Справа № 640/11024/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
30 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т.
судді: Епель О.В.
Пилипенко О.Є.
за участю секретаря: Зуєнка Д.П.
за участю сторін:
представника відповідача Олійник А.Д.,
представника відповідача Стужук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від "27" серпня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними та скасувати накази Державного бюро розслідувань:
№ 15-ос від 09 січня 2020 року про призначення позивача на посаді слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідувань військових злочинів) Державного бюро розслідувань, з 10 січня 2020 року в порядку переведення з Генеральної прокуратури України, в частині застосування ст.35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», випробувального строку 6 місяців, встановлення доплати за вислугу років через зарахування роботи на державній службі;
№ 223-ос від 31 березня 2020 року «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» в частині звільнення позивача з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;
№ 256-ос від 13 квітня 2020 року «Про внесення змін до наказу від 31 березня 2020 року № 223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» про звільнення позивача з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 13 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;
- поновити позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань з 14 квітня 2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо не приведення позивача до складання Присяги, як особи рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань; не присвоєння позивачу спеціального звання «старший лейтенант»;
- зобов'язати Державне бюро розслідувань привести позивача до складання Присяги, як особи рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань; присвоїти позивачу спеціальне звання «старший лейтенант» у відповідності до п.3 ч.1 ст.14-2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», «Переліку посад у центральному та територіальних органах Державного бюро розслідувань, що полягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 19.08.2019р. №194, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.08.2019р. за №965/33936;
- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача заробітну плату за весь час служби із встановленням доплати за вислугу років у відповідності до ч.2, п.2 ч.3, ч.6 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ст.78 Закону України «Про Національну поліцію», спеціального звання «старший лейтенант»;
- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2020 року по день винесення судового рішення;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань.
У обґрунтування позову, зазначено, що звільнення є незаконним, таким що не узгоджується із чинним законодавством, за відсутності пропозиції про рівнозначну посаду в іншій структурі. Крім цього, позивач зазначає, що виробнича потреба у штатній одиниці у вигляді слідчого, що здійснює досудове розслідування військових злочинів не зникла, а фактично зміна організації праці, носить формальний характер, при цьому, підставою для звільнення позивача стала відсутність дослівного найменування його посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань № 15-ос від 09 січня 2020 року про призначення позивача на посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідувань військових злочинів) Державного бюро розслідувань, з 10 січня 2020 року в порядку переведення з Генеральної прокуратури України, в частині застосування ст.35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», випробувального строку 6 місяців, встановлення доплати за вислугу років через зарахування роботи на державній службі.
Визнано протиправними та скасовано наказ Державного бюро розслідувань № 223-ос від 31 березня 2020 року «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» в частині звільнення позивача з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань № 256-ос від 13 квітня 2020 року «Про внесення змін до наказу від 31 березня 2020 року № 223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань»» про звільнення позивача з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 13 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Поновлено позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань з 14 квітня 2020 року.
Стягнуто з Державного бюро розслідувань на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у розмірі 283 001 (двісті вісімдесят три тисячі одна) гривня 20 копійок.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань. У решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що наказом Державного бюро розслідування №15-ос від 09 січня 2020 року позивача протиправно призначено слідчим не за Законом України «Про Державне бюро розслідувань», а відповідно до статті 35 Закону України «Про Державну службу» з випробувальним строком 6 місяців.
Щодо оскарження наказів Державного бюро розслідувань №223-ос від 31.03.2020; №256-ос від 13.04.2020, якими позивача звільнено з посади слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» суд зазначив, що єдиним наслідком припинення державної служби в період випробувального строку є не проходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування. Іншого чинним законодавством України не передбачено. Разом з тим, як встановлено матеріалами справи уповноваженими особами Державного бюро розслідувань не приймалось жодних рішень, які свідчать про невідповідність позивача займаній посаді, тому звільнення його навіть в період випробувального строку без визначених законом підстав, в іншому порядку ніж визначено законодавством, також є протиправним. Державним бюро розслідування вимоги законодавства про працю при звільненні позивача з посади слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань не дотримано, оскільки фактично його посада не була скорочена, а відбулося переміщення посади з відділу до управління, про наступне вивільнення позивача не попереджено за два місяці, йому не запропоновано жодної вакантної посади слідчого, які були в наявності центрального апарату Бюро. Таким чином, відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та про порушення процедури звільнення із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваних наказів.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державне бюро розслідувань подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не встановив, що призначення на посаду позивача здійснювалось згідно вимог чинного законодавства і внутрішніх нормативно-правових актів та жодним чином не оскаржувалось до моменту звільнення позивача з посади. Також вказав, що суд не застосував до спірних правовідносин Закон України «По внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, Закону України «По внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності ДБР» від 03.12.2019 № 305-ІХ та не врахував Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, внаслідок чого прийшов до безпідставного висновку про відсутність скорочення посад державної служби. Зазначив, що з урахуванням останніх змін у законодавстві у разі вивільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу тощо роботодавець має право, а не зобов'язаний запропонувати державному службовцю іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації. Крім того, вказав, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тоді як дана категорія справ підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення Оружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, склав Присягу працівника прокуратури та проходив службу в органах прокуратури України з 2013 року.
Наказом Генерального прокурора України №356 від 26 квітня 2019 року позивача призначено в порядку переведення з прокуратури м. Києва на посаду Генеральної прокуратури України: прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими управліннями спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях.
Наказом Генерального прокурора України №1375 від 04 листопада 2019 року позивача призначено на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках.
Наказом Генерального прокурора №77 від 08 січня 2020 року позивача звільнено з займаної посади у зв'язку з переведенням в порядку п.5 ст.36 КЗпП України для подальшої роботи до Державного бюро розслідувань відповідно до п.п.5 п.3 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», п.19 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Наказом Державного бюро розслідувань №15-ос від 09 січня 2020 року відповідно до п.9 ч.1 ст.12, пунктів 3,6 ст. 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.5 ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», ст. 35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. №229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» позивача призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідувань військових злочинів) Державного бюро розслідувань, з 10 січня 2020р. в порядку переведення з Генеральної прокуратури України, з випробувальним строком 6 місяців.
03 березня 2020 року Директором Держаного бюро розслідувань позивача попереджено, що у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Держаного бюро розслідувань та відповідно до наказів Держаного бюро розслідувань від 14.02.2020р. №42 «Про затвердження структури центрального апарату Держаного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 року №21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Держаного бюро розслідувань на 2020 рік», посада слідчого третього слідчого відділення, яку обіймав позивач буде скорочена по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження, та його буде звільнено на підставі пункту 1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
04 березня 2020 року позивачем Директору Держаного бюро розслідувань подано заяву про переведення на посаду слідчого першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку з масовими протестами у 2013-2014 роках Держаного бюро розслідувань з 04 березня 2020 року, у зв'язку зі змінами в структурі та штатному розписі Держаного бюро розслідувань.
Разом з тим, наказом Державного бюро розслідувань № 223-ос від 31 березня 2020 року «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» відповідно до п.1 ч.1, 4 ст.87 Закону України «Про державну службу» позивача звільнено з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Згідно листка непрацездатності АДШ № 405420, позивач був звільнений від роботи у зв'язку з хворобою у період з 02 квітня 2020 року по 10 квітня 2020 року.
Тому, додатковим наказом Державного бюро розслідувань № 256-ос від 13 квітня 2020 року «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020р. №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань»» відповідно до п.8 ч.1 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 02 по 10 квітня 2020р., наказ Державного бюро розслідувань від 31.03.2020р. №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» в частині звільнення позивача зі служби викладено у такій редакції: звільнено позивача з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 13 квітня 2020р. у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Вважаючи накази про призначення та про звільнення з посади протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки судове рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог, то перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.
Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, наказом Державного бюро розслідувань № 15-ос від 09 січня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань, з 10 січня 2020 року із застосуванням ст. 35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», випробувального строку 6 місяців, встановлення доплати за вислугу років через зарахування роботи на державній службі.
Згідно з записом у трудовій книжці ОСОБА_1 після призначення на посаду слідчого центрального апарату ДБР прийняв Присягу державного службовця 10.01.2020, а тому, на думку та переконання відповідача він проходив службу в ДБР в порядку та на умовах визначених Законом України «Про державну службу».
Так, статтею 35 Закону України «Про державну службу» передбачено, що в акті про призначення на посаду суб'єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.
При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов'язковим.
На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов'язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату.
Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців.
У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб'єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.
Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов'язки.
Суб'єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб'єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.
У разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, при цьому суб'єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, єдиним наслідком припинення державної служби в період випробувального строку, є непроходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
Іншого чинним законодавством України не передбачено.
Водночас, уповноваженими особами Державного бюро розслідувань не приймалось будь-яких рішень, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про протиправне звільнення позивача в період випробувального строку без визначених законом підстав, в іншому порядку ніж визначено законодавством.
При цьому, факт прийняття позивачем Присяги державного службовця, замість складання Присяги особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань відповідно до вимог ч. 1 ст.14-1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не змінює його особливого статусу особи рядового і начальницького складу, - слідчого правоохоронного органу Державного бюро розслідувань, який має спеціальне звання, виключний спосіб призначення на посаду, проходження служби, матеріального та соціального забезпечення, тобто відмінність від державного службовця.
Визначення поняття слідчого закріплено у Кримінальному процесуальному кодексі України.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань. Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Незалежно від відомчої належності, усі слідчі мають однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку.
Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання.
Працівники поліції зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Так, особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно в організаційному розумінні статус слідчого в сукупності прав та обов'язків, а також вимог до слідчого як посадової особи зі спеціальним, особливим, специфічним статусом беззаперечно є більш вагомим, відповідальним та відмінним від статусу державного службовця.
Жодним Законом України щодо правоохоронних органів, статус слідчого будь-якого правоохоронного органу ніколи не відносився до державного службовця, оскільки це нівелює професійну самостійність слідчих правоохоронної системи України в цілому.
На Державне бюро розслідувань покладається вирішення завдань із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування: 1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України; 2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України; 3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України (ст.5 Закону).
Підтвердженням наведеного є і вимоги п.17 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про Державну службу», яким передбачено, що дія вказаного закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
З метою забезпечення незалежності слідчого та всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження закон передбачає поняття «процесуальної самостійності слідчого» та гарантії її забезпечення. Так, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Тобто, є беззаперечним та основоположним фактом те, що законодавець з метою максимального захисту прав слідчого, як процесуально самостійного працівника, незалежного від будь-якого впливу, в тому числі, шляхом втручання до процесуальної діяльності через звільнення шляхом скорочення посади без фактичної зміни кількості посад слідчих, передбачив спеціальним Законом України «Про Державне бюро розслідувань» регулювання трудових відносин у частині переведення осіб рядового і начальницького складу (слідчого) Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу, - цим Законом.
03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, прийняла Закон України № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305-ІХ), який набрав чинності 27.12.2019.
Отже, Державне бюро розслідувань припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, та змінити статус на державний правоохоронний орган.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII, в редакції на час спірних правовідносин, (далі Закон - №794-VIII) Державне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Згідно зі ст.9 Закону №794-VIII систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, ч. 6 ст. 14 Закону №794-VIII закріплено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Також, відповідно до ст.14-1 Закону №794-VIII особи, які вперше призначаються на посади рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та у відповідних випадках пройшли встановлений строк стажування, складають присягу такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до Державного бюро розслідувань, усвідомлюючи свою високу відповідальність, клянуся завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції та законів України, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, бути чесним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю».
Особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань підписує текст присяги, що зберігається в її особовій справі. Порядок складення присяги встановлює Директор Державного бюро розслідувань.
Статтею 14-2 Закону №794-VIII установлюються спеціальні звання осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.
Частинами 2, 3 статті 14-3 Закону №794-VIII визначено, що особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Відповідно до ст.19 Закону №794-VIII Держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частинами 2, 3, 4, 8 ст. 20 Закону №794-VIII передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Умови оплати праці осіб, які працюють у Державному бюро розслідувань за трудовими договорами, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Заробітна плата працівників Державного бюро розслідувань складається з: 1) посадового окладу; 2) доплати за вислугу років; 3) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; 4) доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця; 5) доплати за науковий ступінь.
Згідно із ст.23 Закону №794-VIII контроль за діяльністю Державного бюро розслідувань здійснюється комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання правоохоронної діяльності, у порядку, визначеному Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 25 Закону визначено, що для розгляду питань застосування дисциплінарних стягнень до працівників Державного бюро розслідувань утворюється Дисциплінарна комісія у складі п'яти осіб. До складу Дисциплінарної комісії входять три особи, визначені Радою громадського контролю при Державному бюро розслідувань.
Склад та положення про Дисциплінарну комісію Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Дисциплінарна комісія на підставі службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника Державного бюро розслідувань дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення.
На підставі рішення Дисциплінарної комісії стягнення на працівника центрального апарату Державного бюро розслідувань накладає Директор Державного бюро розслідувань; на працівника територіального управління - директор відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань.
Рішення директора територіального управління Державного бюро розслідувань про застосування дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Директора Державного бюро розслідувань або безпосередньо до суду. Рішення Директора Державного бюро розслідувань про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено безпосередньо до суду.
Підставами для притягнення працівника Державного бюро розслідувань до дисциплінарної відповідальності є: 1) невиконання чи неналежне виконання обов'язків; 2) незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома працівнику у зв'язку з виконанням ним своїх повноважень; 3) перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 4) публічне висловлювання, що є порушенням презумпції невинуватості; 5) негативні результати перевірки на доброчесність або моніторингу способу життя працівника; 6) порушення правил професійної етики; 7) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або неправомірних особистих інтересах інших осіб;
інші підстави, передбачені Законом України «Про державну службу» для працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями. Дисциплінарним статутом Національної поліції України для працівників Державного бюро розслідувань, які є особами рядового і начальницького складу, та Кодексом законів про працю України.
Нагляд за додержанням Державним бюро розслідувань законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності і досудового розслідування здійснює Генеральний прокурор безпосередньо та через уповноважених ним прокурорів (ст.29 Закону №794-VIII).
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про Державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Аналіз викладених норм законодавства беззаперечно дає підстави для висновку та підтверджує, що:
1) Закон України «Про Державне бюро розслідувань» визначає повноваження слідчих функцій на користь Державного бюро розслідувань України, військової прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України і Національного антикорупційного бюро, при цьому компетенція Державного бюро розслідувань України здебільшого не конкурує з компетенцією цих органів;
2) компетенція Державного бюро розслідувань України охоплює питання, пов'язані із його правами та обов'язками у процесі запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, з участю Державного бюро розслідувань України в державній політиці у сфері протидії злочинності та міжнародному співробітництві стосовно таких питань, а також з повноваженнями, пов'язаними з роботою із персоналом даного органу;
3) компетенція Державного бюро розслідувань України поширюється на запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, які вчиняються вищими посадовими особами, службовими особами Національного антикорупційного бюро України чи Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або військовими.
При цьому, законодавцем з метою організації слідчих функцій, нормами вказаного Закону наділено слідчого ДБР статусом посадової особи незалежної від будь-якого впливу, самостійної та соціально захищеної, оскільки це єдина основна та першочергова посадова особа рядового та начальницького складу ДБР, роботу якого повинен забезпечити весь допоміжний склад Державного бюро розслідування, включаючи і державних службовців.
Згідно з частиною 1 пунктами 4, 5 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор Державного бюро розслідувань: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог Закону, Директором Державного бюро розслідувань прийнятий наказ від 19.08.2019р. №194 «Про затвердження Переліку посад у центральному та територіальних органах Державного бюро розслідувань, що полягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.08.2019р. за №965/33936, яким посаду слідчого ДБР відповідно до законодавства в межах граничної чисельності визначено, що підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань.
Зокрема, слідчий Управління організації досудових розслідувань, посада на яку наказом від 09.01.2020 призначений позивач, має граничне спеціальне звання «старший лейтенант ДБР», тобто дана посада слідчого не є посадою державного службовця (а.с.28-30 т.1).
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції при вирішенні справи помилково застосовано даний наказ до спірних правовідносин з підстав того, що він скасований наказом Державного бюро розслідувань від 26.02.2020р. № 47 «Про затвердження Переліку посад у центральному та територіальних органах Державного бюро розслідувань, що полягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» (а.с.225-229 т.1), яким посада слідчого перестала відноситись до посад у центральному апараті ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, тобто, стала посадою державного службовця, є необґрунтованим, оскільки на час призначення позивача на посаду слідчого (09.01.2020) чинним був наказ від 19.08.2019р. №194.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про державну службу» не є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби слідчими центрального апарату ДБР. При цьому, директор ДБР не може на свій розсуд змінювати особливий статус слідчого правоохоронного органу ДБР щодо призначення на посаду, порядку проходження служби, дисциплінарної відповідальності, матеріального, соціального забезпечення, оскільки всі питання з цього приводу беззаперечно визначені спеціальним Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та не підлягають іншому тлумаченню.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Указом Президента України № 41/2020 від 05.02.2020 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Згідно з витягом із штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21 ДСК, в структурі слідчих підрозділів Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань створено Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках.
Таким чином, вказаним передбачено створення у структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань окремого Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, тобто фактичне розширення штатної чисельності слідчих відповідного напрямку роботи (розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) шляхом перетворення відділу у відповідне управління.
Отже, фактично відбулось переведення слідчих Третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідувань військових злочинів) Державного бюро розслідувань до Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Державного бюро розслідувань, у структурі якого створено відповідні посади слідчих без скорочення їх чисельності, а навпаки збільшення.
Як вже зазначалося, ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а/15 за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами спеціального законодавства спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про Державне бюро розслідувань», яким передбачено переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу, при вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду слідчого, проходження служби та звільнення його зі служби, Державне бюро розслідування повинно було застосовувати норми Законів України «Про Державне бюро розслідувань», «Національну поліцію», а не Закон України «Про державну службу».
Крім того, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою КМ України від 05.08.2020 № 743, передбачається особливий порядок прийняття та звільнення зі служби з Державного бюро розслідувань. Положення набрало чинності після виникнення спірних правовідносин, однак на виконання ч. 6 ст. 14 Закону №794-VIII, що опосередковано підтверджує неправильне застосування відповідачем Закону України «Про державну службу» при прийнятті позивача на роботу, оскільки норми цього Закону та Закону №794-VIII є взаємовиключними.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Державне бюро розслідувань протиправно призначило позивача на посаду слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань, як державного службовця, з випробувальним строком 6 місяців в порядку ст.35 Закону України «Про державну службу», та як наслідок, протиправно звільнило з посади слідчого, як державного службовця, в порядку п.1 ч.1, 4 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про протиправність та скасування наказів ДБР:
- №15-ос від 09.01.2020 про призначення ОСОБА_1 на посаду слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань в порядку переведення з Генеральної прокуратури України, в частині застосування до позивача ст.35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. №229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», випробувального строку 6 місяців, встановлення доплати за вислугу років через зарахування роботи на державній службі;
- №223-ос від 31.03.2020; №256-ос від 13.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань згідно з п.1 ч.1, 4 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235, а отже, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо протиправного поновлення судом першої інстанції позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань з підстав дослівної відсутності такої посади в штатному розписі центрального апарату Державного бюро розслідувань виходячи з того, що Державним бюро розслідування на час поновлення позивача на посаді слідчого центрального апарату може відбутися неодноразова зміна назви посади слідчого згідно з утворенням чи перетворенням відділу на управління або навпаки, та в будь який термін може відбутися дослівна зміна повної назви посади слідчого у відповідному відділі, управлінні центрального апарату Державного бюро розслідувань.
Таким чином, з метою належного, повного та ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції цілком обґрунтовано та правильно зобов'язав Державне бюро розслідувань поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким, що відповідає обставинам справи, вимогам трудового законодавства та положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, є рішення суду в частині стягнення з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 283001,20грн.
Крім того, відповідач не наводив у апеляційній скарзі доводів про неправильні розрахунки та необґрунтоване стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зауважень, заперечень щодо поновлення позивачу строку звернення до суду в відповідачем апеляційній скарзі не наведено.
Безпідставним є посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин Закон України «По внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ та Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, Закон України від 14.01.2020р. №440-IX, внаслідок чого прийшов до необґрунтованого висновків, що положення Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади) не містять застережень щодо застосування законодавства про працю у частині звільнення державних службовців у випадку реорганізації органу та, що Державним бюро розслідування не попереджено позивача за два місяці до звільнення та не запропоновано вакантної посади слідчого, оскільки, як зазначалось судом апеляційної інстанції, трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань (осіб рядового та начальницького складу) врегульовано нормами спеціального законодавства, а саме: Законом України «Про Державне бюро розслідувань», Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, яким передбачено, зокрема, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу (переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади), звільнення осіб рядового та начальницького складу тощо.
Натомість, колегія суддів зазначає, що слушними є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження, в той час як вона підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження.
Колегія суддів виходить із того, що спір у цій справі виник з приводу звільнення з публічної служби.
Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Отже, при вирішенні питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 140/3564/19.
Ухвалою суду першої інстанції від 25 травня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з оскаржуваним рішенням суду справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містив пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме: щодо справ позивачів, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Тобто справи щодо звільнення з публічної служби не віднесені до справ незначної складності, а тому суд в силу вимог статті 259 і пункту 7 частини третьої статті 257 КАС України може розглянути таку справу у порядку спрощеного позовного провадження за наявності для того підстав, зокрема клопотання сторони про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та після з'ясування думки сторін щодо можливості такого розгляду.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/64/19.
З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини пов'язані із звільненням позивача зі служби з посади слідчого.
Клопотання Державного бюро розслідувань щодо розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження у матеріалах справи відсутнє.
Отже, даний спір щодо звільнення позивача з публічної служби повинен був розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі № 640/587/19.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. У зв'язку з чим, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права і невірно визначено провадження, в якому слід розглядати цю справу.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (п.7 ч. 3 ст. 317 КАС України).
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дотримався норм матеріального права під час вирішення справи, натомість, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду про часткове задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань № 15-ос від 09 січня 2020 року про призначення ОСОБА_1 на посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідувань військових злочинів) Державного бюро розслідувань, з 10 січня 2020 року в порядку переведення з Генеральної прокуратури України, в частині застосування ст.35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», випробувального строку 6 місяців, встановлення доплати за вислугу років через зарахування роботи на державній службі.
Визнати протиправними та скасувати наказ Державного бюро розслідувань № 223-ос від 31 березня 2020 року «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань № 256-ос від 13 квітня 2020 року «Про внесення змін до наказу від 31 березня 2020 року № 223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань»» про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 13 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Поновити позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань з 14 квітня 2020 року.
Стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у розмірі 283 001,20 грн (двісті вісімдесят три тисячі одна) гривня 20 копійок.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань.
У решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 06 квітня 2021 року.
Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька
судді: О.В. Епель
О.Є. Пилипенко