Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 квітня 2021 р. Справа№200/2529/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з пенсії, зобов'язання вчинити певні дії,-
10 березня 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати нарахованої пенсії ОСОБА_1 за період з 6 грудня 2019 року по 30 вересня 2020 року;
- стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованість з пенсії на користь ОСОБА_1 за період з 6 грудня 2019 року по 30 вересня 2020 року в сумі 163 378,06 грн. (сто шістдесят три тисячі триста сімдесят вісім гривень, шість копійок) на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в установі АТ “Ощадбанк” МФО 335106. Код отримувача НОМЕР_2 ;
- зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 6 грудня 2019 року по 30 вересня 2020 року відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2020 №200/2275/20-а, відповідачем призначено пенсію на пільгових умовах. Але виплату відповідачем здійснено з жовтня 2020 року, борг з пенсії за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 відповідачем не сплачено з посиланням на Постанову КМУ від 05.11.2014 №637, що суми соціальних виплат за минулий період, обліковуються в органі та будуть виплачуватися після затвердження окремого порядку.
Позивач вважає, що відповідач своїми діями, які полягають у невиплаті нарахованої пенсії порушив охоронювані Конституцією та Законами України його права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №200/2529/21-а за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
У строк, встановлений судом відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що пенсія позивачу призначена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2020 по справі № 200/2275/20-а. Управлінням вищезазначене рішення суду виконано у повному обсязі у межах функціональних повноважень та нормативно-правового поля, а саме: призначена пенсія з 06.12.2019; виплата пенсії розпочата з жовтня 2020 року; пенсія за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 нарахована та облікована в Управлінні і буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеному Урядом України, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його затвердження. Дана ситуація зумовлена дефіцитом бюджетних призначень на фінансування таких виплат у загальнодержавному масштабі.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
05 квітня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду представником позивача надана відповідь на відзив, в якій викладено незгоду з доводами відповідача, викладеними у відзиві.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 виданий Гірницьким РВ УМВД України в м. Макіївці), РНОКПП НОМЕР_2 , внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01 вересня 2017 року №0000315632.
Відповідач Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323) є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням яких, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
В провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №200/2275/20-а за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 26 січня 2019 року №452 про відмову в призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі №200/2275/20-а, яке набрало законної сили 12.08.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 26 січня 2019 року №452 про відмову в призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 січня 2020 року №452 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 . Зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17 січня 2020 року №452 із врахуванням висновків суду викладених у даному рішенні. Зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсію за віком періоди роботи з 3 червня 1991 року по 26 лютого 1993 року в Шахтобудівельному управлінні №2 “Макіївуглебуд”; з 20 серпня 1994 року по 3 квітня 1996 року в управлінні по монтажу, демонтажу та ремонту ГШО “Макіїввугілля”; з 20 травня 1996 року по 22 серпня 2000 року в ВО “Макіїввугілля” шахта ім. Леніна”; з 4 вересня 2000 року по 28 вересня 2001 року на ДВАТ шаха “Калинівська Східна”; з 4 вересня 2000 року по 28 вересня 2001 року в ПАТ “Шахтоуправління “Донбас”.
На виконання означеного рішення, відповідачем призначено позивачу пенсію з 06.12.2019, що підтверджується витягом з електронної справи ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та Виплати пенсії.
26 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати заборгованості по пенсії за минулий період з 05.12.2019 по 30.09.2020, яка виникла у зв'язку з призначенням пенсії.
За результатом розгляду звернення позивача, відповідачем надана відповідь від 30.10.2020 №0581-02-8/16454, в якій зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його затвердження.
16 листопада 2020 року позивач звернувся зі скаргами до Головного управління ПФУ в Донецькій області та до Пенсійного фонду України щодо виплати заборгованості по пенсії за минулий період внутрішньо переміщеній особі, яка виникла у зв'язку з призначенням пенсії.
За результатом розгляду звернення позивача, Головним управлінням ПФУ в Донецькій області надано відповідь від 10.12.2020 №8967-9252/К-02/8-0500/20, в якій означені підстави для невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат, аналогічні тим, що викладені у відповіді відповідача від 30.10.2020 №0581-02-8/16454.
17 грудня 2020 року позивач вдруге звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою щодо виплати заборгованості по пенсії за минулий період внутрішньо переміщеній особі, яка виникла у зв'язку з призначенням пенсії.
За результатом розгляду звернення позивача від 17.12.2020, Пенсійним фондом України надано відповідь від 28.12.2020 №32350-32591/К-03/8-2800/20, в якій зазначено, що суми пенсії, які не виплачено за минулий час (з 06.12.2019 по 30.09.2020) обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України.
На підтвердження вказаних обставин, позивачем надана довідка про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 , з якої вбачається, що останній перебуває на обліку в Покровському ОУПФУ Донецької області та отримує пенсію за віком, з жовтня 2020 року пенсійні виплати позивачу виплачуються, з грудня 2019 року по вересень 2020 року пенсійні виплати у загальному розмірі 163 378,06 нараховані, але не виплачені.
Отже, судом встановлено, що позивачу нараховано, але не виплачено пенсійні виплати за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст.4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст.5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При цьому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття “майно” охоплює як “наявне майно”, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (п.74 рішення від 02.03.2005 у справі “Von Maltzan and Others v. Germany”). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися “активом”: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом”, на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, ст.1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань”.
Відповідачем протиправно не виплачено позивачу заборгованість з пенсії.
Спору щодо розміру нарахованої заборгованості з пенсії між сторонами немає.
Посилання відповідача у листі від 30.10.2020 №0581-02-8/16454 на постанову КМУ № 637 від 05.11.2014 як на правомірність своїх дій щодо неможливості сплатити заборгованість за минулий період, суд вважає незмістовним з огляду на наступне.
Вказана постанова Кабінету Міністрів України не є законом, а тому цей підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв'язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.
Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши у жовтні 2020 року нарахування та виплату позивачу пенсії, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу нараховану пенсію за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн.
Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо передбачено пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення саме протиправної бездіяльності відповідачем щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії з 06.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн., за таких обставин суд вважає, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн., а також стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з пенсії за період з 06.12.2019 року по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в установі АТ “Ощадбанк” МФО 335106. Код отримувача НОМЕР_2 .
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 6 грудня 2019 року по 30 вересня 2020 року відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17 дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.
Враховуючи, що виплата суми заборгованості з пенсії в розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати", за наявності якої можлива виплата суми компенсації, на даний час позивачу не проведена, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1633,78 грн. квитанцією від 08.12.2020 №0.0.2039127329.1 за подання до суду адміністративного позову до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з пенсії, зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1 225,34 грн. (75%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить з таких вимог чинного законодавства.
Згідно з ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Закон України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п. 1. Розділу 1 Положення «Про форму та зміст розрахункових документів» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (далі - Положення №13) положення розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів, які повинні видаватися при здійсненні розрахунків суб'єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг, а також комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами при прийманні готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів, та розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення №148).
Підпунктом 10 пункту 3 Положення №148 визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 14 лютого 2020 року укладено Договір про надання правової (юридичної) допомоги №14/02/20 між Адвокатським бюро «Молчанової Наталії», в особі керуючого бюро-адвокатом Молчанової Наталії Володимирівни, як адвокатом та ОСОБА_1 , як клієнтом.
Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 цього Договору, Адвокатське бюро бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені Сторонами у Договорі. Адвокатське бюро відповідно до узгоджених Сторонами доручень, надає Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього, представляти інтереси Клієнта, окрім інших інстанцій, в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій.
Згідно пункту 4 Договору, за правову допомогу, передбачену в п.1.2 Договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди Адвоката при наданні правової допомоги складає 1000,00 грн. за годину роботи. За результатом надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.
19 лютого 2021 року складений акт прийому-передачі по договору про надання правової (юридичної) допомоги №14/02/20 від 14.02.2020 про те, що адвокатські послуги (правнича допомога) по договору про надання правової допомоги відповідають умовам договору, належним чином оформлені та підлягає сплаті 6 000,00 грн.
Згідно розрахунку витрат на правову допомогу по договору про надання правової (юридичної) допомоги, останні складаються з наступного: ознайомлення з документами щодо стягнення заборгованості з виплати пенсії та зобов'язання вчинити певні дії - 1 500,00 грн. (90 хв.), збір доказів для підготовки позовної заяви - 1 000,00 грн. (60 хв.), складання та направлення адвокатського запиту - 500,00 грн. (30 хв.), складання позовної заяви - 2 000,00 грн. (120 хв.), засвідчення копій документів, формування та направлення позову до суду - 1 000,00 грн.(60 хв.).
За надану правову допомогу Клієнт сплатив Адвокату 6 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 04.03.2021 №б/н.
З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
Відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, Верховний Суд в своїй постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19, доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
Отже, суд приймає квитанцію від 04 березня 2021 року як доказ оплати позивачем адвокатських послуг.
Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, враховуючи докази, надані позивачем на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд дійшов висновку, що вищенаведені документи можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн.
При цьому, суд зазначає, що стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, зумовлено тим, що протиправна бездіяльність саме вказаного відповідача призвела до спірних правовідносин.
Отже, виходячи з предмета та підстав позову, враховуючи предмет спору, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката підлягають частковому стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1/2 від 6 000,00 грн. = 3 000,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з пенсії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн.
Стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Центральна, 13, м. Мирноград, 85323, ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість з пенсії за період з 06.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 163 378,06 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в установі АТ “Ощадбанк” МФО 335106. Код отримувача НОМЕР_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Центральна, 13, м. Мирноград, 85323, ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 225 (одна тисяча двісті двадцять п'ять гривень) 34 копійки, витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі гривень) 00 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 8 квітня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов