Справа № 320/2883/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6548-50 від 10 травня 2019 року.
Позов мотивовано тим, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Ф-6548-50 є протиправною та має бути скасована, оскільки в момент її винесення узгоджений податковий борг був відсутній, а сама вимога була винесена без законних підстав.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 16.05.2006 року зареєстрований Тетіївською РДА Київської області як фізична особа-підприємець, разом з тим постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 року у справі №2-а-910/10/1070 припинено його підприємницьку діяльність як фізичної особи-підприємця. Відтак, позивач вважає, що відсутні підстави для нарахування йому єдиного соціального внеску за період 2017-2019 років.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6548-50.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25 листопада 2020 року, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що державним реєстратором 22.04.2019 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 №1910230700116, отже ЄСВ підлягає сплаті позивачем по 22.04.2019 року.
Посилаючись на такі та інші аргументи, відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, відкрито провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області, встановлено строк до 26 березня 2021 року для надання відзиву. Іншою ухвалою від 16 березня 2021 року призначено розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження з 26 березня 2021 року.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем подано заяву про заміну відповідача - ГУ ДФС у Київській області правонаступником - ГУ ДПС у Київській області, розглянувши яке, колегією суддів встановлено, що вищезазначена заява підлягає задоволенню, оскільки відповідно до постанови КМУ №1200 від 18.12.2018 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Згідно з розпорядженням КМУ №682-р від 21.08.2019 року КМУ погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення ДПС покладених на неї постановою КМУ від 06.03.2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій та повноважень Державної фіскальної служби , що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, фактично функції з реалізації державної податкової політики наразі виконуються ДПС України, в той час як згідно з наведеними вище положеннями здійснення функцій ДФС припинено.
ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не подавав, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Беручи до уваги те, що судом першої інстанції справу розглянуто в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.
Перевіривши повноту встановлення Київським окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим 07.06.1996 Тетіївським РВ ГУМВС України в Київській області.
Відповідно до витягу про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 16.05.2006, номер запису 23490000000000992 та взятий на облік Білоцерківським управлінням Тетіївською ДПІ Головного управління ДФС у Київській області.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 року у адміністративній справі № 2-а-910/10/1070 за позовом Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - припинено.
Водночас, лише 22.04.2019 року державним реєстратором фактично припинено державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на підставі власного рішення, номер запису 23490060003000992.
З цих підстав, 10.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6548/50, якою позивачу станом на 30.04.2019 року визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 5 211,36 грн.
Зі змісту інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , судом першої інстанції встановлено, що вказана сума недоїмки нарахована позивачу контролюючим органом в автоматичному режимі, в т.ч.: за 4-ий квартал 2018 року (по строку сплати до 21.01.2019) - всього у сумі 2 457,18 грн., за 1-ий квартал 2019 року (по строку сплати до 19.04.2019) - всього у сумі 2 754,18 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням, колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили у справі № 2-а-910/10/1070, та невнесення державним реєстратором відповідного запису до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою не може бути підставою для нарахування позивачу суми заборгованості по сплаті ЄСВ.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того. Що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", під єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування розуміється консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи-підприємці).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За змістом частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В силу частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Визначальною умовою для наявності обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність є наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця.
Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців полягає у засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації.
Документом, який підтверджує статус фізичної особи - підприємця відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV, як суб'єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру, в якому зазначаються основні види діяльності.
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Як вже зазначалося вище, 10.05.2019 року відповідачем сформована вимога №Ф-6548/50 щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати позивачем єдиного внеску в сумі 5 211,36 грн. Підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.
Згідно постанови Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року у справі № 2-а-910/10/1070, що набрала законної сили, припинено підприємницьку діяльність позивача, а відтак із червня 2010 року він втратив статус фізичної особи-підприємця та не є платником єдиного внеску в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV).
Згідно з частиною першою статті 46 Закону №755-IV (в редакції, чинній на момент винесення постанови суду по справі № 2-а-910/10/1070), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв'язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису.
Таким чином, законом установлений чіткий механізм дій державних органів та суду у випадку набрання законної сили рішення суду щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, при цьому метою таких дій є внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою.
Зважаючи на зазначені вище норми чинного законодавства, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - у першу чергу для суб'єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб'єкта господарювання щодо якого постановлено таке рішення.
Разом з тим, незважаючи на наявність судового рішення у справі № 2-а-910/10/1070, державним реєстратором не було вчасно внесено до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв'язку з постановленням судового рішення.
Невиконання судового рішення призвело до протиправного нарахування відповідачем суми боргу з єдиного соціального внеску позивачу.
Колегія суддів зазначає, що несвоєчасне виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року у справі № 2-а-910/10/1070, не має спричиняти негативні наслідки для позивача, зокрема й щодо безпідставного нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за четвертий квартал 2018 року та за перший квартал 2019 року в сумі 5 211,36 грн.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили у справі №2-а-910/10/1070, та невнесення державним реєстратором відповідного запису до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою не може бути підставою для нарахування позивачу суми заборгованості по сплаті ЄСВ.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко