Справа № 724/65/21
Провадження № 2/724/192/21
07 квітня 2021 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді: Гураль Л.Л.
секретаря судового засідання: Рижак П.С.
розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі судув місті Хотині Чернівецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Хотинської РДА про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
12 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначає, що він являється власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що даний житловий будинок належить йому на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СКК № 951511 від 08.01.2009 року.
Зазначає, що у даному будинку зареєстровані відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , але не проживають в ньому, ОСОБА_2 з 2011 року, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 2012 року.
Позивач пояснює, що не має можливості розпоряджатися своїм майном і врегулювати дане питання можливо лише у судовому порядку.
Підтримуючи вищевикладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та визнати ОСОБА_2 , 1973 року народження, ОСОБА_3 , 1975 року народження, ОСОБА_4 , 2011 року народження, такими, що втратили право проживання та користування житловим будинком АДРЕСА_2 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, але від нього на адресу суду надійшла заява, в якій він просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному обсязі, судовий збір просить з відповідачів не стягувати. Також просив врахувати, що вірне прізвище відповідача ОСОБА_5 , а не ОСОБА_6 , як помилково зазначено в позові.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, але на адресу суду надіслали заяви про розгляд справи без їх участі, позов визнають.
Третя особа - представник Служби у справах дітей Хотинської РДА у судове засідання не з'явився, але належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частиною 3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч.4 ст.206 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СКК № 951511 від 08.01.2009 року (а.с.7).
Згідно довідки № 2060 від 31.12.2020 року, виданої виконкомом Хотинської міської ради Чернівецької області та акту обстеження матеріально-побутових умов №2059 від 31.12.2020 року вбачається, що син ОСОБА_2 , 1973р.н., невістка ОСОБА_3 , 1975р.н., онук ОСОБА_4 , 2011р.н. зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але за вказаною адресою не проживають ОСОБА_2 з 2011 року, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 2012 року (а.с.8, 9).
Судом досліджено копію погосподарської книги, з якої вбачається, що ОСОБА_2 , 1973р.н., ОСОБА_3 , 1975р.н., ОСОБА_4 , 2011р.н. зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Права власника житлового будинку, визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК Української PCP, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Також ст. 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ст. 310 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на місце проживання.
Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно ст.150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але за вказаною адресою не проживають ОСОБА_2 з 2011 року, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 2012 року.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 64, ч. 3 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство.
На підставі ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї власника житла права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.
У пункті 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч.1 ст. 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК України, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. З врахуванням зазначеного, суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення ст. 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення ст. ст. 71, 72 ЖК України застосуванню не підлягають.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.1 та ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Згідно ч. 2 ст. 18 цього Закону, діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.
Таким чином, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Виходячи з викладеного та зважаючи на те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але за вказаною адресою не проживають ОСОБА_2 з 2011 року, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 2012 року, а позивач згідност.391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судового збору, судом враховується заява позивача з проханням судовий збір з відповідача не стягувати.
Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Хотинської РДА, вул.О.Кобилянської, 1, м.Хотин, Чернівецької області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , 1973 року народження, ОСОБА_3 , 1975 року народження, ОСОБА_4 , 2011 року народження, такими, що втратили право проживання та користування житловим будинком АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду, а у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07.04.2021р.
Суддя: Л. Л. Гураль