Справа № 640/1344/21 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
07 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В.
за участю секретаря Масловської К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року про відмову в забезпеченні позову
у справі №640/1344/21
за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1
до відповідача Міністерства юстиції України
про визнання протиправними та скасування п.п. 4, 6 наказу від 15.02.2021,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (надалі - позивач, заявник) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), в якому просив суд визнання протиправними та скасування пунктів 4, 6 наказу Міністерства юстиції України від 15.02.2021 №557/5.
Позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 15.02.2021 №557/5 "Про задоволення скарги" в частині блокування позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання законної сили рішення суду у даній справі.
В обґрунтування даної заяви зазначено, що оскаржуваним наказом зупиненої дії нотаріусу по вчиненню нотаріальних дій та позбавлено право останнього на своєчасну виплату заробітної плати працівникам, які працюють з позивачем та сплати податків, а отже заподіяно збитки позивачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року відмовлено Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Під час відмовлення в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування обставин, вказаних у ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто обставини очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу, які потрібуватимуть значного часу для відновлення.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року, а заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що через тимчасове блокування його доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останній не має змоги завершити (здійснити) реєстраційні дії щодо зареєстрованих заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були подані до блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та строк розгляду по яким минув, не має змоги оформити та видати свідоцтва про право на спадщину за законом та/або за заповітом, чим порушуються конституційні права третіх осіб щодо розпорядження належним їм нерухомим майном. В даному випадку відповідачем застосовано до позивача жорсткі санкції, шляхом блокування позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід скасувати, з наступних підстав.
Згідно вимог статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
У відповідності до положень статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову шляхом: 1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та встановлення для них заборони або обов'язку вчиняти певні дії; 2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов'язку вчиняти певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків; 4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії; 5) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів.
Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Проте, судом першої інстанції під час прийняття ухвали про відмову в забезпеченні позову не буловраховано вищезазначений аналіз норм права та не надано належної оцінки заяві позивача про забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії.
Так, предметом адміністративного позову в даній справі є визнання протиправним та скасування пунктів 4, 6 Наказу Відповідача "Про задоволення скарги" від 15.02.2021 №557/5, якими позивачу тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці, виконання пункту 4 Наказу покладено на Державне підприємство "Національні інформаційні системи"; зобов'язання Державного підприємства "Національні інформаційні системи" розблокувати доступ Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частин 1-3 статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов'язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.
Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов'язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.
Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва обов'язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастр.
Згідно з частин 1 статті 55 цього Закону угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Частиною 4 статті 3 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Згідно зі статті 32 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
Аналізуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що блокування позивачу, як приватному нотаріусу, доступу до Реєстру обмежує його у можливостях повноцінного здійснення нотаріальної діяльності.
Отже, оскаржуваним наказом фактично позбавлено позивача можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у позивача є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків не зважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
Колегія суддів також враховує принципи, що висловлені Рекомендацією NR (89)8 про тимчасовий захист у адміністративних справах, прийнятою Комітетом Міністром Ради Європи 13 вересня 1989 року.
Так, Комітет Міністрів, виходячи з того, що негайне і повне виконання адміністративних актів, які стали або можуть стати предметом оскарження, спроможні за деяких обставин завдавати інтересам осіб непоправної шкоди і що необхідно, заради справедливості, не допускати таких наслідків, виходячи з доцільності гарантувати особам, які цього потребують, тимчасовий захист з боку судів, не ігноруючи при цьому необхідність забезпечення ефективності адміністративної діяльності, рекомендував урядам держав-членів керуватися в своєму праві та адміністративній практиці, зокрема, наступним.
Згідно Рекомендацій, термін «адміністративний акт» означає, відповідно до Резолюції (77) 31 про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади, будь-який окремий захід чи рішення, вжитий/прийняте в межах реалізації владних повноважень, який/яке, з огляду на свій характер, безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси осіб.
У випадку, коли у провадженні суду знаходиться позов проти адміністративного акту, і цей суд ще не виніс стосовно нього свого рішення, заявник може вимагати від цього суду або від іншого компетентного судового органу вжити заходів тимчасового захисту стосовно цього адміністративного акта.
Приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правомочний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов'язку на адміністративний орган влади.
Отже, аналізуючи зміст заявленого позову та доводи клопотання про забезпечення позову, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу в частині до набрання законної сили рішенням суду по даній справі.
Колегія суддів звертає увагу, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в даному випадку буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, при цьому, заходи забезпечення адміністративного позову, про які у своїй заяві просить позивач, відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Так, зупинення дії оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 15.02.2021 року №557/5 в частині, яким тимчасово заблоковано доступ позивача до Державного реєстру речових прав, про що просить позивач у заявленому клопотанні, не скасовує його чинність, ніяк не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених цим наказом заходів до вирішення спору по даній справі.
Також вид забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення на час розгляду адміністративної справи відповідає положенням ст. 151 КАС України, а тому є законним.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів вважає, що подане клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з урахуванням розумності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін у справі, наявності зв'язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог.
Так, в Постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року по справі №826/15847/17 зазначено, за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про скасування Наказу, відповідно до частини четвертої ст. 3 Закону України "Про нотаріат" від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ (надалі - Закон № 3425-ХІІ), нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів. Згідно зі ст. 32 Закону № 3425-ХІІ, приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно унеможливити поновлення порушених та оспорюваних прав і інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно з частиною першою ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
А відповідно до частини другої ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відмови у вжитті заходів забезпечення позову, тому Ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року підлягає скасовується та прийняття нове судове рішення, яким задовольнити заяву.
Згідно з частиною другою ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року про відмову в забезпеченні позову - скасувати та прийняти нове рішення, яким
заяву Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову.
Зупинити дію Наказу Міністерства юстиції України від 15.02.2021 року № 557/5 «Про задоволення скарги» в частині блокування приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Боржник: Міністерство юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622).
Стягувач: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Постанова щодо вжиття заходів забезпечення позову набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
В. В. Файдюк