним органом. Суд не погоджується з позицією відповідача про неможливість застосування першого методу. Виходячи зі змісту листа контрагента позивача, ціни на товар були сформовані на підставі розрахунку собівартості, рентабельності та умов поставки товару. Вказане означає, що лист контрагента є джерелом інформації щодо собівартості Товару та може бути використаним замість калькуляція фірми - виробника товару. Крім того, відповідачем на надано доводів, щодо неможливості застосування той інформації, що зазначена в цьому листі. Суд дійшов висновку, що відсутність лише калькуляції фірми виробника товару, за наявності всіх інших витребуваних документів, не може бути підставою для незастосування першого методу визначення митної вартості товару.
Крім того системний аналіз норм Порядку дозволяє зробити висновок, що п.11 Порядку не зобов'язує позивача надати повний перелік документів, які в ньому зазначенні. При цьому, саме формулювання вказаної норми - «можуть подаватися», вказує на те, що витребування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Разом із тим, витребувавши практично весь перелік документів, передбачених п.11 Порядку, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.
Аргументуючи правомірність своїх рішень та законність своїх дії, відповідач посилається на наявність обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей що містяться в документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю, виникнення якого було викликано спрацюванням профілю ризику АСАУР (автоматизована система аналізу та управління ризиками під час митного контролю), код 124, та невідповідність задекларованої митної вартості товару «Інформаційно-пошукової системи обробки та аналізу цінової інформації при визначенні митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України» Державної митної служби України (ЄАЇС ДМСУ). Суд вважає, що така позиція відповідача є невірною у зв'язку з наступним.
Пункт 7 Порядку встановлює обов'язковий перелік документів, який необхідний для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість
- зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього;
- рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;
- банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом);
- пакувальні листи;
- копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню (якщо товар підлягає ліцензуванню). Протягом всього розгляду справи, відповідач не заперечував того факту, що позивачем були наданні всі документи, як того вимагає п.7 Порядку.
Згідно з ч.2 ст.265 Митного кодексу України - митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Відповідно до п.п.18 п.3 Наказу Державної митної служби України від 20.04.2005р. №314 «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації» (надалі - Наказ №314), одним з видів здійснення митної процедури є митний контроль, при якому здійснюється перевірка правильності визначення митної вартості товарів.
Відповідно до п.п.1 п.3 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів (завтерд. ПКМУ від 09.08.2008 року) - контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митним органом відповідно до п.5 ч.1 ст. 41, ст.ст.60 і 69 Митного кодексу України у разі: виникнення обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей, що містяться в документах, поданих митному органу для здійснення митного контролю. Але данні рівнів цінової бази ЄАЇС ДМСУ та спрацювання профілю ризику АСАУР не можуть викликати обґрунтований сумнів стосовно достовірності зазначення митної вартості товару, якщо були поданні всі обов'язкові та додаткові документи. Крім того, цінову базу ЄАЇС ДМСУ та АСАУР було створено без можливості моніторингу товарних ринків та цін, що складаються на таких ринках, отже данні цінової бази ЄАЇС ДМСУ не можуть бути об'єктивними. Таким чином, відмова відповідача в прийнятті ВМД не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДМСУ, оскільки таке рішення повинне базуватися на оцінці і інших наданих доказів у сукупності. Зокрема, разом з висновком Держзовнішінформ від 09.02.2010 року № 149.
Відповідно до Указу Президента України від 10.02.1996 року "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурний-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" було створено Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків (Держзовнішінформ), з покладанням на цього функцій моніторингу зовнішніх експортних товарних ринків та цін, що складаються на таких ринках, надання інформаційної, консультативної та експертної допомоги. Відповідно до ПКМУ від 29.03.2001 року № 310 «Питання Міністерства економіки» Держзовнішінформ віднесено до сфери управління Міністерства економіки України. Отже Держзовнішінформ є державним органом, уповноваженим надавати офіційну цінову інформацію на імпорт та експорт товарів, та здійснювати цінову експертизу товарів. Відповідно до висновку Держзовнішінформ «Спираючись на результати проведеного аналізу кон'юнктури ринку полієтілену низького тиску в країнах СНД, враховуючи умови поставки та лист повідомлення виробника постачальника можна зробити висновок, що зазначенні вище контрактні ціни (1260,00 доларів США за тонну), на умовах поставки DAF-ст.Соловей, відповідають цінам виробника - постачальника в країнах СНД».
Суд дійшов висновку, що разом з поданими позивачем документами та висновком Держзовнішінформ, задекларована позивачем митна вартість є вірною.
Як зазначалось ст. 266 Митного кодексу України встановлює, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідачем не надано суду доказів щодо неможливості застосування перших п'яти методів визначення митної вартості, що є прямим порушенням порядку визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.
Також суд зазначає, що в кожному рішенні відповідача (за виключенням рішення № 800000006/2010/000537/2 від 25.02.2010 р., та № 800000006/2010/000672/2 від 09.03.2010 р.) з графи 31 вбачається, що відповідачем було застосовано при визначенні митної вартості резервний метод, що передбачений п.6 ст.265 Митного кодексу України.
В рішеннях № 800000006/2010/000537/2 від 25.02.2010 р. та № 800000006/2010/000672/2 від 09.03.2010 р. відповідачем було застосовано метод, передбачений п.3 ст.266 Митного кодексу України, тобто визначення митної вартості товару відбулось за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Отже матеріали справи свідчать про можливість застосування третього методу визначення митної вартості. В той же час в своїх запереченнях представник відповідача стверджує про неможливість застосування цього методу. У зв'язку з цим позиція відповідача є недоведеним фактом про неможливість застосування інших методів визначення митної вартості, крім резервного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В обґрунтування своєї позиції відповідачем надано таблицю кодів товарів згідно з УКТЗЕД з діапазоном пошуку з 09.01.2010 р. по 09.03.2010 р. та таблицю кодів товарів згідно з УКТЗЕД з діапазоном пошуку з 01.12.2009 р. зазначеними документами, як однією з підстав представник відповідача обґрунтовував правильність прийняття рішень. Проте судом встановлено, що підставами прийняття оспорюваних рішень повинні слугувати надані позивачем документи згідно пункту 7 Порядку.
Відповідачем не надано доказів правомірності своїх дій щодо визначення митної вартості товарів, не доведена законність, обґрунтованість своїх дії. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючі рішення про митну вартість та картки відмови у митному оформленні товарів, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення. Зазначені обставини дають суду підстави для визнання протиправними рішень митного органу про визначення митної вартості.
Позивач в позовній заяві просить визнати протиправними та скасувати зазначені рішення митного органу. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що правовим наслідком визнання рішення протиправним (недійсним) є втрата чинності таким рішенням з часу його прийняття. Разом з тим, правовим наслідком скасування рішення є втрата чинності таким рішенням з часу набрання законної сили відповідного судового рішення.
Таким чином, заявлені позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є взаємовиключними, а тому суд приходить до висновку про необхідність відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішень відповідача.
Оскільки судом визнані неправомірними дії митниці щодо встановлення митної вартості товару, суд вважає, що позивачу підлягає поверненню сума надмірно сплаченого податку на додану вартість. У відповідності до п.4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609, юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання, у разі повернення за рішенням суду надмірно та/або помилково сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів.
Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Державного казначейства України у м. Києві повернути з Державного бюджету України Приватному підприємства „Укрбуд ПБК - 21» надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість) в розмірі 117 844,46 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8-14, 71, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд -
Адміністративний позов Приватного підприємства "Укрбуд-ПБК 21" до Харківської митниці, Головного управління державного казначейства у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій незаконними та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними рішення Харківської митниці (місцезнаходження вул. Короленка, 14, 16а, м. Харків, 61003,) про визначення митної вартості №№: 800000006/2010/000219/2 від 09.02.2010 р.; 800000006/2010/000381/2 від 15.02.2010 р.; 800000006/2010/000422/2 від 18.02.10 р.; 800000006/2010/000433/2 від 19.02.2010 р.; № 800000006/2010/000537/2 від 25.02.2010 р.; 800000006/2010/000569/2 від 01.03.2010 р.; № 800000006/2010/000672/2 від 09.03.2010 р.
Визнати дії Харківської митниці щодо визначення митної вартості полієтілену марок: PE 6148С; PE 6948С; РЕ 6949С, якій був поставлений за контрактом від 01.11.2009 року, що був укладений між Приватним підприємством «Укрбуд-ПБК 21» та Відкритим акціонерним товариством «Ніжнекамскнефтехім» незаконними.
Зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у м. Києві повернути з Державного бюджету України Приватному підприємства „Укрбуд-ПБК 21» надмірно сплачені кошти (податок на додану вартість) в розмірі 117844,46 гривень.
В іншій частині позовних вимог Приватному підприємству «Укрбуд-ПБК 21» - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватним підприємством «Укрбуд-ПБК 21» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп..
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складено 21.04.2010 року.
Суддя підпис< Текст > Супрун Ю.О.