Справа № 620/6412/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 1 та зобов'язання призначити таку пенсію з врахуванням періодів служби в армії, роботи в колгоспі, на шахті та пільгового стажа.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, проте відповідач не зарахував до його пільгового стажа періоди роботи на шахтах з повним робочим днем під землею через відсутність документів про проведення атестації робочих місць. Також до стажа роботи відповідачем протиправно не зараховано період служби в армії та роботи в колгоспі, який підтверджується належними документами.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за період роботи позивача на шахтах ним не надано доказів на підтвердження проведення атестації на підприємствах. Також наголошує, що обчислення страхового стажа є дискреційним повноваженням органа Пенсійного фонду України. Акцентує увагу, що інформація про страховий стаж позивача визначена згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що 12 червня 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 07 липня 2020 року відповідач відмовив у призначені вказаної пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажа роботи на пільгових умовах по Списку № 1, підтвердженого документами. З даної відповіді слідує, що до загального страхового стажа не враховано: період проходження строкової військової служби з 29 жовтня 1983 року по 21 жовтня 1985 року, оскільки військовий квиток не надавався; період навчання на курсах з 17 березня 1986 року по 24 червня 1986 року так, як документ (диплом, атестат (свідоцтво) про здобуття освіти не надавався; період роботи з 03 травня 1988 року по 17 жовтня 1988 року, оскільки перебував членом колгоспу, а уточнююча довідка не надавалась; період роботи з 30 травня 1989 року по 27 жовтня 1989 року, оскільки не читається відтиск печатки, якою завірений запис про звільнення.
Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача є необґрунтованим.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон України №1788-ХІІ) , громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункта «а» частини 1 статті 13 цього Закону на пільгових умовах мають право па пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності стажа роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажа роботи:
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків.
Працівникам, які не мають стажа роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажа на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажа роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:
чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Аналогічні правові норми містяться в пункті 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України № 1058).
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до розписки-повідомлення від 12 червня 2020 року позивачем були надані документи для призначення пенсії: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; заява про призначення/перерахунок пенсії; паспорт; трудова книжка; військовий квиток; довідка із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення; довідка про навчання; інший документ (довіреність).
Як слідує з довідки від 03 лютого 2020 року, позивач 28 серпня 1982 року зарахований на перший курс інженерно-педагогічного машинобудівельного металургійного інституту, спеціальність «Гірнича справа». 28 листопада 1983 року позивач відрахований з інститута у зв'язку з призовом на військову службу.
Згідно військового квитка позивач проходив військову службу з 29 жовтня 1983 року по 21 жовтня 1985 року.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки позивач в період з 03 травня 1988 року по 17 жовтня 1988 року працював в колгоспі по договору.
Жодних спростувань наведеної інформації відповідачем під час розгляду справи не наведено.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про безпідставне неврахування пенсійним органом зазначених періодів до стажа позивача.
Також відповідачем не зараховано до пільгового стажа роботи позивача періоди роботи на шахтах у зв'язку з не наданням документів на підтвердження проведення атестації робочих місць.
Статтею 62 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажа при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядка застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажа роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажа роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункта 4.2 цього Порядка результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажа, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядка № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядка проведення атестації робочих місць) до стажа, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядка.
Пунктом 10 Порядка № 383 установлено, що для підтвердження стажа роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядка підтвердження наявного трудового стажа для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637).
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажа приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінета Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядка № 442 та підпунктом 1.5 пункта 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядка № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядка № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядка № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами 1 та 2 статті 153 цього Кодексу установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-ХІІ працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Отже, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункта «а» статті 13 Закону України № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
В разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажа роботи на таких посадах до спеціального стажа, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1, відповідно до пункта «а» статті 13 Закону України №1788-ХІІ.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що не проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за такі дії покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі №21-307а14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що повноваження розрахунку страхового стажа є дискреційними, оскільки під час розгляду справи судом встановлено неналежне виконання органом Пенсійного фонду України таких повноважень та неправильний розрахунок страхового стажа позивача. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання відповідача призначити пенсію з врахуванням періодів до загального стажа та спеціального. При цьому, рішення місцевого суду у резолютивній частині не містить розмір страхового стажа позивача, що не позбавляє відповідача здійснити його розрахунок з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька