08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 380/6027/20
адміністративне провадження № К/9901/10071/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі №380/6027/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» звернулося з позовом в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області від 27.05.2020 року №0047245204, яким зобов'язано позивача сплатити штраф за ставкою штрафу 10% на суму 8000,04 грн за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 80000,40 грн менше ніж на 30 календарних днів, та №0047375204, яким зобов'язано позивача сплатити штраф за ставкою штрафу 20% на суму 250822,82 грн за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1254114,10 грн більше ніж на 30 календарних днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що контролюючим органом було проведено камеральну перевірку, за наслідком якої складено акт від 19.03.2020 року №431/52.04/36874925, в якому зафіксовано прострочення в сплаті грошових зобов'язань зі сторони ТОВ «Агролайф корми» тривалістю до та більше 30 календарних днів. У зв'язку з чим відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.05.2020 року №0047245204, №0047375204, якими застосовано до позивача штраф у розмірі 10% і 20% від погашеної суми податкового боргу, відповідно.
Вважає, що камеральна перевірка була проведена поза 30 денним строком, який визначений чинними нормами Податкового кодексу України, що свідчить про її протиправність, а також незаконність її наслідків (у тому числі спірних рішень). Також вказує на інші недоліки проведеної камеральної перевірки та її результатів, а саме, контролюючим органом не було визначено та не зазначено періоду, який перевірявся, а в оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях призначенням платежу безпідставно визначено сплату грошових зобов'язань за актом перевірки, хоча акт сам по собі не може породжувати такого наслідку. Стверджує, що оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями його було повторно (двічі) притягнуто до відповідальності за те ж порушення, оскільки, податковим повідомленням-рішенням від 12.09.2018 року №0247301221 уже було застосовано до позивача штрафну санкцію (за порушення в період з 01.05.2017 року по 10.07.2018 року).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Зокрема, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи у спорах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, їх розгляд здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження.
Предметом спору у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом (258822,86 грн < 1051000,00 грн).
На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі №380/6027/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко