15 січня 2021 року Справа № 160/12938/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро в якому, з урахування уточненої позовної заяви від 09.12.2020р. просить:
- визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро, щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.03.2018, де базовий місяць січень 2008 року та з 01 квітня 2018 року по 30 листопада 2018 року, де базовий місяць березень 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро, щодо не проведення з 27.02.2017 року із ОСОБА_1 остаточних розрахунків при виключенні зі списків особового складу КЕВ міста Дніпро;
- зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу КЕВ міста Дніпро за період з 27.02.2017 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не у повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року індексація грошового забезпечення останнім не виплачувалась. Вказує, що звертався до посадових осіб відповідача із заявою про проведення індексації грошового забезпечення, однак, станом на момент подання позовної заяви індексація грошового забезпечення не проводилась та не виплачувалась. Зазначаючи, що проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю. Відповідач вказав, що позивачем пропущений строк звернення до суду з означеним позовом, КЕВ м. Дніпро не є належним відповідачем у справі, оскільки позивач проходить військову службу в іншому підрозділі - Східному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні (далі - Східне ТКЕУ). Також, відповідач зазначив, що позивачем невірно здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення, а вимога про стягнення середньомісячного грошового утримання за затримку розрахунку при звільненні саме з КЕВ м. Дніпро є безпідставною, оскільки на момент звернення позивача до суду останній не був звільнений з військової служби.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Ухвалою суду від 16.11.2020 року відкрито провадження у справі та відповідно до частини 2 статті 257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 31.12.2013 по 27.02.2017 року проходив військову службу у Квартирно-експлуатаційному відділі міста Дніпропетровська (з 01.01.2017 - квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро), який є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України (КЕВ м. Дніпро). В період з 28.02.2017 року по 30.09.2020 проходив військову службу у Східному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні, яке є теж одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України (Східне ТКЕУ), що підтверджується витягом із послужного списку, копія якого наявна в матеріалах справи.
У зв'язку із скороченням Східного ТКЕУ на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 05.11.2019 №Д-322/1/10дск та директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.06.2020 №Д-321/4/дск, з 01.10.2020 ОСОБА_1 зарахований у розпорядження Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (ДКПМОУ), що підтверджується наказом Директора ДКПМОУ від 30.09.2020 №166, копія якого наявна в матеріалах справи. На термін перебування у розпорядженні зарахований на всі види забезпечення та утримувався у списках особового складу Головного управління майна та ресурсів, яке є структурним підрозділом Міністерства оборони України.
Відповідно п.11 наказу Директора ДКПМОУ від 20.10.2020 №178 (по особовому складу), звільнений у запас за підпунктом "г" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Виключений із списків особового складу ГУМтаР з 02.11.2020 наказом начальника ГУМтаР (по стройовій частині) від 02.11.2020 №207 та знятий з усіх видів забезпечення.
31 серпня 2020 року позивач звернувся із заявами до Східного ТКЕУ (вх. від 31.08.2020 №1595) та до КЕВ м. Дніпро (вх. від 31.08.2020 №2369) з проханням нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення.
У відповіді Східного ТКЕУ (вихідний №516/ф/908 від 03 вересня 2020) була надана інформація - листи та телеграма від Департаменту Фінансів Міністерства оборони України від 26 січня 2017 року №248/2/3/48, де зазначено, що особовий склад Східного територіального квартирно- експлуатаційного управління з 01 січня 2017 року зараховано на фінансове забезпечення до квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, та зазначено, що з цим питанням необхідно звертатися до КЕВ м. Дніпро, на фінансовому забезпеченні якого знаходиться Східне ТКЕУ.
У зв'язку із вказаним позивач вдруге звернувся до КЕВ міста Дніпро із заявою (вхідний №2386 від 01.09.2020 року) в якій зазначив, що забезпечення діяльності Східного ТКЕУ, відповідно внутрішніх керівних документів, покладено на квартино-експлуатаційний відділ м. Дніпро, в тому числі нарахування, утримання та виплата грошового забезпечення офіцерському складу Східного ТКЕУ.
07 вересня 2020 року за вих.№ 525/2985 від КЕВ м. Дніпро позивачу надано відповідь в якій зазначено, що за період з 01.01.2017 року по 30.11.2018 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у зв'язку з роз'ясненням Міністерства соціальної політики України вхідний №78/0/66-17 від 08.08.2017 року та листів Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року №248/1485 та від 21.11.2018 року №248/7939 та надано довідки про нарахування грошового забезпечення. У відповіді від 04.09.2020 року вихідний №525/2971 зазначено, що надати довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року не має можливості, тому що відомості нарахування грошового забезпечення за 2016 рік здані до Регіонального галузевого архіву, а надати довідку про виплату або не виплату індексації, нарахувати та виплатити індексацію, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати за цей період не має можливості з причин наведених вище. Також, надано довідку про невиплату індексації за період з 01.01.2017 по 27.02.2017 та довідки про нарахування грошового забезпечення.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-ХІІ).
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції із змінами внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06 лютого 2003 року № 491-IV Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.03.2018) передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
З аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Разом з тим, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер.
У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону № 2011-XII, Закону № 1282-ХІ та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18.
Окрім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення), у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
За таких обставин, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі №1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Судом встановлено, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, та обґрунтовував таку невиплату відсутністю відповідного державного фінансування.
Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
До того ж, суд враховує, що ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Стосовно посилань відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 09.06.2016 року № 3252/10/136-16 та на лист Департаменту фінансів МОУ від 26.03.2018 року № 248/1485, суд зазначає, що обов'язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”, тоді як роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та невиплати позивачу індексації.
Суд також не приймає до уваги доводи відповідача, що він не є належним відповідачем за заявленим адміністративним позовом, з огляду на те, що в матеріалах справи міститься лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.01.2017 № 248/2/3/48, відповідно до якого, особовий склад Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління з 01.01.2017 зараховано на фінансове забезпечення до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро.
Що ж стосується базового місяця індексації суд ураховує, що оскільки на момент початку невиплати індексації грошового забезпечення позивачу до Порядку №1078 внесено зміни згідно постанови Кабміну України “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” від 09.12.2015 року №1013, відповідно до яких п. 5 Порядку №1078 викладено в новій редакції. Зокрема, передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
За наведеного правового регулювання суд зазначає, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007 року №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п. 13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов'язує встановлення базового місяця індексації.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 р. № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.
З 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якої підвищено посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом. Внаслідок цього розмір посадового окладу позивача зріс.
Отже, базовим місяцем для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення став березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
За даними Державної служби статистики України з березня 2018 року по листопад 2018 року величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг інфляції, установлений статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", а тому відсутні підстави для проведення індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період.
Таким чином суд вважає, що у період з березня 2018 року по листопад 2018 року грошове забезпечення позивача не підлягало індексації у зв'язку відсутністю підстав, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Проаналізувавши постанову Кабміну України №1294 в період її дії з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, тобто періоду який охоплює період спірних правовідносин, суд не убачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.
Відповідачем не доведено наявність обставин зміни посадового окладу позивача станом на дату виникнення спірних правовідносин, що з урахуванням стабільності відносин щодо встановлених державою розмірів посадових окладів військовослужбовців свідчить про можливість встановлення січня 2008 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача.
Разом з тим, щодо вимоги позивача про виплату індексації грошового забезпечення, з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця для розрахунку, суд звертає увагу, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а оскільки нарахування індексації не проводилось, то вимога позивача в частині зобов'язання відповідача встановити базовий місяць для обчислення індексації не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, в той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.10.2020 по справі № 240/11882/19.
Окрім того, розмір посадових окладів військовослужбовців у визначений позивачем період був неоднаковий, та до 01.03.2018 визначався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а з 01.03.2018 - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, враховуючи те, що у межах спірного періоду з 01.01.2016 по 31.03.2018 індексація в повному обсязі позивачеві не нарахована та не виплачена, суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.01.2016 по 31.03.2018.
Разом з тим, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з означеним позовом судом до уваги не приймаються, оскільки порушення строків виплати грошового забезпечення військовослужбовців не обмежується будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності КЕВ м. Дніпро щодо не проведення з 27.02.2017 із ОСОБА_1 остаточних розрахунків при виключенні зі списків особового складу КЕВ м. Дніпро та зобов'язання КЕВ м. Дніпро нарахувати та виплатити на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу КЕВ м. Дніпро за період з 27.02.2017 по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, положення вищенаведеного законодавства розповсюджується на осіб, звільнених з військової служби.
Як вбачається з п.14 витягу з наказу начальника КЕВ м. Дніпропетровська від 27.02.2017 №32, на який посилається позивач, як на обґрунтування позовних вимог, “…вважати майора ОСОБА_1 таким, що 27.02.2017р. справи здав та вибув до нового місця служби - м.Дніпро. Увільнити від займаної посади та виключити із списків особового складу КЕВ м. Дніпро та зі всіх видів забезпечення.”
Таким чином, вказаним вище наказом позивач лише був виключений зі списків особового складу КЕВ м. Дніпро і вибув до нового місця служби, отже не був звільнений з військової служби.
Згідно матеріалів справи судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 з військової служби у Запас відбулося лише 20.10.2020 відповідно до наказу директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України № 178.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки на дату подання позову 12.10.2020р. (виникнення спірних правовідносин за даним позовом) ОСОБА_1 проходив військову службу (не був звільнений) та відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 120/1407/19-а.
У зв'язку з чим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з 27.02.2017 із позивачем остаточних розрахунків та зобов'язання нарахування та виплатити середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (49005, м. Дніпро, вул. Феодосійська, 13, ЄДРПОУ 08004581) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.03.2018 року.
Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 31.03.2018 року, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова