Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 квітня 2021 р. Справа№200/475/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ,) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, Бахмутсько-Лиманське УПФУ), відповідно до тексту позовної заяви, позивач просить суд:
визнати протиправним і скасувати рішення Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЕДРПОУ 42172734) від 28.02.2020 року № 23 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, відповідно до пункту "а" частини першої Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням пільгового стажу роботи в ДП “Артемвугілля” за періоди гірничої роботи з повним робочим днем під землею: з 29.04.1996 по 23.06.1996 учнем машиніста підземних установок, з 24.06.1996 по 07.12.2000 на посаді електрослюсаря підземного 4 розряду, з 08.12.2000 по 25.12.2000 учнем гірника очисного забою, з 26.12.2000 по 15.09.2009 на посаді гірника очисного забою, враховуючи висновки суду в судовому рішенні за даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем усупереч вимог чинного законодавства не зараховано періоди роботи позивача до пільгового трудового стажу, внаслідок чого відмовлено в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.01.2020 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем недоліки позовної заяви усунуто шляхом надання доказів сплати судового збору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 провадження у справі №200/475/21-а відкрито, розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
З 09.03.2021 року по 07.04.2021 року (включно) суддя перебувала у відпустці, вирішення справи по суті здійснюється у перший робочий день судді 08.04.2021.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідачем у встановлений судом строк надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, останній просив суд відмовити у задоволенні вимог позовної заяви. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив наступне.
ОСОБА_1 , 26.02.2020 звернувся до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
При розгляді доданих до заяви документів відповідачем встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 27 років 08 місяців 12 днів, пільговий стаж за Списком № 1 - 0 років 0 місяці 0 днів. Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній надані підприємствами, які знаходяться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження .
Відповідно до п. 3 ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058 від 09.07.2003 р., органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
В управлінні відсутня можливість перевірити обгрунтованісь довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової
На момент звернення за призначенням пенсії у позивача відсутній необхідний пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. За вказаних обставин управлінням прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Відповідач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Закону України «Про пенсійне забезпечення» (із змінами згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VШ) та пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування». Права позивача порушені не були, у зв'язку з чим в задоволенні позову позивачу слід відмовити.
Щодо заявленого клопотання позивача про поновлення строку.
Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, Розділ VI «Перехідні положення» КАС України доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, а саме:
«під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Законом України від 18 червня 2020 року №731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності з 17 липня 2020 року, пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:
«під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Зважаючи на вищевказані положення пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», процесуальний строк на звернення до суду відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчується 06 серпня 2020 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку у період з 12 березня 2020 року по 06 серпня 2020 року процесуальні строки, зокрема, й на звернення до суду вважалися продовженими.
Оскільки відлік строків для звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 03.08.2020, відповідачем вказане не спростовано, до суду позивач звернувся 12.01.2021 тобто у межах шестимісячного строку.
Враховуючи усе викладене, правових підстав констатувати факт пропуску позивачем строку звернення у суду немає.
Щодо клопотання позивача, то таке судом не розглядається на підставі ч. 2 ст. 167 КАС України, оскільки строк не є пропущеним.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26.02.2020 ОСОБА_1 , звернувся до відповідача за призначенням пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» надавши документи за наступним переліком: заяву № 701 від 26.02.2020; паспорт серії НОМЕР_1 ; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; трудову книжку НОМЕР_2 ; диплом № НОМЕР_3 ; військовий квиток НОМЕР_4 від 14.05.1986; свідоцтво про народження НОМЕР_5 ; довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній, Державне підприємство «Артемвугілля» №1902/01 від 19.02.2020; архівні довідки про перейменування підприємств №19/02 від 19.02.2020; накази про підсумки атестації робочих місць за умовами праці шахта імені В.І.Леніна №270 від 23.09.1999, №288 від 07.05.2003, №105 від 09.02.2004, №136 від 09.04.2014, №160 від 10.04.2009.
Рішенням від 28.02.2020 №23 Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_1 , відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідної кількості стажу, що дає право на її призначення. При цьому в оскаржуваному рішенні відповідачем вказано про відсутність можливості перевірити обгрунтованісь довідки про пільговий характер роботи на шахті «ім. В.І. Леніна», яка видана Державним підприємством «Артемвугілля» №1902/01 від 19.02.2020.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом за оскарженням порушеного права.
Таким чином, предметом спору у справі, з урахуванням доводів відповідача, є документальне підтвердження пільгового характеру періодів роботи позивача.
Згідно записів трудової книжки від 05.08.1988 серії НОМЕР_6 у спірні періоди позивач працював:
з 29.04.1996 по 23.06.1996 учнем гірника машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею;
з 24.06.1996 по 07.12.2000 електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею;
з 08.12.2000 по 25.12.2000 учнем гірника очисного забою, з повним робочим днем під землею;
з 26.12.2000 по 15.09.2009 гірником очисного забою, з повним робочим днем під землею.
Разом із тим, періоди, посади які обіймав позивач у спірні періоди, пільговий характер виконуваної позивачем роботи також підтверджується наданою довідкою №1902/01 від 19.02.2020, де вказано, що ОСОБА_1 , у періоди з 29.04.1996 по 23.06.1996 працював на посаді учень гірника машиніста підземних установок, з виплатою тарифної ставки підземного учня машиніста підземних установок, з повним робочим днем під землею, з 24.06.1996 по 07.12.2000 працював на посаді електрослюсар підземний 4 розряду, з 08.12.2000 по 25.12.2000 працював на посаді учень гірника машиніста підземних установок, з виплатою тарифної ставки підземного учня машиніста підземних установок, з повним робочим днем під землею, з 26.12.2000 по 15.09.2009 працював на посаді гірник очисного забою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Закон України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з нормами статті 114 Закону України №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З аналізу зазначеного, суд дійшов висновку, що використання норм постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
Як встановлено судом раніше, позивачем для призначення пенсії на пільгових умовах, окрім трудової книжки, були надані документи, що підтверджують факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до Додатку 1 Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р місто Донецьк відноситься до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Суд погоджується, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості тому, що первинні документи підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд зауважує, що відсутність можливості проведення перевірки не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірні періоди. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами.
Крім того довідкою що надавалась позивачем до заяви про призначення пенсії також підтверджено інформацію, яка до того ж повністю кореспондується із записами трудової книжки, щодо роботи позивача на посадах, які дають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників
З приводу не можливості врахувати надану уточнюючу довідку, яка не були розглянута через сумніви у її достовірності, суд зазначає, що відомості у трудовій книжці та у довідці не містять суперечностей та розбіжностей. Не можливість отримання документів засвідчених на території підконтрольній українській владі не може перешкоджати працівникові реалізувати своє право на отримання пенсії на пільгових умовах.
Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey 18.12.1986) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш смертним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001 ). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіка Молдова та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v the Republic of Moldova and Russia).
Отже, оскільки право позивача, як право на пенсію, ґрунтується на положеннях Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, позивач опинився у ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України, усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Оцінюючи копії наданих позивачем документів, що видані підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, Loizidou V. Turkey,v. Turkey), а також Молдови та Росії (зокрема, v. the Republic of Moldova and Russia,and Others v. Moldova and Russia), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), згідно яких ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи намібійський виняток у справі Кіпр проти Туреччини, ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
За таких обставин суд дійшов висновку про можливість прийняття до уваги інформацію викладену у довідці уточнюючій пільговий характер роботи з повним робочим днем на підземних роботах, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б не виконання позивачем роботи за зазначеною професією у вищезазначений період до суду не надано.
Водночас, суд звертає увагу відповідача на наступне.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Відповідно до вимог ст.ст.1,3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.
Як вбачається зі змісту ч.ч.1,2 ст.18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року (справа №569/15943/16-а) дійшов висновку, що відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії.
У силу ч.4 ст. 242 КАС України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, всупереч обов'язку доказування, закріпленому у ст.77 КАС України, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено тих обставин, що стали підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, в частині позовних вимог щодо скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та забов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу спірні періоди трудової діяльності, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав не зарахування до стажу роботи, як пільгового, спірних періодів трудової діяльності позивача, тому суд вважає, що в даному випадку позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, отже позовна заява належить до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу спірні періоди трудової діяльності.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 258, 262 293, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення Бахмутсько- Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28.02.2020 року №23 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.02.2020 №701 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зарахувавши до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 в ДП “Артемвугілля” з 29.04.1996 по 23.06.1996 учнем машиніста підземних установок, з 24.06.1996 по 07.12.2000 електрослюсарем підземним 4 розряду, з 08.12.2000 по 25.12.2000 учнем гірника очисного забою, з 26.12.2000 по 15.09.2009 гірником очисного забою.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2021 року.
Суддя І.В. Буряк