18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
08 квітня 2021 року Справа № 925/193/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія
“Нафтогаз України”, м. Київ
до комунального підприємства теплових мереж Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради, м. Черкаси
про стягнення 14 736 грн. 00 коп.
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради про стягнення з відповідача 14 736 грн. 00 коп., а саме: 10 355 грн. 41 коп. пені, 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 78 грн. 47 коп. збитків за березень 2019 року та 50 грн. 25 коп. збитків за квітень 2019 року, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Відповідач відзиву на позов суду не надав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримав 24 лютого 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором постачання природного газу за №1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року, щодо здійснення своєчасного розрахунку за спожитий природний газ та посилався на приписи статей 526, 530, 610, 612, 549, 625 ЦК України, ст. ст.193, 230, 231 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 19 жовтня 2018 року між публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (в подальшому найменування позивача було змінено на акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник)) та комунальним підприємством теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу за №1623/18-РО-36.
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для проведення їх виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2. договору).
Позивач свої зобов'язання за договором постачання природного газу виконав повністю та поставив відповідачу у листопаді 2018 року - квітні 2019 року природний газ на загальну суму 154 673 грн. 08 коп., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу та не заперечується відповідачем (а.с.43-48).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з пунктом 8.2 договору в первісній редакції (та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору (п.п. 5.1,5.6.) він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Оскільки зобов'язання з оплати природного газу відповідач у встановлений договором строк не виконав, акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” нараховано комунальному підприємству теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Як вбачається з матеріалів справи кошти щодо оплати вартості поставленого природного газу відповідачем сплачувалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 №217.
На момент звернення позивача до суду основний борг за отриманий природний газ відповідачем сплачено повністю.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 10 355 грн. 41 коп. пені, 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат та 128 грн. 72 коп. збитків, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань передбачених договором про постачання природного газу за №1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року та порушенням умов договору в частині замовлених споживачем та фактично отриманих об'ємів газу.
Нарахування заявлених до стягнення грошових коштів здійснено позивачем за зобов'язаннями, що виникли в період: листопад 2018 року - квітень 2019 року (а.с. 10-15).
Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондується із ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання”.
Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення ст. 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, ч. 1 ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України “Про теплопостачання” передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями ч.3 ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку.
Водночас, ч.1 ст. 19-1 Закону України ”Про теплопостачання” імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами 4,5 ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п'ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на виконання вимог ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18 червня 2014 року №217 “Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки” (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу ч.ч. 4,5 ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання”, Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18 червня 2014 року №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Таким чином, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27 лютого 2020 року у справі №921/12/19 та 21 лютого 2018 року у справі №910/16072/16, а також в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року зі справи №903/918/19.
Аналіз приписів ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18 червня 2014 року на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.
Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Крім того, пунктом 6.3. договору постачання сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Також в п. 5.3. додаткової угоди №3 від 26 листопада 2018 року споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту.
Умови договору про постачання природного газу, які регулюють між сторонами строки та умови розрахунків є чинними і в установленому законом порядку не визнавалися судом недійсними.
Водночас дані умови договору є оспорювані, а не нікчемними (недійсними в силу закону).
Отже, споживач взяв на себе зобов'язання, що виникає з чинного договору в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до його умов, а тому не позбавлений був можливості внести на рахунок позивача власні кошти, виручені від здійснення своєї господарської діяльності, чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, тощо.
Проте, свій обов'язок відповідач порушив і розрахунок за фактично переданий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки не здійснив.
Прострочення виконання грошового зобов'язання в спірний період не заперечується відповідачем, підтверджується матеріалами справи та наданим суду розрахунком боргу.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалося вище, згідно з пунктом 8.2 договору в первісній редакції (та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору (п.п. 51,5.6.) він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
В зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, позивачем було заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 10 355 грн. 41 коп. пені, з урахуванням подвійної облікової ставка Національного банку України.
Здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛЗ:ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.”, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, пені та річних нараховано вірно, а тому заявлені суми підлягають стягненню з відповідача.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 128 грн. 72 коп. збитків.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно приписів ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Частиною 1 ст.226 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Судом встановлено, що 07 березня 2019 року сторонами було укладено додаткову угоду №5, де сторони визначили, що пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2. абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2. підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3., абз. третій підп.2) п. 6.4 договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року, а пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2. абзац другий підп.2) п. 6.4 договору з 01 березня 2019 втрачають чинність.
Частиною 3 статті 631 ЦК України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Пунктами договору, що застосовуються з 01 березня 2019 року, передбачено, зокрема, наступне.
Пунктом 3.13. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. договору) споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф-Vп) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу:
Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору:
Ц- ціна природного газу за цим договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3) передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9. договору та не надав акт приймання - передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб м) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1. договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3), споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до п. 3.13. договору.
Відповідно до підп.4) п. 6.3. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1. договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти договору почали діяти з 01 березня 2019 року.
Згідно з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року №2496 (в редакції постанови чинної в спірний період виникнення правовідносин), відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою
В = (Vф - V п) х Ц х K,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
V п - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
K - коефіцієнт, який визначається у договорі постачання та не може перевищувати 0,5.
Слід зазначити, що під час розгляду справи №910/4927/18 Верховний Суд у своїй постанові від 05 червня 2019 року дійшов висновку, що положення підзаконного акту не застосовуються, якщо сторони в договорі урегулювали свої правовідносини іншим чином і це не заборонено законом.
Сторони в договорі самостійно врегулювали, що збитки відшкодовуються, зокрема, у разі коли фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший не від підтвердженого обсягу, а від замовленого обсягу природного газу.
Відповідно до п. 2.1. договору (у редакції додаткової угоди від 25 березня 2019 року №6) постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 3,260 тис. куб м. та у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 0,507 тис. куб м. в редакції додаткової угоди №8 від 22 квітня 2019 року.
Актом приймання-передачі від 31 березня 2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 2,91700 тис. куб. м. та актом приймання-передачі від 30 квітня 2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 0,27900 тис. куб. м.
Таким чином, відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,34300 тис. куб. м. та у квітні 2019 року фактично спожив природний газ. в обсязі меншому на 0,22800 тис куб м„ ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. договору.
16 травня 2019 року позивач направив на адресу відповідача Акт-претензію за вих. № 26-1103-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 78 грн. 47 коп., за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу (3,2600000 тис куб м) та фактичним обсягом використаного відповідачем у березні 2019 року природного газу за договором (2,91700 тис куб м), згідно детального розрахунку, наданого до даного позову.
05 червня 2019 року позивач направив на адресу відповідача Акт-претензію за вих. № 26-1671-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 50 грн. 25 коп. за різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу (0,507000000 тис куб м) та фактичним обсягом використаного відповідачем у квітні 2019 року природного газу за договором (0,27900 тис куб м).
Вищезазначені Акти-претензії про суми збитків отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.
За своєю правовою природою заявлені до стягнення збитки є компенсацією за упущену вигоду продавця товару у зв'язку з відмовою покупця від його прийняття, а розмір такої компенсації (збитків) сторони самостійно визначили в договорі.
Оскільки обсяги природного газу, які відповідач замовив та мав намір отримати у березні та квітні 2019 року з власної волі останній не отримав та не спожив, відповідач тим самим порушив умови договору, та під час розгляду справи не довів, що вказане порушення відбулось не з його вини, а тому суд дійшов висновку, що позов в цій частині є також обґрунтований.
Таким чином з відповідача підлягають стягненню 128 грн. 72 коп. збитків за порушення умов договору щодо об'ємів споживання у березні та квітні 2019 року природного газу.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з комунального підприємства теплових мереж “Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради, вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02082522 на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, ідентифікаційний код 20077720 - 10 355 грн. 41 коп. пені, 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 128 грн. 72 коп. збитків та 2 270 грн. 00 коп. судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 08 квітня 2021 року.
Суддя А.В.Васянович