Справа № 609/906/20
1-в/609/7/2021
07 квітня 2021 року Шумський районний суд Тернопільськї області
в складі головуючого судді: ОСОБА_1
за участю секретаря: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шумськ заяву адвоката ОСОБА_3 , в інтересах засудженого ОСОБА_4 про роз'яснення судового рішення,-
Адвокат ОСОБА_3 , в інтересах засудженого ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про роз'яснення судового рішення. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що 06 жовтня 2020 року Шумським районним судом Тернопільської області було ухвалено вирок у кримінальному проваджені № 42020210000000160, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та призначено за даною статтею покарання у виді штрафу у розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, з позбавленням права обіймати посади в органах державної лісової охорони строком на 3 (три) роки.
Вирок Шумського районного суду Тернопільської області не був оскаржений, у відповідності до положень ч. 1 ст. 532 КПК України вирок набрав законної сили.
10 листопада 2020 року ОСОБА_4 було поставлено на облік засуджених осіб Шумським районним сектором філії ДУ «Центр пробації» в Тернопільській області та надано для ознайомлення порядок та умови відбування покарання, визначені в ст. ст. 34, 35 КВК України, відповідно яких, в тому числі, засудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
Вважають, що зазначена заборона з боку уповноваженого органу з питань пробації, а саме Шумського районного сектору філії ДУ «Центр пробації» в Тернопільській області, є незаконною та необгрунтованою, адже вирок Шумського районного суду Тернопільської області, який підлягає виконанню, не містить заборони йому на виїзд за межі України без погодження уповноваженого органу.
А тому, просить роз'яснити чи заборонено ОСОБА_4 відповідно до вироку Шумського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року (справа № 609/906/20), проголошеного у кримінальному провадженні № 42020210000000160 від 03 липня 2020 року, без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
В судове засідання учасники судового провадження не прибули, їх неявка не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення судового рішення, відповідно до ст.539 ч.5 КПК України.
Суд, дослідивши наявні матеріали, дійшов висновку про задоволення заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 380 КПК України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення, приватного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.
Відповідно ч. 2 ст. 380 КПК України суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів з повідомленням особи, яка звернулась із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасників судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 КПК України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.
Роз'яснення рішення - це викладення рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду.
Судом встановлено, що 06 жовтня 2020 року Шумським районним судом Тернопільської області було ухвалено вирок у кримінальному проваджені № 42020210000000160, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та призначено за даною статтею покарання у виді штрафу у розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, з позбавленням права обіймати посади в органах державної лісової охорони строком на 3 (три) роки.
Відомо, що при визначені ОСОБА_4 виду покарання суд врахував загальні засади призначення покарання, тобто призначив в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачала відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшували покарання.
Керуючись роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України викладеному у постанові №7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення покарання», та виходячи з класифікації кримінальних правопорушень, визначених в ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його справи, суд визначив, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_4 , передбачене ч. 1 ст. 368 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
Частиною 1 статті 368 КК України встановлено, що прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Тобто, у відповідності до ст. 52 КК України, зрозумілим є те, що основним видом покарання, за вчинений ОСОБА_4 злочин, призначено штраф у розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а як додаткове застосовано покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади.
Досліджуючи вирок суду з'ясовано, що ОСОБА_4 не був звільнений від відбування покарання з випробуванням. Тобто, до ОСОБА_4 не було застосовано положення п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, відповідно до якої судом можуть бути покладені на засудженого такі обов'язки як, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», стаття 6 цього Закону визначає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання.
Згідно ч. 2 ст. 6 даного закону тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Верховний Суду України, узагальнюючи судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (Узагальнення від 01.02.2013 р.), та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Узагальнення про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах від 01.07.2015 р.), зазначив, що тимчасове обмеження громадянина України у праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення обмеження виїзду у зв'язку з виконанням обов'язку за рішенням, що перебувало на виконанні, покладено на державного виконавця.
З огляду на те, що обов'язок не виїжджати без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виникає у засудженого у разі звільнення від відбування покарання в порядку визначеного п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, який, зокрема, не було застосовано до ОСОБА_4 , то відповідне тимчасове обмеження права засудженого ОСОБА_4 на виїзд з України відповідно вимог ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не запроваджувалось.
Відповідно до ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про пробацію» суб'єкти пробації зобов'язані: виконувати встановлені законом та покладені на них рішенням суду обов'язки; не вчиняти правопорушень; виконувати законні вимоги персоналу органу пробації; надавати достовірну інформацію персоналу органу пробації.
Крім того, як зазначено у справі Власов та Беньяш проти Росії (заяви №№ 51279/09 та 32098/13), ЄСПЛ констатував порушення Росією ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї (Свобода пересування), що мало прояв у відмові у видачі засудженим закордонного паспорта та забороні виїзду за межі Росії.
Також ЄСПЛ зазначив, що такі обмеження можуть бути визнані обґрунтованими в конкретному випадку лише за умови, що є очевидні ознаки того, що існує реальний суспільний інтерес, який переважає право окремої особи на свободу пересування. Обмеження також повинні бути засновані на чітких доказах, які б достовірно свідчили про наявність триваючої загрози, на запобігання якої спрямовані ці заходи. У разі, коли заборона на виїзд є наслідком статусу заявника як особи, яка засуджена за вчинення злочину і нереабілітованого, Європейський Суд вважає, що таке загальне і практично автоматичне обмеження не може бути визнано за необхідне (див. Постанову Європейського СУДУ у справі "Мілен Костов проти Болгарії" (Мілен Костов v. Bulgaria) від 3 вересня 2013 року, скарга №40026/07 ні, не § 17, рішення у справі "Саркізов та інші проти Болгарії" (Sarkizov та інші проти Болгарії) від 17 квітня 2012 року, скарга №№ 37981/06, 38022/06, 39122/06, 44278/06 і згадані вище рішення у справі "Налбанцкі проти Болгарії", § 66).
Тобто, тимчасове обмеження (або заборона) засудженого у праві виїзду за межі України покладається на суд, та має бути обґрунтоване, вмотивоване та прямо визначене в рішенні суду, яким особу визнано винним та призначено покарання.
Враховуючи вищевикладене суд вважає необхідним роз'яснити, що засудженому ОСОБА_4 , вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року, у кримінальному проваджені №42020210000000160 від 03 липня 2020 року, не заборонено без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
Керуючись ст. 63 Конституції України, ст.367, 369, 380 КПК України, ст. 17 Закону України «Про пробацію», п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», -
Заяву ОСОБА_3 , в інтересах засудженого ОСОБА_4 про роз'яснення судового рішення - задоволити.
Роз'яснити вирок Шумського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року по кримінальному проваджені № 42020210000000160 від 03 липня 2020 року, яким ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Відповідно до вироку Шумського районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2020 року по кримінальному проваджені № 42020210000000160 від 03 липня 2020 року, обвинуваченому ОСОБА_4 , не заборонено без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виїжджати за межі України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду через Шумський районний суд Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги в 7-ми денний строк з дня винесення ухвали.
Суддя: ОСОБА_1