Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/273/21 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 122 (102) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
01.04.2021 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 на вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020120000449 від 19 січня 2020 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Злинка Маловисківського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Відповідно до вимог ч.1 ст.76 КК України, ОСОБА_9 зобов'язано періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
У задоволені цивільного позову потерпілому ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
У апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 не оспорюючи встановлених судом обставин цієї справи, кваліфікацію дій та правильність висновків суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 в умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, просить скасувати вирок суду у зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_9 покарання, ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а також його особі, та ухвалити новий вирок, згідно з яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та призначити покарання у виді реального позбавлення волі строком на 2 роки, тобто без застосування ст. 75 КК України.
Свої вимоги потерпілий обґрунтовує тим, що суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання не в повній мірі дотримався вимог закону, що призвело до призначення надто м'якого та несправедливого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_9 та його особі, а саме безпідставно визнав в якості пом'якшуючих обставини, щире каяття ОСОБА_9 та активне сприяння слідству у розкритті злочину, оскільки ОСОБА_9 , перед ним не вибачився, з метою уникнення суворого покарання, відшкодував завдану шкоду лише на стадії судового розгляду.
Наведені обставини, на думку потерпілого не були враховані судом при ухваленні вироку, що вплинуло на його законність та обґрунтованість.
Згідно з вироком, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я при слідуючих обставинах.
Так, ОСОБА_9 18 січня 2020 року близько 00.30 по АДРЕСА_2 , перебуваючи біля приміщення кафе-бару "Містечко", на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс два удари кулаком правої руки в область нижньої щелепи потерпілого ОСОБА_7 , внаслідок нанесення яких потерпілому ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у вигляді подвійного перелому нижньої щелепи - в області кута зліва та в області тіла справа, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Заслухавши доповідача, в дебатах думку прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 та його представника-адвоката ОСОБА_8 які підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає за таких підстав.
За змістом положень ч.1 та 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Викладені у вироку районного суду висновки про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, ґрунтуються на сукупності зібраних та досліджених доказах, достовірність і достатність яких не була поставлена під сумнів учасниками судового розгляду, в зв'язку з чим, згідно ст. 349 КПК України, вони за згодою сторін судом першої інстанції не досліджувались.
Кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч.1 ст.122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, в апеляційній скарзі потерпілим не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України відсутні підстави для визнання апеляційним судом кваліфікації неправильною.
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку ( ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 , як і на правильність кваліфікації її дій за ч.1 ст. 122 КК України.
В даному випадку, суд першої інстанції, діючи в межах пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення ( ч.1 ст. 337 КПК ) дійшов правильного висновку про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, який 18 січня 2020 року близько 00.30 год., перебуваючи біля приміщення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованому по АДРЕСА_2 , під час сварки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс рукою два удари потерпілому ОСОБА_7 в обличчя, спричинивши останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Як пояснив обвинувачений ОСОБА_9 під час апеляційного розгляду, він свою вину визнає повністю, у вчиненому щиро розкаюється, фактичних обставини цієї справи, викладених у вироку суду не оспорює, завдану потерпілому ОСОБА_7 матеріальну та моральну шкоду відшкодував повністю.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку зазначив про те, що враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, який відносяться до категорії нетяжких, його особу, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, ніде не працює.
Обставинами, які пом'якшують ОСОБА_9 покарання суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди.
Обставини, які обтяжують ОСОБА_9 покарання судом не встановлені.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Положеннями ст. 65 КК України регламентовані загальні засади призначення покарання. Зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Фактичні обставини цієї справи та їх об'єктивна оцінка свідчать про те, що ОСОБА_9 , під час досудового слідства та судового розгляду свою вину визнав повністю, розкаявся, розказав і показав, як і при яких обставинах він наніс потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесні ушкодження, тим самим активно сприяв розкриттю даного кримінального правопорушення.
ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, добровільно відшкодував потерпілому завдану матеріальну та моральну шкоду, на обліку у лікаря нарколога або психіатра не перебуває.
Під час перегляду справи попросив у потерпілого ОСОБА_7 вибачення, пояснив, що свої дії не виправдовує, жалкує що так сталось.
Згідно висновку органу з питань пробації, виправлення ОСОБА_9 можливе без позбавлення або обмеження волі, ОСОБА_9 не становить небезпеку для суспільства в т.ч. для окремих осіб.
При таких обставинах, з урахуванням принципу індивідуалізації покарання, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який до кримінальної відповідальності притягується вперше, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочину, добровільно відшкодував потерпілому завдану шкоду, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, на обліках у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_9 , як особа не представляє суспільну небезпеку для оточуючих, що його виправлення та перевиховання можливе і без ізоляції його від суспільства.
За своїм видом і розміром призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст.122 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік, із застосуванням ст. 75 КК України, з випробуванням та іспитовим строком, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України є справедливим, необхідним та достатнім для його перевиховання, попередження вчинення ним, а так само іншими особами, аналогічних кримінальних правопорушень, відповідає меті покарання, визначеній у ст. 50 КК України.
Доводи потерпілого ОСОБА_7 про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання, ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, колегія суддів вважає безпідставним і такими, що не знайшли свого об'єктивного підтвердження, під час апеляційного розгляду.
Так, ОСОБА_9 за даними Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області характеризується позитивно, проживає разом з батьком та братом, будь-яких скарг від сусідів та жителів села не надходило. (а.п. 139-140).
Завдану потерпілому ОСОБА_7 шкоду в розмірі 24900 грн., який сам в деякій мірі спровокував бійку, ОСОБА_9 добровільно відшкодував (а.п.54)
Як пояснив ОСОБА_7 , під час апеляційного розгляду, він приймає вибачення ОСОБА_9 , разом з цим з суб'єктивних причин вважає, що ОСОБА_9 не розкаявся.
Наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, що в сукупності з його характеризуючими даними, наявністю пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, дають суду право призначити ОСОБА_9 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком.
Колегія суддів переконалась у щирості, активності та дієвості розкаяння обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненому, а доводи потерпілого ОСОБА_7 вважає суб'єктивними, який так і не зміг чітко сформулювати та обгрунтувати свою позицію щодо підстав для скасування вироку.
Не посилається ОСОБА_7 та його захисник на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а навпаки вважають, що таких порушень немає.
Враховуючи вищевикладене, а також позицію потерпілого ОСОБА_7 та його захисника, підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_7 та скасування законного та обґрунтованого вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 , колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13 січня 2021 року в кримінальному провадженні № 12020120000449 від 19 січня 2020 року стосовно ОСОБА_9 за ч.1 ст.122 КК України - без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, у той же строк з дня її вручення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4