«05» квітня 2021 року
м. Харків
справа № 629/3561/18
провадження № 22ц/818/759/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
позивач - Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 , представниця позивача - ОСОБА_3 ,
відповідачі - ОСОБА_4 , представниця відповідачки - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , представниця відповідача - ОСОБА_7 ,
третя особа - Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, представниця третьої особи - Трофімчук О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2020 року в складі судді Каращука Т.О.
У липні 2018 року Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, який у подальшому уточнив.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживають однією сім'єю без шлюбу. Вони є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, ОСОБА_4 має неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від попереднього шлюбу. Діти разом з матір'ю фактично проживають у ОСОБА_6 .
Вказав, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не виконують належним чином свої батьківські обов'язки з виховання дітей. Питання виконання батьківських обов'язків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо дітей неодноразово розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дітей при виконавчому комітеті Лозівської міської ради. Родина перебувала під соціальним супроводом спеціалістів Лозівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Зазначив, що ОСОБА_6 схильний до вживання наркотиків, а ОСОБА_4 має психічне захворювання (шизофренія), тому постійно потребує лікування з госпіталізацією до відповідного медичного закладу. У минулому ОСОБА_4 також перебувала на обліку у лікаря-нарколога.
Вказав, що під час перебування ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні неодноразово здійснювались візити до родини з метою перевірки стану проживання дітей. Санітарний стан приміщення був задовільним, у дітей були спальні місця та приготована їжа. ОСОБА_6 відмовився від влаштування їх до державного закладу. 21 березня 2018 року ОСОБА_6 винесено офіційне попередження щодо відповідальності за дотримання прав неповнолітніх, та діти залишились у родині.
Зазначив, що 27 квітня 2018 року надійшло чергове клопотання від заступника директора Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівське територіальне медичне об'єднання» з дитинства і пологової допомоги про те, що у ОСОБА_4 сталось загострення шизофренії та вона знову потребує госпіталізації, а залишати дітей з ОСОБА_6 небезпечно. Проведеною перевіркою встановлено, що діти перебували у безпечних умовах, однак враховуючи факт перебування їх матері на лікуванні, дітей взято на облік як таких, що перебували у складних життєвих обставинах. Крім того, в подальшому стало відомо, що ОСОБА_6 перебуває на обліку лікаря-нарколога з приводу вживання наркотичних засобів.
На період лікування ОСОБА_4 за згодою ОСОБА_6 неповнолітній ОСОБА_1 був влаштований на оздоровлення до Комунального закладу охорони здоров'я «Обласний багатопрофільний дитячий санаторій» у м. Харкові на один місяць. Після закінчення терміну перебування дитини у санаторії ОСОБА_6 повідомив, що у нього немає можливості і часу забрати дитину.
Вказав, що ОСОБА_4 неодноразово зверталась до поліції із заявами про те, що ОСОБА_6 вчиняє сварки. ОСОБА_6 притягувався до кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 309 КК України.
Також, до служби у справах дітей неодноразово надходили повідомлення у телефонному режимі про те, що ОСОБА_6 неналежним чином піклується про дітей. ОСОБА_8 годували сусіди, яким він розповів, що ОСОБА_6 забрав у нього телефон та продав у ломбарді. З цього приводу ОСОБА_6 надав пояснення, що кошти необхідні були на утримання дітей.
Вказав, що ОСОБА_6 наркозалежним себе не вважає, від лікування відмовляється.
Вважав, що залишення дітей у родині є небезпечним для їх життя, здоров'я і морального виховання.
Просив відібрати у ОСОБА_4 неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав;
відібрати у ОСОБА_4 та ОСОБА_6 малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення їх батьківських прав;
зобов'язати Відділ державної виконавчої служби здійснити відібрання за процедурою згідно чинного законодавства;
стягнути з ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 930,00 грн щомісяця з урахуванням індексації відповідно до закону до досягнення нею повноліття на картковий рахунок;
стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 746,00 грн щомісяця з урахуванням індексації відповідно до закону до досягнення нею повноліття на картковий рахунок;
передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчому комітету Лозівської міської ради як органу опіки та піклування для подальшого їх влаштування до сімейних форм виховання;
зберегти за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;
вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2020 року позовну заяву Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області як органу опіки та піклування, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 - задоволено;
відібрано у громадянки ОСОБА_4 неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав;
відібрано у громадянки ОСОБА_4 та громадянина ОСОБА_6 малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення їх батьківських прав;
зобов'язано Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) здійснити відібрання за процедурою згідно чинного законодавства;
стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 930,00 грн щомісяця з урахуванням індексації відповідно до закону, починаючи з 03 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття, на поточний рахунок № НОМЕР_1 філії Харківського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»;
стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 746,00 грн щомісяця з урахуванням індексації відповідно до закону, починаючи з 03 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття, на поточний рахунок № НОМЕР_2 філії Харківського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»;
стягнуто з ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 746,00 грн щомісяця з урахуванням індексації відповідно до закону, починаючи з 03 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття, на поточний рахунок № НОМЕР_2 філії Харківського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»;
рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежів за один місяць звернуто до негайного виконання;
передано неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчому комітету Лозівської міської ради як органу опіки та піклування для подальшого їх влаштування до сімейних форм виховання.
збережено за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 судовий збір на користь держави у розмірі по 840, 80 грн з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, у яких просили рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з'ясував обставини у справі, не врахував, що з народження ОСОБА_2 він допомагав ОСОБА_4 доглядати за ним. Дитина завжди була чиста і нагодована, що підтверджували патронатні медичні сестри. Батьківство щодо нього він визнав. З сином ОСОБА_4 - ОСОБА_9 у нього також гарні відносини, він завжди піклувався про нього. За час перебування ОСОБА_4 на лікуванні у 2016-2017 роках органи опіки та піклування навідувались до їхньої родини, та нарікань щодо недбалого ставлення до батьківських обов'язків не було. Вказав, що йому не зрозуміло, з яких підстав їхня сім'я поставлена на облік як така, що перебуває у складних життєвих обставинах. ОСОБА_4 ніколи не перебувала на обліку у лікаря-нарколога та не вживала наркотичні засоби. З відомостей, наданих навчальним закладом ОСОБА_1 , вбачається, що батьки приділяють належну увагу його вихованню, відвідують батьківські збори. Вказав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які добре знають їхню сім'ю та позитивно відзиваються про них. Також, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що прізвища осіб, які нібито звертались до органів опіки та піклування з повідомленнями щодо неналежного виконання ним батьківських обов'язків, не вказано. Зазначив, що клопотання заступника директора Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівське територіальне медичне об'єднання» з дитинства і пологової допомоги щодо необхідності госпіталізації ОСОБА_4 та небезпечності залишення дітей з ним не може бути взято до уваги, оскільки вона не є фахівцем у галузі психіатрі. Її твердження щодо нецільового використання ним виплат на дітей є лише припущеннями. Зазначив, що думку неповнолітнього ОСОБА_1 в судовому засіданні не з'ясовано. Вказав, що до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських прав він не притягувався.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - повернуто їй. Вона є чинною.
29 січня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представниця позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач та його представниця вважали, що рішення є законним, а апеляційна скарга - необгрунтованою. При цьому фактично виклали позовні вимоги. Крім того, зазначили, що догляд за ОСОБА_2 фактично здійснює баба ОСОБА_12 , а за ОСОБА_1 - дід ОСОБА_13
29 січня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представниці третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких вона погодилася з судовим рішенням, а апеляційну скаргу вважала такою, що не підлягає задоволенню. Також, зазначила, що складні життєві обставини родини виявлені у вересні 2020 року, які пов'язані з хворобою обох батьків, їх низьким виховним потенціалом та потребою у сторонній підтримці. Родині надавались періодичні соціальні послуги, спрямовані на покращання її соціального статусу. Надано сприяння у оформленні соціальних виплат, проведено роботу щодо систематичного відвідування молодшою дитиною дошкільного навчального закладу. На даний час значну підтримку родині надає баба ОСОБА_12 , яка проживає спільно з сім'єю, яка допомагає у придбанні продуктів харчування, відводить ОСОБА_6 до дитячого садку, слідкує за санітарним станом житла тощо, оскільки батько обмежений у пересуванні, є інвалідом ІІІ групи. Мати дітей на теперішній час знаходиться на лікуванні у профільній лікарні.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що залишення дітей з відповідачами є небезпечним для їх здоров'я і морального виховання.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Запис про батька дитини внесений до актового запису про народження згідно статті 135 СК України за вказівкою матері (а. с. 8, 10-11 том 1).
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є батьками малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9, 45 том 1).
ОСОБА_6 визнав своє батьківство щодо ОСОБА_2 18 жовтня 2018 року, та на підставі його заяви внесені зміни до актового запису про народження № 499 від 03 грудня 2015 року, складеного Лозівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Харківської області, і змінено прізвище дитини з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 », що підтверджується листом Лозівського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 19 жовтня 2018 року (а. с. 75-77 том 1).
Неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітній ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані разом з матір'ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» від 07 липня 2017 року (а. с. 14 том 1). Однак, фактично мешкають за адресою: АДРЕСА_3 .
З довідки Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області від 15 травня 2018 року за № 01-28/02/3993 вбачається, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні та отримує допомогу при народженні дитини, допомогу одиноким матерям, державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям (а. с. 17 том 1).
Дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_17 взято на облік як таких, що перебувають у складних життєвих обставинах та проживають у сім'ї, в якій батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, що підтверджується наказами Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області від 03 жовтня 2017 року за № 13 та № 14 (а. с. 15-16 том 1). Соціальний супровід сім'ї завершено на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини Лозівської міської ради від 15 березня 2018 року (а. с. 154 том 1).
Як вбачається з довідки лікаря-нарколога поліклінічного відділення Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівська центральна районна лікарня» від 10 травня 2018 року ОСОБА_6 з 2017 року перебуває на обліку з приводу вживання наркотиків із шкідливими наслідками. Вперше взятий на облік в 2011 році (а. с. 21 том 1).
ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, але раніше перебувала (з 2013 року) з приводу вживання канабіноїдів із шкідливими наслідками, знята з обліку в 2015 році з поліпшенням, що підтверджується довідкою лікаря-нарколога поліклінічного відділення Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівська центральна районна лікарня» від 08 травня 2018 року, довідкою лікаря № 1540 від 02 жовтня 2018 року (а. с. 22, 49 том 1).
Із листа заступника начальника Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 07 грудня 2018 року вбачається, що ОСОБА_4 мешкає разом з ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 . За місцем проживання характеризуються посередньо, скарг щодо них від мешканців не надходило. ОСОБА_4 неодноразово зверталась до Лозівського відділу поліції з заявами про те, що ОСОБА_6 вчиняє сварки. До адміністративної відповідальності ОСОБА_4 не притягувалась. В 2012 році ОСОБА_6 був притягнутий до кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 309 КК України (а. с. 79 том 1). Вироку немає.
З повідомлення поліклінічного відділення Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівська центральна районна лікарня» від 20 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_4 була направлена на лікування до ОПЛ № 2 міста Барвінкове (а. с. 18 том 1).
Із акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_6 від 21 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_6 проживає разом з ОСОБА_4 і дітьми ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , за адресою: АДРЕСА_3 . Відносини в сім'ї задовільні. На час відвідування родини мати дітей ОСОБА_4 перебувала в лікарні у м. Барвінкове. За дітьми здійснював догляд ОСОБА_6 . Діти забезпечені предметами харчування, одягом, їжею (а. с. 19 том 1).
21 березня 2018 року ОСОБА_6 винесено офіційне попередження щодо відповідальності з дотримання прав дітей згідно із законодавством України (а. с. 20 том 1).
З клопотання заступника директора Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівське територіальне медичне об'єднання» з дитинства і пологової допомоги Найдук Л.В. від 27 квітня 2018 року № 1164 до начальника Служби у справах дітей Лозівської міської ради вбачається, що необхідно вирішити питання про визначення подальшого місця проживання дітей ОСОБА_4 , оскільки у неї сталося загострення основного захворювання (шизофренії), у зв'язку з чим вона госпіталізована до Барвінківської психіатричної лікарні, але її співмешканець забрав її недолікованою через два тижні. В амбулаторних умовах її лікувати неможливо, оскільки вона відмовляється приймати ліки. ОСОБА_4 необхідно повторно госпіталізувати до психіатричного стаціонару, а дітей необхідно ізолювати від ОСОБА_6 , який перебуває на обліку у нарколога у зв'язку із прийомом наркотичних препаратів та у психіатра на обліку з шизофренії, тому дітей залишити на нього одного неможливо, так як виплати на дітей він використовує на свої забаганки (а. с. 23 том 1).
ОСОБА_4 з 22 лютого 2019 року по 27 травня 2019 року, з 16 травня 2020 року по 31 серпня 2020 року знаходилася на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласній психіатричній лікарні №2», що підтверджується довідками (а. с. 103, 188 том 1).
Як вбачається з інформаційного витягу системи «Інформаційний портал Національної поліції України» неодноразово зі служби 102 надходили заяви як від ОСОБА_4 про притягнення її співмешканця ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, так і від ОСОБА_6 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а також допомога в госпіталізації психічно хворої ОСОБА_4 . Крім того, 12 вересня 2020 року від ОСОБА_6 надійшло повідомлення про те, що його дружина (психічно хвора) ОСОБА_4 нагодувала свою дитину 4 років пігулками «Азолептол», при цьому поводить себе неадекватно з заявником, ображає та знущається (а. с. 189-190 том 1). Будь - яких процесуальних документів щодо цього матеріали справи не містять.
З листа заступника директора Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівське теритоіральне медичне об'єднання» з дитинства і пологової допомоги Найдук Л.В. від 14 вересня 2020 року № 1588 вбачається, що 12 вересня 2020 року бригадою швидкої допомоги був доставлений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому мати дала пігулки «Азолептол». Дитина була в сопорозному, вкрай заторможеному стані, блідий і без реакції на оточення. За інформацією психіатра, який виписує матері дитини препарат «Азолептол», даний препарат є сильним нейролептиком і прийом його дитиною є загрозою для життя. ОСОБА_6 у відділенні невідкладно було надано реанімаційні заходи, які призвели до покращення стану дитини. Батько дитини, який залишився із хлопчиком у відділенні, створював перепони для надання допомоги дитині (сам знімав крапельниці, відмовлявся від медичних маніпуляцій). Дані вчинки батька стали причиною виклику поліції до відділення, але він зник із лікарні перед приїздом поліції. Пізніше батько дитини повернувся і в подальшому не чинив опору в наданні дитині медичної допомоги (а. с. 191 том 1).
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_4 , вона у період з 24 лютого 2015 року по 28 травня 2019 року працювала учнем терміста на уставах СВЧ в механоскладальному виробництві Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» (а. с. 184-187 том 1).
З характеристики вихованця Лозівського дошкільного навчального закладу (ясел-садка) № 5 «Теремок» ОСОБА_6 , 2015 року народження, від 10 жовтня 2018 року № 01-18/197 вбачається, що батько та мати займаються його вихованням та утриманням. ОСОБА_6 забезпечений одягом та взуттям відповідно до сезону (а. с. 46 том 1).
З характеристики ОСОБА_1 від 16 травня 2018 року № 01-22/150, наданої Лозівським навчально-виховним комплексом «Загальноосвітній навчальний заклад-ліцей» №4 вбачається, що дитина навчальний заклад відвідує регулярно, батьки батьківські збори не відвідують, але тісний зв'язок з класним керівником у телефонному режимі підтримує ОСОБА_6 (а. с. 24 том 1).
З характеристики сім'ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учня 9-В класу Лозівського навчально - виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-ліцей» №4 від 16 жовтня 2018 року № 01-22/277 вбачається, що батьки приділяють належну увагу вихованню сина. Батьківські збори відвідують, зв'язок з класним керівником підтримують (а. с. 47-48 том 1).
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_20 - психіатр Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівське територіальне медичне об'єднання» поліклінічного відділення № 2 пояснила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебувають на обліку у психіатричному відділенні. ОСОБА_4 регулярно відвідує лікаря психіатра, виконує всі вимоги, одержує підтримуючу терапію у вигляді ін'єкцій. ОСОБА_6 звертається інколи в супроводі з ОСОБА_4 і в його медичній картці відмічається його стан здоров'я, підтримуючу терапію не отримує. ОСОБА_4 у неї спостерігається протягом п'яти років, жодної агресії з її боку відносно дітей не спостерігалось. ОСОБА_4 є турботливою матір'ю, переживає за своїх дітей. У 2019 році загострення у ОСОБА_4 відбулося внаслідок конфлікту з ОСОБА_6 . Один раз на два роки ОСОБА_4 проходить стаціонарне лікування, проте якщо вона буде регулярно отримувати підтримуючу терапію, вести здоровий спосіб життя, то тривалий час зможе обходитися без стаціонарного лікування і бути повністю пристосованою до соціалізації як у сім'ї, так і у побуті. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 запропоновано пройти тест на виявлення вживання наркотичних засобів, на що ОСОБА_4 погодилася, і тест показав негативний результат, ОСОБА_6 відмовився від його проходження. Зі слів сусідів їй відомо, що ОСОБА_6 вживає наркотичні засоби. Також вказала, що їй відомий той факт, що мати нагодувала дитину пігулками.
Свідок ОСОБА_21 - заступник директора Комунального закладу охорони здоров'я «Лозівське територіальне медичне об'єднання» з дитинства і пологової допомоги у суді першої інстанції пояснила, що вона зверталася з клопотаннями до служби у справах дітей після повідомлення сімейного лікаря про якісь негаразди в сім'ї, а саме, коли діти були залишені без нагляду дорослих, коли батько супроводжував матір в психдиспансер; коли бабуся відмовилася везти дітей в надані їм безкоштовні, за державні кошти путівки в санаторій, а також зверталася, коли хлопчик пройшов лікування в санаторії і його нікому було забрати. Також вказала, що сімейний лікар звертався до неї з приводу того, що матір дитини неналежним чином виконує свої материнські обов'язки, а саме були проблеми з вигодовуванням дитини та її доглядом до першого року життя. На сьогоднішній день про стан дитини їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_22 - лікар - нарколог Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об'єднання» у суді першої інстанції пояснила, що п'ять років тому ОСОБА_4 перебувала під профілактичним наглядом у наркологічному відділенні, на даний час на обліку не перебуває. ОСОБА_6 перебуває на обліку у наркологічному відділенні під профілактичним наглядом з 2011 року в зв'язку з вживанням опіоїдів та препаратів канобіоїдів зі шкідливими наслідками. Знятий з обліку в 2012 році у зв'язку з покращенням. У 2015 році його знову було поставлено на облік за направленням працівників поліції. У 2017 році в ОСОБА_6 були виявлені сліди від внутрішніх ін'єкцій, проявлялася агресивна поведінка. Йому було запропоновано пройти обстеження та лікування, однак він відмовився. У червні 2018 року приходив до відділення, але факт вживання наркотичних засобів заперечував, від обстеження відмовився. У травні 2019 року ОСОБА_6 приходив разом з матір'ю, сказав, що вживає наркотики, від обстеження та лікування відмовився. Йому було призначено профілактичне лікування і встановлено патронажний супровід. У вересні 2019 року до ОСОБА_6 приходила медсестра, якій він повідомив, що самостійно припинив вживати наркотичні засоби. Інформації щодо вживання чи невживання ОСОБА_6 наркотичних засобів на даний час свідок не має.
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_23 - сімейний лікар Комунального некомерційного підприємства «Лозівський центр первинної медико-санітарної допомоги» пояснила, що здійснювала патронаж дитини ОСОБА_2 . Вказала, що батьки належним чином виконували свої обов'язки, постійно виконували її рекомендації щодо лікування та догляду за дитиною, робили щеплення. Стосунки в сім'ї були нормальними, приступи агресії не проявлялися, в квартирі було чисто, приготовлена їжа. Коли мати була на лікуванні, дитину на огляд приводив батько. Він належним чином виконував всі її рекомендації щодо догляду за дитиною. Вказала, що інколи була присутня агресія в поведінці як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_6 , але не постійно.
Свідок ОСОБА_12 - мати відповідача ОСОБА_6 у суді першої інстанції пояснила, що її син ОСОБА_6 тривалий час проживає з ОСОБА_4 , вони мають малолітнього сина ОСОБА_2 . Дитина доглянута, добре говорить, знає букви. Батьки про нього піклуються, приділяють увагу його розвитку. Жодних загроз для дитини зі сторони батьків немає. В квартирі завжди прибрано, приготовлена їжа. У сім'ї бувають сварки, але вони незначні. Жодних нарікань зі сторони сусідів чи вихователів на батьків щодо неналежного виховання дітей не було. Зазначила, що має добрі стосунки зі старшим сином ОСОБА_4 - ОСОБА_9 . Пояснила, що коли постало питання щодо опікунства над дитиною, ОСОБА_24 сам сказав, що хоче залишитися з нею. Вказала, що загострення психічного стану ОСОБА_4 пов'язує з тим, що у неї хочуть безпідставно відібрати дітей. Також пояснила, що дійсно її син до 2018 року вживав наркотичні засоби, на даний час не вживає.
Свідок ОСОБА_10 - двоюрідна тітка відповідача ОСОБА_6 у суді першої інстанції пояснила, що відповідачі піклуються про дітей. ОСОБА_6 дітей не розділяє. Випадків агресії зі сторони матері щодо дітей не бачила. Дійсно матір дітей має психічне захворювання, але агресивною вона її ніколи не бачила. Вказала, що про дітей також піклується баба - мати ОСОБА_6 . Чи вживає ОСОБА_6 наркотичні засоби їй не відомо.
Також до матеріалів справи долучено пояснення сусіда ОСОБА_11 , в яких зазначено, що діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 охайні, доглянуті та нагодовані, сімейні стосунки гарні. Однак, як свідок ця особа не допитувалась (а. с. 54 том 1).
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 , його представниця та представниця ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу та вважали, що підстав для відібрання дітей від батьків немає. ОСОБА_6 є інвалідом ІІІ групи та обмежений у пересуванні. Він пояснив, що дійсно з 2011 року знаходиться на обліку у лікаря - нарколога. Однак, він не має наркотичної залежності, наркотичні засоби не вживає, займається вихованням дітей. В цьому йому допомагає його дружина та його родичі. Старша дитина відвідує школу, молодша - дитячий садок. Діти проживають разом з ним. Нарікань з боку адміністрації школи та дитячого садку до нього та його дружини не було. Його дохід щомісячно складає 4500,00 грн, які він витрачає на дітей. На теперішній час старша дитина знаходиться у діда та допомагає йому у господарстві.
В свою чергу в суді апеляційної інстанції представниці позивача та третьої особи вважали, що є всі наявні підстави для відібрання дітей. Разом з тим не заперечували проти того, що під час їх відвідувань родини ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ніяких заперечень з їх боку щодо виховання дітей вони не заявляли. Вважали, що стан здоров'я ОСОБА_4 та знаходження ОСОБА_6 на обліку у лікаря - нарколога є підставами для відібрання дітей.
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, пункт 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, пункт 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Частиною 1 статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.
Відповідно до статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Позбавлення батьківських справ завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не пов'язується з протиправною поведінкою: загроза життю та здоров'ю дитини може бути результатом психічної хвороби, відкритої форми туберкульозу чи інших небезпечних хвороб, скрутних житлових умов тощо.
Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини є виключно компетенцією суду.
Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов'язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов'язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з ними. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або начальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку.
Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Зазначене тлумачення викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 487/1328/16-ц, провадження № 61-3979ск18, від 14 лютого 2020 року у справі № 673/1477/17, провадження № 61-45875св18.
Відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).
Матеріали справи не містять доказів того, що є наявні підстави для відібрання дітей від батьків. Дійсно, мати дітей хворіє, батько перебуває на обліку у лікаря - нарколога. Однак, з пояснень того ж лікаря - нарколога вбачається, що він не володіє інформацією щодо вживання чи невживання ОСОБА_6 наркотичних засобів. Тобто, доказів того, що він є наркотично залежним, матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано. ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції пояснив, що він не вживає наркотичні засоби, займається вихованням дітей. У вихованні дітей, як зазначають свідки, та не заперечував ОСОБА_6 , йому допомагають родичі. Матеріали справи не містять доказів того, з приводу чого винесено офіційне попередження ОСОБА_6 щодо відповідальності за збереження прав дітей. Також, не доведено, що ОСОБА_6 використовує грошові кошти на свої потреби. Подія, яка сталася 14 вересня 2020 року з ОСОБА_2 , не свідчить про неналежне ставлення батьків до своїх батьківських прав, оскільки ця подія відома з пояснень третьої особи. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень свідків, профільних лікарів, наданих доказів підстави для відібрання дітей відсутні. Навпаки, вони свідчать про те, що ОСОБА_4 є турботливою матір'ю, а батько, не дивлячись на те, що він обмежений у пересуванні, є інвалідом ІІІ групи, допомагає їй разом з родичами у вихованні дітей. Під час знаходження матері на лікуванні, вихованням дітей займається батько та родичі дітей. Дійсно, матеріальне забезпечення дітей не є достатнім у зв'язку з незначним доходом батька, однак, це не є підставою для відібрання дітей. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, діти охайні, нагодовані, умови проживання задовільні. Квартира, в якій проживає родина ОСОБА_6 , знаходиться в задовільному стані, складається з двох кімнат з усіма зручностями. На теперішній час діти проживають разом з ним в цій квартирі.
В суді апеляційної інстанції представниці позивача та третьої особи не довели, що є наявні підстави для відібрання дітей. Також, позивачем не надано доказів того, що перед вжиттям заходу з передання дітей на піклування було ретельно оцінено вплив запропонованого заходу на батьків та дітей.
Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, судова колегія вважає, що доказів того, що родина ОСОБА_6 є особливо непридатною або явно неблагополучною, що дає можливість відібрати дітей від батьків, позивачем не надано, тому підстав для задоволення позову не вбачається.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що мати хворіє, а батько знаходиться на обліку у лікаря - нарколога і таке становище батьків загрожує життю, здоров'ю і моральному вихованню дітей. При цьому, не звернув уваги на пояснення свідків, профільних лікарів, формальне ставлення позивача та третьої особи до цієї ситуації, не надав їм належну оцінку та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову.
У зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню (пункт 1 частина 1 статті 376 ЦПК України).
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху для сплати судового збору в розмірі 4025, 09 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року зменшено суму судового збору до 1260, 91 грн, яку сплатив ОСОБА_6 .
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, а позивач, який звернувся до суду за захистом прав малолітньої та неповнолітньої дитини, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір, сплачений ОСОБА_6 , необхідно компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 та малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - залишити без задоволення.
Судовий збір в розмірі 1260, 91 грн, сплачений ОСОБА_6 за подання апеляційної скарги компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А. В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 07 квітня 2021 року.