30 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4619/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С.К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2020 (Новікова Р.Г. - головуючий, судді Красота О.І., Татарчук В.О.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (Іванов О.Г. - головуючий, судді Дармін М.О., Подобєд І.М.) у справі
за позовом Дніпровської міської ради
до 1) Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,
2) Публічного акціонерного товариства "ЦВЕК-Д"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування, скасування запису про реєстрацію, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном,
(У судове засідання представники сторін не з'явилися)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Дніпровська міська рада звернулася до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Публічного акціонерного товариства "ЦВЕК-Д" (далі - ПАТ "ЦВЕК-Д") з позовом про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, поданої до суду 17.12.2019):
- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Про переадресування земельної ділянки з ремонтно-будівельного управління зв'язку м. Дніпропетровська на акціонерне товариство закритого типу ЦВЕК-Д №10 від 17.02.1999;
- визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею І-ДП № 005092 від 19.03.1999, номер державної реєстрації 1273, виданий Акціонерному товариству закритого типу ЦВЕК-Д;
- скасування запису про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею І-ДП від 19.03.1999 №005092 в Книзі записів державних актів за №1273;
- зобов'язання ПАТ "ЦВЕК-Д" усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, якою користується ПАТ "ЦВЕК-Д" (Акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне, комерційне товариство закритого типу "ЦВЕК-Д") на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 19.03.1999 І-ДП №005092, номер державної реєстрації 1273.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на перевищення виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області своїх повноважень, порушення відповідачами прав власника земельної ділянки, позбавлення власника земельної ділянки - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, повноважень, передбачених статтею 12 Земельного кодексу України. Спірна земельна ділянка, право користування якою оформлено Державним актом на право постійного користування землею І-ДП №005092 від 19.03.1999, розташована в межах міста Дніпро, а тому Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області не мав повноважень розпоряджатись нею.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Пунктом 2 рішення Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 21.09.1978 №556 "Про відведення земельних ділянок підприємствам та організаціям" з метою встановлення природної межі між м. Дніпропетровськом й Дослідним господарством "Всесоюзний науково-дослідний інститут кукурудзи" вирішено здійснити передачу земель:
- м. Дніпропетровську під будівництво об'єктів комунальної зони для житлового масиву "Тополь-2" - 13,5 га землі;
- Дослідному господарству "Всесоюзний науково-дослідний інститут кукурудзи" - 7,3 га ріллі для сільськогосподарського використання.
Розпорядженням Ради Міністрів УРСР №811-р від 11.12.1978 прийнято пропозиції облвиконкомів про вилучення з користування землекористувачів земель та надання їх підприємствам, установам і організаціям під будівництво об'єктів зрошувальних систем, ліній електропередач, автошляхів, трубопроводів, промислових об'єктів та для інших потреб на умовах і в розмірах згідно з додатком.
Так, Дніпропетровському міськвиконкому для використання у складі земель міста Дніпропетровська надавалось 13,5 га із земель Дослідного господарства Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи за умови передачі дослідному господарству 7,3 га ріллі із земель міста Дніпропетровська.
Листом №8-29 від 03.01.1979 Дніпропетровське обласне управління сільського господарства повідомило Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради народних депутатів про затвердження розпорядженням Ради Міністрів УРСР №811-р від 11.12.1978 рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів №556 від 21.09.1978 та доручило:
- Дніпропетровському міськвиконкому, Управлінню капітального будівництва Дніпропетровського міськвиконкому: виконати умови відводу земель згідно із рішенням Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 21.09.1978 №556, яке затверджене Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 11.12.1978 №811, зокрема, щодо передачі Дослідному господарству ВНДІ кукурудзи 7,3 га ріллі з земель м. Дніпропетровська;
- Дніпропетровському філіалу інституту землеустрою "УКРЗЕМПРОЕКТ", Дніпропетровському районному управлінню сільського господарства відвести земельні ділянки в натурі, видати документи на право користування землею, внести зміни в планово-картографічні матеріали та земельно-облікову документацію.
Згідно листа Управління капітального будівництва виконкому Дніпропетровської міської ради від 23.01.1979 №6/29 до Дніпропетровської філії республіканського інституту землеустрою "УКРЗЕМПРОЕКТ" було доручено здійснити обмін зазначеними земельними ділянками в натурі та надати документи на право користування землею, при цьому, документи на право користування землею оформити Дніпропетровському міськвиконкому.
Журналом виміряння кутів і довжин ліній теодолідних ходів зафіксовано перенесення в натуру проекту обміну земельних ділянок між Дослідним господарством ВНДІ кукурудзи та м. Дніпропетровськом у Дніпропетровському районі.
Відповідно до акта перенесення в натурі проекту відводу земельної ділянки Управлінню капітального будівництва Дніпропетровського міськвиконкому від 27.06.1979 було перенесено в натурі проект відводу земельної ділянки площею 13,6 га в постійне користування для будівництва ЛЕП-35кв до п/ст. "Комунальна" з передачею Дослідному господарству Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи за рахунок орних земель міста Дніпропетровська в якості компенсації 7,3 га ріллі.
Цей акт без жодних зауважень підписано:
- інженером землевпорядником Дніпропетровської філії республіканського інституту землеустрою "УКРЗЕМПРОЕКТ";
- представником управління сільського господарства Дніпропетровського району Дніпропетровської області;
- представником Дослідного господарства ВНДІ кукурудзи;
- представниками Позивача: ревізором - землеміром м. Дніпропетровська та головним інженером Управління капітального будівництва Дніпропетровського міськвиконкому.
За результатами перенесення в натуру проекту відводу земельної ділянки та обміну земельними ділянками між Дослідним господарством ВНДІ кукурудзи та м. Дніпропетровськом Дніпропетровською філією республіканського інституту землеустрою "УКРЗЕМПРОЕКТ" складено технічний звіт.
Рішенням виконкому Дніпропетровської районної ради народних депутатів №23 від 25.01.1980 затверджений план внутрігосподарського землеустрою Дослідного господарства ВНДІ Дніпропетровського району, відповідно до якого ділянка площею 3,2 га використовувалася під огородами робітників та службовців.
Актом вибору та обстеження земельної ділянки під розширення виробничої бази РБУ зв'язку від 03.11.1994 встановлено, що земельна ділянка площею 3,2 га із земель НПО "Дніпро" використовується під огороди, примикає до виробничо-адміністративних будівель РСУ.
30.11.1994 за рішенням орендарів Ремонтно-будівельного управління зв'язку (РБУ зв'язку), було створено акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне комерційне товариство закритого типу "ЦВЕК-Д", в подальшому перейменованого в ПАТ "ЦВЕК-Д".
Рішенням VI сесії XXII скликання Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 25.01.1996 за згодою землекористувача, Ремонтно-будівельному управлінню зв'язку було відведено у постійне користування земельну ділянку площею 3,2 га для розширення виробничої бази, за рахунок земель обмінного фонду, здійсненого у 1979 році між Дніпропетровським районом Дніпропетровської області та містом Дніпропетровськ, що знаходиться в меліоративному стані.
На підставі цього рішення Ремонтно-будівельному управлінню зв'язку виданий державний акт на право постійного користування землею площею 3,2 га серія ДП ДН 000077 від 26.01.1996, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №817.
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району №10 від 17.02.1999 за результатами розгляду клопотання Акціонерного проектно-будівельного та експлуатаційного комерційного товариства закритого типу "ЦВЕК-Д" у зв'язку з приватизацією державного майна Ремонтно-будівельного управління зв'язку м. Дніпропетровська було вирішено переадресувати земельну ділянку з Ремонтно-будівельного управління зв'язку на Акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне комерційне товариство закритого типу "ЦВЕК-Д".
На підставі цього рішення Новоолександрівською сільською радою Дніпропетровського району виданий державний акт на право постійного користування землею І-ДП №005092 від 19.03.1999, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №1273, земельною ділянкою площею 3,2 га для розширення виробничої бази.
Довідкою Дніпропетровського районного відділу земельних ресурсів № 4213 від 23.12.2004 підтверджено, що спірна земельна ділянка знаходиться на території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району і відповідно до Ф-6зем знаходиться у постійному користуванні Публічного акціонерного товариства "ЦВЕК-Д".
Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про зміну меж міста Дніпропетровська" №2641-ІІІ від 11.07.2001 вирішено включити у межі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області 14,0 гектара земель Горківської сільради, 427,7 гектара земель Новоолександрівської сільради, 57,1 гектара земель Олександрівської сільради, 107,8 гектара земель Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району, 2048,1 гектара земель, які безпосередньо знаходяться у підпорядкуванні Дніпропетровської районної ради (в тому числі 1386,9 гектара земель, що знаходяться в межах міста Дніпропетровська), та затвердити межі міста Дніпропетровська загальною площею 40507,7 гектара.
На підставі цієї постанови розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради №265-р від 13.11.2001 запропоновано Дніпропетровській міській раді вжити заходи зі встановлення у 2002 році меж м. Дніпропетровська на місцевості, а Дніпропетровській районній раді взяти участь у встановленому порядку у проведенні робіт щодо встановлення меж міста Дніпропетровська на місцевості.
Згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради №54/31 від 30.11.2005 до площі міста додатково включаються 2654,67 га земель та встановлено, що з 01.01.2006 площа м. Дніпропетровська становитиме 40507,67 га.
Пунктом 4 цього рішення доручено комітету земельних відносин міської ради та Дніпропетровському міському управлінню земельних ресурсів звернутись до Дніпропетровської районної ради щодо надання інформації про власників землі, землекористувачів та орендарів, земельні ділянки яких увійшли до складу земель міста, щодо яких були оформлені документи на право користування за рішенням селищних або сільських рад.
У березні 2019 року на адресу Дніпровської міської ради надійшов лист Публічного акціонерного товариства "ЦВЕК-Д" №27 від 26.03.2019 із запереченнями щодо намірів міської ради розпорядитись земельною ділянкою в районі кладовища по Запорізькому шосе, 55а зі сторони вул. Аеропортівської та вул. Старокодацької для будівництва крематорію. В обґрунтування таких заперечень товариство посилалось на Державний акт на право постійного користування землею І-ДП №005092 від 19.03.1999 та наявність права користування цією земельною ділянкою.
Відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №3/15-308 від 10.07.2019 та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №18-4-0.221-4807/2-19 від 01.07.2019 за матеріалами містобудівного кадастру спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Дніпра.
Відповідно до листа Відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №18-4-0.38-1320/107-19 від 16.09.2019 спірна земельна ділянка згідно з проектом встановлення-відновлення меж м. Дніпропетровська та планом меж землекористування належить до земель м. Дніпропетровська. Межа міста Дніпро, що проходить вздовж спірної земельної ділянки, встановлена в 1970 році та не змінювалась до часу надання листа - відповіді жодним нормативним документом.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2020 у справі №904/4619/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції з посиланням на листи Головного архітектурно-планувального управління №3/15-308 від 10.07.2019 та Відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №18-4-0.38-1320/107-19 від 16.09.2019, №№18-4-0.38-2025/107-19 від 12.12.2019, аргументовано тим, що згідно з матеріалами містобудівного кадастру межа міста Дніпра проходить вздовж земельної ділянки, вказаної у державному акті, встановлена у 1970 році та не змінювалась. Земельна ділянка знаходиться в межах міста Дніпро. У матеріалах справи відсутні докази того, що Дніпропетровський міськвиконком належним чином виконав умови відводу земель згідно рішення Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 21.09.1978 №556 та документально оформив передачу Дослідному господарству Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи в якості компенсації 7,3 га ріллі за рахунок орних земель міста Дніпропетровськ.
Спірна земельна ділянка знаходилась в межах міста Дніпропетровськ станом на 1999 рік, через що виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради не мав повноважень на розпорядження нею. Однак, суд застосував наслідки спливу позовної давності та відмовив у задоволенні вимог про: - визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №10 від 17.02.1999 "Про переадресування земельної ділянки з ремонтно-будівельного управління зв'язку м. Дніпропетровська на акціонерне товариство закритого типу ЦВЕК-Д"; - визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею від 19.03.1999 І-ДП №005092, номер державної реєстрації 1273, виданий Акціонерному товариству закритого типу ЦВЕК-Д; - скасування запису про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею від 19.03.1999 І-ДП №005092 в Книзі записів державних актів за №1273. Оскільки позивач не є фактичним володільцем спірної земельної ділянки, земельна ділянка не належить до земель водного фонду, суд відмовив у задоволенні негаторного позову про зобов'язання ПАТ "ЦВЕК-Д" усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, якою користується ПАТ "ЦВЕК-Д" на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 19.03.1999 І-ДП №005092, номер державної реєстрації 1273.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі № 904/4619/19 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2020 у справі №904/4619/19 змінено мотивувальну частину, яку викладено в редакції зазначеної постанови.
Постанова обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка станом на 1999 рік знаходилась в межах Дніпропетровського району Дніпропетровської області, оскільки зазначені рішення та офіційні акти обстеження визначають єдиного землекористувача - Дослідне господарство ВНИИК Дніпропетровського району. Доказами виключення з меж міста Дніпра спірної земельної ділянки є розпорядження Ради Міністрів УРСР №811-р від 11.12.1978, яким затверджено рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів №556 від 21.09.1978 щодо обміну земельних ділянок.
Рішенням Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району №10 від 17.02.1999 за результатами розгляду клопотання відповідача-2 у зв'язку з приватизацією державного майна "РБУ зв'язку" м. Дніпропетровська було постановлено переоформити (переадресувати) земельну ділянку з "Ремонтно-будівельного управління зв'язку" на Акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне комерційне товариство закритого типу "ЦВЕК-Д". У цьому випадку відсутній сам факт передачі земельної ділянки, а лише здійснено оформлення набутих раніше прав на земельну ділянку під розширення існуючої бази, які перейшли шляхом корпоратизації до підприємства відповідача-2. Розпорядження вдповідача-1 від 17.02.1999 № 10 про переоформлення (переадресування) державного акта на право постійного користування землею в процесі приватизації державного підприємства за своїм змістом та юридичною сутністю не є розпорядчим рішенням у сфері земельних відносин без передачі земельної ділянки, а є лише формальною процедурою в порядку правонаступництва. Рішенням VI сесії XXII скликання Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 25.01.1996 передано до "РБУ зв'язку" у постійне користування зазначену земельну ділянку. Розпорядження землею відбулось саме на підставі цього рішення. У свою чергу, зміна меж м. Дніпропетровська у відповідності до постанови Верховної Ради України "Про зміну меж міста Дніпропетровська" №2641-ІІІ від 11.07.2001 не є підставою для припинення права постійного користування Відповідачем-2 спірною земельною ділянкою. За таких обставин, позивач не надав суду документальних підтверджень щодо права власності, титульного володіння, або користування спірною земельною ділянкою, а право Дніпровської міської ради на повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Дніпра повинно бути адекватним і не може порушувати право Публічного акціонерного товариства "ЦВЕК-Д" на мирне володіння майном, яке триває майже 25 років.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Дніпровська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі № 904/4619/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17 стосовно того, що право державної власності на земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).
Скаржник вважає, що суд не взяв до уваги вірні висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів передачі спірної земельної ділянки дослідному господарству "Всесоюзний науково-дослідний інститут кукурудзи" за рахунок земель міста Дніпропетровська.
Водночас, попри вірні встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц щодо можливості заявити позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.
У постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що зайняття земельної ділянки слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред'явлення негаторного позову.
Згідно з постановами Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц власник нерухомого майна перестає бути володільцем лише в разі припинення державної реєстрації права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд належним чином не дослідив зміст рішення Дніпропетровської міської ради №54/31 від 30.11.2005, постанови Верховної Ради України "Про зміну меж міста Дніпропетровська" №2641-ІІІ від 11.07.2001, лист відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 12.12.2019 №18-4-0.38-2025/107-19, лист Головного архітектурно-планувального управління №3/15-308 від 10.07.2019, рішення виконкому Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих від 30.12.1970 № 949.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "ЦВЕК-Д" вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити скаргу без задоволення.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Колегія суддів, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установила, що висновки у справах, на які посилається Дніпровська міська рада, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
Так, у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17, предметом позовних вимог якої було витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення, судами встановлено, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами). Висновок Верховного Суду у зазначеній справі хоча і стосується повноважень органів щодо розпорядження землею, проте полягає у застосуванні норми права, яка регулює розпорядження землями лісогосподарського призначення, стосовно яких закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.
Водночас у справі № 904/4619/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив наявність повноважень у Дніпропетровської районної ради народних депутатів щодо розпорядження земельною ділянкою на момент прийняття відповідного рішення, у інших правовідносинах та за інших фактичних обставин справи.
Апеляційний господарський суд виходив з того, що Згідно зі статтею 23 ЗК України у редакції чинній на момент прийняття спірного рішення, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до статті 30 цього Кодексу при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.
Спірним рішенням Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області лише здійснено оформлення набутих раніше прав на земельну ділянку під розширення існуючої бази, яка перейшла шляхом корпоратизації до підприємства Відповідача-2. Розпорядження Відповідача-1 від 17.02.1999 №10 про переоформлення (переадресування) державного акта на право постійного користування землею в процесі приватизації державного підприємства за своїм змістом та юридичною сутністю не є розпорядчим рішенням у сфері земельних відносин без передачі земельної ділянки, а є лише формальною процедурою в порядку правонаступництва. Саме рішенням VI сесії XXII скликання Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 25.01.1996 передано до "РБУ зв'язку" у постійне користування зазначену земельну ділянку і розпорядження землею відбулось на підставі цього рішення. Крім того, у рішенні вказано, що земельна ділянка передається від землекористувача НВО "Дніпро" (попередня назва - Дослідне господарство Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи).
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з меж міста Дніпропетровська ще у 1978 році на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР №811-р від 11.12.1978, а позивачами не надано доказів, які б це спростовували.
Посилання скаржника на правові висновки, викладені у справах № 504/2864/13-ц, № 372/1684/14-ц, 487/10132/14-ц, № 487/10128/14-ц, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки всупереч вимогам статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не зазначено, які норми законодавства порушені та які правові висновки не застосовані саме судом апеляційної інстанції, а щодо невідповідності висновків суду першої інстанції вказаним постановам Верховного Суду, то судом апеляційної інстанції змінено мотивувальну частину рішення суду та відмовлено у задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю позовних вимог, тобто не внаслідок пропуску позовної давності як це зазначив місцевий господарський суд. У той же час, Верховний Суд зауважує, що відносини у зазначених справах зі справою № 904/4169/19 є неподібними, оскільки у них спори стосувалися позовів щодо захисту права власності держави (територіальної громади) на земельні ділянки водного фонду, розташовані у межах прибережної захисної смуги з особливим правовим режимом використання, щодо яких встановлено пряму законодавчу заборону набуття у приватну власність.
Також колегія суддів зауважує, що посилання заявника на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 не мають жодного обґрунтування порушення судами будь-яких норм права. Крім того, ці справи не можуть вважатися подібними зі справою, яка розглядається. Так, у справі № 925/1265/16 предметом позовних вимог є визнання недійсними та скасування державних актів на право користування земельними ділянками, водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 вказала на те, що позивачі не зазначили обставин порушення відповідачем їхніх прав та не навели нормативного обґрунтування протиправності його дій, водночас обґрунтовували свої вимоги нормами статей 152, 155 ЗК України і не посилались на статтю 391 ЦК України, яку може бути застосовано у спорі, що виник між володіючим власником та особою, дії якої не ґрунтуються на чинному правочині або нормах законодавства. У справі № 570/3439/16-ц позов стосувався відновлення шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на житловий будинок і на земельну ділянку. У справі № 905/2260/17 предметом позову були вимоги про визнання договору оренди нежитлового приміщення припиненим та зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі.
У свою чергу, у справі № 653/1096/16-ц розглядалась позовна вимога міської ради до фізичних осіб про виселення зі службового житла як таких, що втратили право на проживання у службовій квартирі та зобов'язати знятися з реєстраційного обліку, що очевидно не може вказувати на подібність із відносинами зі справою № 904/4619/19.
Суттєва відмінність установлених фактичних обставин у вказаних справах та справі № 904/4619/19, вказує про неподібність правовідносин. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. Обґрунтовуючи скаргу зазначеною підставою, заявник має вказати який саме висновок Верховного Суду щодо застосування певної норми права у подібних відносинах не був врахований судом апеляційної інстанції. Дотримання усіх складових зазначеної норми надає змогу стверджувати про належне виконання її вимог і, відповідно, можливість здійснення судом касаційної інстанції розгляду касаційної скарги у межах зазначеної підстави. Ключовим критерієм під час обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є посилання на ті висновки Верховного Суду, які викладені саме у подібних правовідносинах. Тобто доведенню підлягає випадок, коли суд апеляційної інстанції розглядаючи справу, не застосував висновок Верховного Суду, який викладався не суто лише щодо застосування певної норми права, а саме у правовідносинах, подібних до справи яка розглядається.
За таких обставин, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України наявні підстав для закриття касаційного провадження в частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив у повному обсязі зміст рішення Дніпропетровської міської ради №54/31 від 30.11.2005, постанови Верховної Ради України "Про зміну меж міста Дніпропетровська" №2641-ІІІ від 11.07.2001, листа відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 12.12.2019 №18-4-0.38-2025/107-19, лист Головного архітектурно-планувального управління №3/15-308 від 10.07.2019, рішення виконкому Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих від 30.12.1970 № 949.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим, а тому колегія суддів не убачає підстав для задоволення скарги у цій частині.
5.5. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно залишити без задоволення.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки підстав для скасування рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
У задоволенні касаційної скарги Дніпровської міської ради з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмовити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі № 904/4619/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ