79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.03.2021 справа № 914/21/20
Господарський суд Львівської області в складі колегії суддів: головуючого судді Гоменюк З.П., суддів Король М.Р. та Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Демчук А.П., розглянув матеріали справи
за позовом Львівської міської громадської організації «Студія активного дозвілля», м.Львів
до відповідача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів
про зобов'язання укласти договори купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу
за участю представників:
від позивача: Туркоцьо Н.І.;
від відповідача: Мартиняк Р.М.
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської громадської організації «Студія активного дозвілля» до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про зобов'язання укласти договори купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.01.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.01.2020 р.
Ухвалою суду від 20.01.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2020 р., розгляд справи відкладено на 27.02.2020 р.
Ухвалою суду від 27.02.2020 р. задоволено клопотання Львівської міської громадської організації «Студія активного дозвілля» про витребування доказів; витребувано в Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради: копію звіту про оцінку майна: об'єктів нежитлової нерухомості (будівлі «А-2» та будівлі «Б-1»), розташованих за адресою: м.Львів, вул.Брюховицька, 208, станом на 30.04.2019 р.; встановлено Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради строк для надання витребуваних доказів до 16.03.2020р.; продовжено строк підготовчого провадження у справі; відкладено підготовче засідання на 23.03.2020 р.
Судове засідання 23.03.2020 р. не відбулося через перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці в період з 23.03.2020 р. по 25.03.2020 р. включно.
Ухвалою суду від 26.03.2020 р. задля дотримання карантинного режиму та з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 і убезпечення населення від вказаної особливо небезпечної хвороби суд постановив призначити підготовче засідання у справі та повідомити учасників справи про дату, час і місце розгляду справи додатково ухвалою суду.
Ухвалою суду від 16.06.2020 р. у зв'язку зі скасуванням Кабінетом Міністрів України певних заборон та послаблення протиепідемічних заходів, беручи до уваги те, що до цього часу учасникам справи було надано значний строк для попередження розповсюдження інфекційних захворювань, викликаних коронавірусом SARS-CoV-2, суд призначив підготовче засідання на 06.07.2020 р.
Ухвалою суду від 06.07.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 06.07.2020 р., відкладено підготовче засідання на 10.08.2020 р.
Ухвалою суду від 10.08.2020 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.08.2020 р., членами колегії визначено головуючого суддю Гоменюк З.П., суддів Король М.Р. та Матвіїва Р.І.
Ухвалою суду від 12.08.2020 р. прийнято справу №914/21/20 до розгляду у складі головуючого судді Гоменюк З.П., суддів Король М.Р. та Матвіїва Р.І., підготовче засідання у справі призначено на 01.10.2020.
Ухвалою суду від 01.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 01.10.2020 р., продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 26.10.2020 р.
Ухвалою суду від 26.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 26.10.2020 р., відкладено підготовче засідання на 17.11.2020 р.
Ухвалою суду від 17.11.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 17.11.2020 р., відкладено підготовче засідання на 08.12.2020 р.
Судове засідання 08.12.2020 р. не відбулося через тимчасову втрату працездатності суддею Гоменюк З.П. в період з 07.12.2020 р. по 11.12.2020 р. включно.
В перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності судді Гоменюк З.П., тобто 14.12.2020 р., в суду виникла необхідність визначити нові дату та час засідання, яке не відбулося 08.12.2020 р.
Ухвалою суду від 14.12.2020 р. підготовче засідання призначено на 26.01.2021 р.
12.01.2021 р. від відповідача надійшло клопотання (вх.№553/21) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника у відпустці.
Ухвалою суду від 26.01.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 26.01.2021 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 22.02.2021 р.
18.02.2021 р. позивач подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№3902/19), а 19.02.2021 р. - заяву про виправлення описки в заявах по суті справи та стягнення судових витрат (вх.№3960/21) і клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4014/21).
В судовому засіданні 22.02.2021 р., в яке з'явився представник відповідача, суд розпочав розгляд справи по суті.
Ухвалою суду від 22.02.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 22.02.2021 р., судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 09.03.2021 р.
09.03.2021 р відповідач подав заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх.№5585/21).
В судове засідання 09.03.2021 р. з'явилися представники сторін, а суд продовжив розгляд справи по суті, досліджував докази та з'ясовував обставини справи.
У зв'язку з неможливістю вирішити спір в даному судовому засіданні, було оголошено перерву до 22.03.2021 р.
В судовому засіданні 22.03.2021 р. суд продовжив дослідження доказів та перейшов до проведення судових дебатів. Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та через відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для його ухвалення.
В судовому засіданні 22.03.2021 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В позовній заяві позивач ствердив, що нежитлові приміщення загальною площею 424,1 кв.м., які знаходяться по вул.Брюховицькій, 208 у м.Львові, перебувають в його оренді, а відповідно до ухвали Львівської міської ради їх було включено до переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу.
Позивач зазначив, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою вчинити необхідні дії для підготовки об'єкта приватизації до викупу та укладення договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу, проте всі його вимоги залишились без задоволення, у зв'язку з чим позивач звертався до Господарського суду Львівської області з позовом, який було задоволено частково, а саме визнано за позивачем право на приватизацію шляхом викупу об'єкта приватизації.
Як повідомив позивач, в подальшому ухвалою Львівської міської ради було зобов'язано відповідача здійснити заходи щодо визначення вартості об'єкта (термін: до 01.12.2019 р.) та укласти з позивачем договір купівлі-продажу щодо цього об'єкта (термін: до 31.12.2019 р.), а рішенням Львівської міської ради - затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна і покладено на відповідача обов'язки видати наказ про затвердження результату оцінки, укласти договір купівлі-продажу об'єкта за ціною згідно із затвердженим висновком, застосувавши у договорі купівлі-продажу коефіцієнт 0,6 до вартості об'єкта, визначеної суб'єктом оціночної діяльності та встановивши істотною умовою договору функціональне призначення нежитлових приміщень - для функціонування закладу дошкільної освіти.
Позивач заявив, що наказом відповідача затверджено зазначений вище висновок суб'єкта оціночної діяльності, проте, незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов та вчинення позивачем всіх необхідних дій, договори купівлі-продажу укладено не було.
З огляду на це, позивач просив суд зобов'язати відповідача протягом двох тижнів з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі укласти з позивачем договори купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу, а саме: будівлі літ.«А-2» загальною площею 385,9 кв.м., та будівлі літ.«Б-1» загальною площею 38,2 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Брюховицька, буд.208, в запропонованій позивачем редакції, доданій до позовної заяви.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що умови, при виконанні яких орендар одержує право на викуп орендованого майна за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, передбачені законодавством і в даному випадку позивач не має права на викуп спірних приміщень, оскільки він не отримував погодження орендодавця та не здійснював невід'ємних поліпшень в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна.
Крім того, відповідач вказав, що 07.03.2018 р. набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», відповідно до прикінцевих та перехідних положень якого приватизація об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується згідно з вимогами цього Закону, і так як етап підготовки об'єкта до приватизації було завершено 05.07.2019 р., приватизація має проводитися відповідно до вищезгаданого Закону.
Відповідач також звернув увагу суду на те, що запропонована позивачем редакція договору не відповідає ухвалі Львівської міської ради та містить ціну за об'єкт продажу, що є меншою, ніж визначена за результатами його незалежної оцінки вартість.
Позивач пояснив, що дата реалізації викупу приміщень припадала на день після набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», а тому, в силу п.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, приватизація приміщень повинна здійснюватись в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Як наголосив позивач, рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2018 року по справі №914/2730/17, яке було прийнято після набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна, за позивачем визнано право на приватизацію шляхом викупу об'єкта приватизації і зазначене судове рішення має преюдиційне значення при розгляді цієї справи, у зв'язку з чим, право позивача на укладення договорів купівлі-продажу способом викупу об'єкта приватизації є безспірним та не підлягає доведенню.
Позивач вказав, що визначення вартості спірного майна правомірно здійснено ним на підставі ухвали Львівської міської ради, якою було встановлено, що при визначенні вартості об'єкта у договорі купівлі-продажу слід застосовувати коефіцієнт 0,6, а також на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, яким було покладено на Управління обов'язок укласти договір купівлі-продажу об'єкта за ціною згідно із затвердженим висновком, застосувавши у договорі купівлі-продажу коефіцієнт 0,6 до вартості об'єкта.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
31.07.2013 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради як орендодавцем та Львівською міською громадською організація «Студія активного дозвілля» як орендарем було укладено договір оренди нерухомого майна №LV-8711-13, за яким орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Рясне-402» (балансоутримувач). Об'єктом оренди є: нежитлові приміщення, під літ. «А-2», що знаходяться за адресою: місто Львів, вулиця Брюховицька, 208, загальною площею 425,6кв.м., у тому числі: нежитлові приміщення, під літ. «А-2», а саме: перший поверх, площею 190 кв.м. з індексами приміщень: І/12,6, ІІ/19,5, 1/34,9 1а/13,5 2/19,7, 3/95, 5/4,3, 6/9,8, 7/8,3, 8/19,4, 9/9,3, 10/9,5; другий поверх, площею 195,6 кв.м. з індексами приміщень: І/28,4, ІІ/18,7, 11/49,9, 12/20,8, 13/9,9, 14/9,8, 15/7,3, 16/11,9, 17/19,9, 18/11,7, 19/7,6, відповідно до технічного паспорту, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 16.04.2013 р. інвентарний номер 1407; будівля, під літ. «Б-1», з індексом: І/38,2, відповідно до Технічного паспорту, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 16.04.2013р., інвентарний номер 1407.
Згідно з п.4.1. договору, термін договору оренди визначений на 5 років з 31.07.2013 р. до 31.07.2018 р. включно.
Ухвалою Львівської міської ради №4434 від 19.03.2015 р. «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу» затверджено перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу, у п.36 якого вказано об'єкт на вул.Брюховицькій, 208, 1-й поверх, 2-й поверх загальною площею 385,9 кв.м., заявник ЛМГО «Студія активного дозвілля», а ухвалою №5140 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу» внесено зміни у перелік, зокрема у графі 5 пункту 36 цифри « 385,9» замінено цифрами « 424,1».
У грудні 2017 року Львівська міська громадська організація «Студія активного дозвілля» звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання права на приватизацію, визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2018 р. у справі №914/2730/17 позов задоволено частково; визнано за Львівською міською громадською організацією «Студія активного дозвілля» право на приватизацію шляхом викупу об'єкта приватизації, а саме: будівлі під літерою «А-2» площею 385,9 кв. м та будівлі під літерою «Б-1» площею 38,2 кв.м, що розташовані по вул. Брюховицькій, 208, знаходяться в комунальній власності та перебувають в оренді Львівської міської громадської організації «Студія активного дозвілля»; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою ЛМР №3592 від 07.06.2018 р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу» встановлено термін дії ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 у частині пункту 36 додатка до ухвали до 01.12.2018 р.
30.10.2018 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як орендодавцем та Львівською міською громадською організація «Студія активного дозвілля» як орендарем було укладено договір оренди нерухомого майна №Ш-11484-18, відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 424,1 кв.м., далі - об'єкт оренди: під літерою «А-2», загальною площею 385,9 кв.м., які знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Брюховицька, будинок 208, що знаходиться на балансі ЛКП «Рясне-402» та належать на праві комунальної власності Львівській міській раді; під літерою «Б-1» загальною площею 38,2 кв.м., які знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Брюховицька, будинок 208, що знаходиться на балансі ЛКП «Рясне-402» та належать на праві комунальної власності Львівській міській раді.
Згідно з п.2.1. договору, об'єкт оренди орендар буде використовувати для роботи дошкільного навчального закладу.
Термін договору оренди визначений на 5 років з 30.10.2018 р. до 30.10.2023 р. включно (п.4.2. договору).
Ухвалою ЛМР №4530 від 20.12.2018 р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу» внесено зміни у додаток до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434, встановивши термін дії ухвали міської ради від 19.03.2015 № 4434 у частині пункту 36 додатка до 01.03.2019 р.; доручено Виконавчому комітету до 01.03.2019 р. затвердити висновок суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна щодо об'єкта комунальної власності м.Львова, зазначеного у пункті 36 додатка до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434, а Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку - здійснити заходи щодо визначення вартості об'єкта комунальної власності м.Львова, зазначеного у пункті 36 додатка до ухвали міської ради від 19.03.2015 № 4434 (термін: до 01.02.2019 р.) і укласти з ЛМГО «Студія активного дозвілля» договір купівлі-продажу щодо об'єкта комунальної власності м.Львова, зазначеного у пункті 36 додатка до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 (термін: до 01.03.2019 р.).
14.02.2019 р. ЛМГО «Студія активного дозвілля» зверталася до УКВ ДЕП ЛМР з проханням здійснити заходи щодо визначення вартості об'єкта приватизації та укласти з організацією договір купівлі-продажу щодо об'єкта комунальної власності.
Ухвалою ЛМР №4706 від 11.03.2019 р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 20.12.2018 №4530» у пункті 1 ухвали замінено слова «до 01.03.2019» на слова «до 31.12.2019», у пункті 2 замінено слова «до 01.03.2019» на слова «до 01.12.2019», у підпункті 3.1 слова «до 01.02.2019» замінено словами «до 01.12.2019», у підпункті 3.2 слова «до 01.03.2019» замінено словами «до 31.12.2019».
Згідно з ухвалою ЛМР №4838 від 04.04.2019 р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 20.12.2018 № 4530 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу», істотною умовою договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зазначених у пункті 36 додатка до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу», є функціональне призначення нежитлових приміщень - для функціонування закладу дошкільної освіти; при визначенні вартості об'єкта комунальної власності м.Львова, зазначеного у пункті 36 додатка до ухвали міської ради від 19.03.2015 №4434 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Львова, що підлягають приватизації способом викупу», у договорі купівлі-продажу слід застосувати коефіцієнт 0,6.
Відповідно до висновку про вартість майна, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Львів-Юрсервіс» (дата оцінки 30.04.2019 р., дата завершення 28.05.2019 р.), ринкова вартість нежитлових будівель «А-2», «Б-1» за адресою: м.Львів, вул. Брюховицька, 208 становить 2874000 грн з ПДВ.
Рішенням Львівської міської ради №631 від 05.07.2019 р. «Про затвердження висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна, яке підлягає приватизації способом викупу» затверджено, в тому числі і висновок суб'єкта оціночної діяльності ТзОВ «Львів-Юрсервіс» про вартість майна за адресою: м.Львів, вул.Брюховицька, 208, загальною площею 424,1 кв.м., вартістю 2874000 грн. з ПДВ станом на 30.04.2019 р. та покладено на Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку обов'язок видати наказ про затвердження результату оцінки, укласти договір купівлі-продажу об'єкта за ціною згідно із затвердженим висновком, застосувавши у договорі купівлі-продажу коефіцієнт 0,6 до вартості об'єктів, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, та встановивши істотною умовою договору функціональне призначення нежитлових приміщень - для функціонування закладу дошкільної освіти.
Наказом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради «Про затвердження висновку про вартість об'єкта оцінки (об'єкта приватизації)» №988-П від 11.07.2019 р. затверджено зазначений вище висновок суб'єкта оціночної діяльності ТзОВ «Львів-Юрсервіс».
25.09.2019 р. ЛМГО «Студія активного дозвілля» з метою укладення між Львівською міською радою та ЛМГО «Студія активного дозвілля» договору купівлі-продажу об'єкта комунальної власності м.Львова, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Брюховицька, 208, супровідним листом надала УКВ ДЕП ЛМР такі документи як копії статуту, виписки з ЄДР ЮО ФО-П та ГФ, протоколу про призначення керівника, паспорта та ідентифікаційного коду, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, довідки про відкриття рахунку та протоколу.
11.11.2019 р. ЛМГО «Студія активного дозвілля» надала УКВ ДЕП ЛМР для розгляду та погодження примірники договорів купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу та просила розглянути їх і протягом 5 календарних днів надати свої письмові зауваження до запропонованого змісту проектів договорів, якщо такі матимуть місце, а також зазначила, що в разі відсутності письмових зауважень до змісту договорів протягом вказаного строку запропоновані редакції договорів вважатимуться погодженими.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Як встановлено ч.1 ст.649 ЦК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Згідно з ч.1 ст.187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
За умовами ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Пункт другий розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлює, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими: дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об'єктів групи Г згідно з класифікацією об'єктів приватизації, встановленою Законом України «Про приватизацію державного майна», та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
Суд погоджується з позивачем в тому, що з прийняттям Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» законодавцем в його прикінцевих та перехідних положеннях закріплено можливість завершення вже розпочатих до набрання ним чинності процедур приватизації об'єктів, в тому числі комунального майна, шляхом його викупу орендарем за законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.
Даний Закон вступив в дію 07.03.2018 р. Рішення ж про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень у формі ухвали ЛМР було прийнято 19.03.2015 р., а термін дії ухвали у частині пункту 36 додатка до ухвали (стосовно приміщень за адресою вул. Брюховицька, 208 у м.Львові) було визначено до 01.12.2018 р., тобто дата реалізації викупу приміщень припадала на день після набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», отже застосуванню підлягало законодавство, яке діяло до набрання чинності цим Законом.
Закон України «Про приватизацію державного майна» регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону, приватизацією державного майна є платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу визначено Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Статтями 1 та 2 цього закону визначено, що сферою застосування закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону або якщо це передбачено планами їх приватизації. До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств». До об'єктів малої приватизації належить окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Об'єкти нерухомості, укладення договорів щодо яких є предметом спору у справі, належать до групи А (окреме індивідуально визначене майно), а тому правові механізми його приватизації, безвідносно до того, що це майно належало територіальній громаді, були передбачені чинним на той час Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», положення якого і підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Стаття 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачала, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Статтею 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Статтею 18-2 цього Закону встановлено особливості приватизації окремих груп об'єктів.
Так, відповідно до ч.1 цієї статті, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:
1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна;
2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації;
3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах;
4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об'єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об'єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об'єктів групи А.
Отже, в будь-якому випадку викуп приміщень орендарем за цим Законом може відбутись лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач здійснював будь-які поліпшення орендованих приміщень чи хоча би звертався до орендодавця з метою отримання відповідної згоди на здійснення поліпшень, а тому укладення договору стосовно приватизації об'єкта шляхом викупу не є можливим відповідно до вимог законодавства, яке підлягає застосуванню.
Суд вважає, що укладення договорів, яких стосуються позовні вимоги, не може бути обов'язковим на підставі закону, оскільки в даному випадку позивач не володіє правом на їх укладення у зв'язку з тим, що таке право виникло би у орендаря лише за дотримання умов, визначених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Позивач, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, мав усвідомлювати, що його звернення суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Суд переконаний, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Порушення ж цих умов приватизації призвело б не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а й позбавило би інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створило б для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому, орендар, відповідно, міг би отримати непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом. Розпорядження комунальним майном таким чином суперечило би суспільним інтересам, ставлячи в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід'ємних поліпшень майна, і інших потенційних покупців цього майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Схожі висновки щодо обов'язковості дотримання вищезгаданих умов Закону про необхідність здійснення поліпшення орендованого майна наведені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 р. у справі №922/623/20.
Щодо преюдиційності рішення суду у справі №914/2730/18, на існування якої посилається позивач, варто зазначити таке.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційністю є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у її постановах від 03.07.2018 р. у справі №917/1345/17, від 10.12.2019 р. у справі №925/698/16, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Варто зазначити, що суд при ухваленні рішення у справі №914/2730/18 не досліджував обставин здійснення чи нездійснення орендарем за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, отже, суд при вирішенні спору про укладення договорів у справі №914/21/20 не вбачає підстав для преюдиціального посилання на судове рішення у раніше згаданій справі.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Пунктом другим частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
З урахуванням наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з'ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд дійшов висновку, що права позивача не були порушені, а договори купівлі-продажу об'єкта малої приватизації способом викупу не підлягають визнанню укладеними, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
За умовами ч.ч.1, 4 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Оскільки в позові відмовлено, судові витрати відповідно до вищенаведених норм необхідно залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні 22.03.2021 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 02.04.2021 р.
Головуючий суддя З.П. Гоменюк
Суддя М.Р.Король
Суддя Р.І.Матвіїв