Справа № 606/502/21
30 березня 2021 року м. Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Марціцкої І.Б.
з участю секретаря судового засідання Пасько І.Б.
представників Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) - Зелінської Г.Є., П'ятковського В.І.
представника АТ «Державний ощадний банк України» - Данилевич А.Б.
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Теребовля скаргу ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковського В.І.,-
Представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Чорняк М.П. подав до суду скаргу на дії Головного державного виконавця Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковського В.І.
В обґрунтування скарги посилається на наступні обставини. На підставі рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 року, яким задоволено позовну заяву ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення боргу за кредитним договором заборгованість на загальну суму 479510,89 грн. шляхом звернення стягнення на належне ОСОБА_3 та передане АТ «Ощадбанк» згідно іпотечного договору від 19.03.2008 року нерухоме майно: домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, земельна ділянка площею 0,0057 га для ведення особистого селянського господарства, видано виконавчий лист від 30.12.2011 року. На підставі вказаного листа за заявою стягувача - АТ «Ощадбанк», 02.03.2021 року головним державним виконавцем Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковським В.І винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64682938. Одначасно винесено постанову про стягнення 103069,56 грн. виконавчого збору та постанову про арешт нерухомого та рухомого майна боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору.
Вважаючи такі рішення протиправними, скаржник просить визнати незаконними дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника та про стягнення виконачого збору від 02.03.2021 року ВП № 64682938, а виконачий лист № 2-301/1 від 16.12.2011 року визнати таким, що підлягає поверненню стягувачу.
На підтвердження своїх вимог, представник скаржника зазначає, що згідно резолютивної частини рішення Теребовлянського районного суду від 16.12.2011 року чітко встановлено порядок його виконання, а саме: шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому звернення повинно відбувати у спосіб встановлений в рішенні, в свою чергу звернувши стягнення на все майно боржника, державний виконавець фактично змінив спосіб виконання рішення суду, чим вийшов за межі своїх повноважень.
Крім цього, представник скаржника звертав увагу, що на момент відкриття виконавчого провадження та момент розгляду скарги діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно норм вказаного закону, не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави за споживчими кредитами в іноземній валюті та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя. Майно, яке перебуває в іпотеці та за рахунок якого належить виконати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області відповідає визначенню майна вказаному в Законі, а тому виконавчий лист № 2-301/11 від 16.12.2011 року підлягає поверненню стягувачу.
Вказані доводи представник скаржника підтримав в суді, просив задоволити скаргу.
Головним державним виконавцем Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковським В.І. надані письмові заперечення, які підтримані в судовому засіданні, відповідно до яких державний виконавець вважає свої дії правомірними. Вказує, що стягувачем пред'явлено виконавчий лист до виконання, в заяві про відкриття провадження стягувач АТ «Ощадбанк» просив винести постанову про арешт майна боржника. Виконавцем відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито провадження та розпочато примусове виконання рішення суду на підставі виконавчого документа. Щодо накладеного арешту, виконавець дія в вмежах повноважень передбачених ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої постанова про арешт майна боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня. Також виконавець вказує, що рішення Теребовлянського районного суду було розстрочене до виконання, виконавче провадження відкрито в частині стягнення коштів за якою сплинув строк сплати відповідно до ухвали від 01.10.2015 року, також в межах цієї суми накладено арешт на майно боржника. З приводу повернення виконавчого документа, то виконавець вказує, що чинне законодавство чітко передбачає підстави для повернення виконавчого документа, таких підстав у виконавця для повернення виконавчого листа № 2-301/11 від 16.12.2011 року не має. Крім того, відповідно до п.9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставою повернення виконавчого документа стягувача є встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. На підставі вказаних доводів виконавець просив відмовити в задоволенні заяви.
Представником стягувача АТ «Ощадбанк» надано заперечення на скаргу, які підтримано в судовому засіданні, згідно яких стягувач вважає доводи скарги необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. На підставі рішення Теребовлянського районного суду від 16.12.2011 року видано виконавчий лист у справі 2-301/11. 15 лютого 2012 року Теребовлянським районним судом Тернопільської області винесено ухвалу, якою розстрочено виконання рішення. В подальшому, ухвалою від 01 жовтня 2015 року Теребовлянським районним судом Тернопільської області повторно розстрочено виконання рішення суду та постановлено до 01.03.2021 року сплатити всю заборгованість. До 01.10.2020 року ОСОБА_1 заборгованість сплачувалась відповідно до графіку, з 01.10.2020 року залишилась заборгованість 36744,64 дол. США. Скориставшись своїм правом, стягувачем пред'явлено виконавчий лист до примусового виконання. Відповідно до п.2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» та п.6 3 Розділу Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. На підставі наведеного державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ відповідав вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Всебічно вивчивши обставини справи, заслухавши думку учасників процесу, перевіривши обґрунтованість скарги матеріалами справи, суд дійшов до висновку про те що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до приписів ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16.12.2011 року, задоволено позовну заяву ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення боргу за кредитним договором заборгованість на загальну суму 479510,89 грн. шляхом звернення стягнення на належне ОСОБА_3 та передане АТ «Ощадбанк» згідно іпотечного договору від 19.03.2008 року нерухоме майно: домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, земельна ділянка площею 0,0057 га для ведення особистого селянського господарства.
30 грудня 2011 року на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист в справі № 2-301/11р.
15 лютого 2012 року Теребовлянським районним судом Тернопільської області винесено ухвалу, якою розстрочено виконання рішення Теребовлянського районного суду до 01 червня 2015 року. 01 жовтня 2015 року Теребовлянським районним судом Тернопільської області постановлено ухвалу, якою повторно розстрочено виконання рішення Теребовлянського районного суду періодичними платежами, кінцевий термін оплати 01.03.2021 року.
Станом на березень 2021 року заборгованість за рішенням Теребовлянського районного суду з урахуванням періодичних платежів, які вносились ОСОБА_1 на підставі ухвал про розстрочку становить 36744,64 дол. США.
26.02.2021 року представнико АТ «Ощадбанк» подано до Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження, в заяві представник стягувача просив одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження винести постанову про арешт майна(коштів) боржника. До заяви дадано оригінал виконавчого листа, оригінал ухвали від 01.10.2015 року.
На підставі поданих документів, 02.03.2021 року головним державним виконавцем Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковським В.І винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64682938. Одначасно винесено постанову про стягнення 103069,56 грн. виконавчого збору та постанову про арешт всього нерухомого та рухомого майна боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України передбачено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частина 5 цієї ж статті передбачає, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з п.6 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.
Враховуючи наведені норми законодавства, суд приходить до переконання, що головним державним виконавцем Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковським В.І. на підставі заяви стягувача та долучених до заяви документів в межах повноважень, відповідно до закону відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову 02.03.2021 року.
Посилання боржника та його представника що дії державного виконавця проведені з порушенням прав боржника, оскільки відкрито провадження щодо стягнення майна, на яке не може бути звернуто стягнення під час дії закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та про те, що що державним виконавцем змінено спосіб виконання рішення суду не знайшли свого підтвердження з огляд у на наступне.
Пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається, зокрема, предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
У той же час, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Закон України «Про виконавче провадження» не забороняє відкривати виконавче провадження за виконавчими документами щодо звернення стягнення на заставне майно.
Таким чином, на думку суду, у даному випадку, права боржника постановою про відкриття виконавчого провадження не порушені, виконавець може здійснювати дії, спрямовані на встановлення, чи підпадає їх майно під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", чи наявне інше майно чи кошти у боржників. Відкриття виконавчого провадження засвідчує обставини пред'явлення виконавчого документа до виконання та є юридичном фактом, з яким пов'язується обчислення перебігу строку пред'явлення виконавчих документів до виконання
Після відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем було подано запити до Державної фіскальної служби України про джерела доходів боржника фізичних осіб, до Пенсійного фонду України щодо роботи боржника за трудовими та цивільно-правовими договорами та про отримання пенсії, до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, запити щодо зареєстрованих транспортних засобів.
Відповідно до відомостей Міністерства внутрішніх справ України за боржником зареєстровано шість транспортних засобів.
П. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Таким чином, у державного виконавця відсутні передбачені законом підстави для повернення виконавчого документа.
Згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Доводи заявника, щодо заборони звернення стягнення на майно боржника на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не заслуговують на увагу, є безпідставними та такими, що не грунтуються на нормах матеріального права, оскільки державним виконавцем не здійснюються виконавчі дії щодо звернення стягнення на майно боржника, яке перебуває під дією мораторію.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що державний виконавець діяв в межах і в спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження» при вчинені виконавчих дій у виконавчому провадженні № 64682938, а тому суд приходить до висновку про необгрунтованість скарги і не убачає підстав для її задоволення.
Щодо скасування постанови про стягнення 103069,56 грн. виконавчого збору слід зазначити наступне.
Частиною 2 статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верхового Суду, викладеними у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15-ц (провадження № 14-177цс18).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України,суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Із змісту скарги вбачається, що боржником у виконавчому провадженні оскаржуються дії державного виконавця, пов'язані з визначення та стягненням виконавчого збору, таким чином вказана постанова може бути оскаржена боржником до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом
За таких обставин, суд вважає, що слід закрити провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковського В.І. в частині вимоги про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 02.03.2021 року у виконавчому провадженні № 64682938.
Враховуючи вищенаведені обставити та вимоги закону, суд приходить до переконання, що у задоволенні скарги представника скаржника адвоката Чорняка М.П. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника та зобов'язання повернути виконавчий лист - слід відмовити. Провадження за скаргою в частині оскарження постанови про стягнення виконавчого збору - закрити.
Керуючись ст.450-452,260, 261,353, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні скарги представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Чорняка Михайла Петровича на дії Головного державного виконавця Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно - західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) П'ятковського В.І щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника та зобов'язання повернути виконавчий лист - відмовити.
Провадження за скаргою в частині оскарження постанови про стягнення виконавчого збору - закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Теребовлянський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 05 квітня 2021 року.
Суддя І.Б. Марціцка