23 березня 2021 року Справа № 160/1557/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (з доповненнями згідно із Законом України №3662- XII від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-III);
- зобов'язання відповідача призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (з доповненнями згідно із Законом України №3662-XII від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-III) з 29.12.2020, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від розміру заробітної плати (грошового забезпечення) відповідно до довідок про складові заробітної плати (грошового забезпечення) відповідно до довідок про складові заробітної плати (грошового забезпечення), виданих Дніпропетровською обласною прокуратурою від 29.12.2020 №21-70вих.20 та без обмеження максимального (граничного) розміру пенсії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 29.12.2020 року через особовий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, з використанням електронного цифрового підпису звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Законів України від 05.10.1995 №358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ). За результатами розгляду якої, листом №0400-010303-8/8348 від 20.01.2021 року позивачу повідомлено, що з урахуванням половини строку навчання стаж складає 20 років 9 місяців 16 днів, у тому числі стаж роботи на прокурорських посадах 18 років 4 місяці 16 днів. Однак, зазначеного стажу не достатньо для призначення пенсії у відповідності до вимог ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ. Позивач вважає, вказану відмову протиправною та такою, що порушує законне право на пенсійне забезпечення, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 08.02.2021 р. позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 18.02.2021 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
09.03.2021 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи тим, що на час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VII, у зв'язку з чим положення ст.50-1 Закону №1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії, втратили чинність. Підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою визначені ст.86 Закону №1697- VII, за приписами якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. На підставі наданих позивачем документів відповідачем проведено розрахунок стажу, який становить 20 років 09 місяців 16 днів, у тому числі стаж роботи на прокурорських посадах складає 18 років 4 місяці 16 днів. З огляду на встановлені обставини стаж роботи позивача на час звернення до відповідача з відповідною заявою (грудень 2020 року) є недостатнім для при значення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697- VII.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , 29.12.2020 року звернувся через особовий кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, з використанням електронного цифрового підпису із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Законів України від 05.10.1995 №358/95-ВР та від 12.07.2001 №2663-ІІІ).
Листом №0400-010303-8/8348 від 20.01.2021 року відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 оскільки не має законних підстав. При цьому, зазначено, що стаж за вислугу років складає 20 років 9 місяців 16 днів, на посадах прокурорів склав 18 років 4 місяці 16 днів.
Позивач не погодившись з вказаною відмовою відповідача звернувся до суду з позовом.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції, яка була чинна на момент початку роботи позивача в органах прокуратури) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, ч.1 ст.86 якого визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.
Таким чином, з огляду на відсутність у позивача вказаного стажу роботи відповідачем відмовлено у призначенні пенсії.
Із трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, наступні періоди роботи:
з 16.07.2002 року по 13.05.2004 - помічник прокурора Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська;
з 14.05.2004 по 06.04.2008 слідчий прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська;
з 07.04.2008 по 28.04.2009 - старший помічник прокурора м.Дніпропетровська;
з 29.04.2009 по 10.10.2013 - старший слідчий прокуратури м.Дніпропетровська;
з 11.10.2013 по 07.07.2014 - прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування, оперативно-розшукової діяльності та процесуального керівництва управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області;
з 08.07.2014 по 27.10.2014 - прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні кримінальні правопорушення управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Дніпропетровської області;
з 28.10.2014 по 29.03.2015 - старший прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні кримінальні правопорушення управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Дніпропетровської області;
з 30.03.2015 по 27.07.2015 - старший прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у судах управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Дніпропетровської області;
з 28.07.2015 по 28.01.2016 - прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області;
з 29.01.2016 по 20.07.2016 - прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області;
з 21.07.2016 по 09.08.2016 прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області;
з 10.08.2016 по 04.10.2017 - прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області;
з 05.10.2017 по 21.07.2020 - прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області;
з 22.07.2020 по 10.09.2020 - прокурор відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонними службами прокуратури Дніпропетровської області;
з 11.09.2020 - по теперішній час - прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Дніпропетровської обласної прокуратури.
Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.
Під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати також норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.
Під час роботи позивача на цих посадах чинними були положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, статтею 56 якого було надано роз'яснення поняття «прокурор», а саме: під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, третій, п'ятій і сьомій статті 46, статті 46-1, статті 46-2, 46-3, 46-4, частині першій статті 47, статях 48, 48-1, 49, 50, 50-1 та 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.
З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, стаж, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає більше 20 років. До нього входить половина строку навчання в юридичній академії за спеціальністю «Правознавство»; робота в органах прокуратури. Тобто, станом на дату звернення стаж позивача на посадах прокурорів складає більше 18 років, що відповідачем не заперечувалось.
Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії'" від 16 грудня 1974 року, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п.23 рішення «Кічко проти України» від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Судом встановлено, що ст.86 Закону №1697-VII фактично збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), з 20 до 25 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
Отже, у розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури з 17.09.2008 року, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, чинної на момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури), які в подальшому були звужені ст.86 Закону №1697-VII, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що непризначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, в редакції, чинній на момент призначення позивача на службу в органи прокуратури, є втручанням у його майнові права у розумінні ст.1 Першого протоколу.
Відтак, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років за наявності необхідного стажу роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, що викладена у листі від 20.01.2021 року, є протиправною, не ґрунтується на положенні Основного Закону.
Частинами 1-3 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
За таких обставин, суд вважає, що існуючий спір має бути вирішений на підставі норм Конституції України і ст.50-1 Закону України №1789-ХІІ (в редакції Закону України №2663-ІІІ від 12.07.2001).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, оскільки вказаними законами, на порушення ст.22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до положень ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зіст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обовязок субєкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обовязок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).
Приймаючи до уваги наведене у сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
На підставі ч.1 ст.139 КАС України, з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі, підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1'816грн. 00коп., сплата яких підтверджується квитанцією №0.0.2010642933.1 від 11.02.2021р.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (з доповненнями згідно із Законом України №3662- XII від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-III).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (з доповненнями згідно із Законом України №3662-XII від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-III) з 29.12.2020, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від розміру заробітної плати (грошового забезпечення) відповідно до довідок про складові заробітної плати (грошового забезпечення) відповідно до довідок про складові заробітної плати (грошового забезпечення), виданих Дніпропетровською обласною прокуратурою від 29.12.2020 №21-70вих.20 та без обмеження максимального (граничного) розміру пенсії.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1'816грн. 60коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова