ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без розгляду в частині
05 квітня 2021 року м. Київ № 640/12155/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клименчук Н.М., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Управління Державної охорони України (надалі - Відповідач), у якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить суд:
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення (у розмірі 1185,55 грн.) станом на день звільнення з військової служби 31.07.2019;
- зобов'язати Відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 31.07.2019 по день звернення до суду, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 1185,55 грн.).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідачем 18.08.2020 подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що Позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем 31.08.2020 подано до суду заяву про залишення без задоволення клопотання Відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Вирішуючи питання про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, судом встановлено наступне.
Згідно із частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, за приписами статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин, суд зазначає, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати заробітної плати, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 №160/5393/19.
Отже, в частині позовних вимог про зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки такий строк не пропущено.
Щодо іншої частини позовних вимог, судом враховано наступне.
Так, Позивач у позовній заяві просить зобов'язати Відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 31.07.2019 по день звернення до суду, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 1185,55 грн.).
З матеріалів справи судом встановлено, що Позивача звільнено з військової служби з 31.07.2019, що підтверджується наказом Управління Державної охорони України від 31.07.2019 №514-ос/дск.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою Позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частині 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Отже, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з вищевикладеного слідує, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
Позивач при зверненні до суду посилався на те, що ним не пропущено строк звернення до суду, в обґрунтування чого зазначено, що відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України такий строк не обмежено будь-яким строком.
Разом з тим, як зазначено вище, в частині позовних вимог про зобов'язання Відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 31.07.2019 по день звернення до суду, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 1185,55 грн.) строк звернення до суду становить 1 місяць та Позивачем такий строк пропущено.
Судом встановлено, що підстави для визнання пропуску строку звернення до суду поважними відсутні.
Суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Тобто, як вбачається з аналізу викладених норм, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним, воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» в контексті порушення статті 6 Конвенції, зазначив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV).
Отже, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Згідно із частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про зобов'язання Відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 31.07.2019 по день звернення до суду, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 1185,55 грн.) у зв'язку з пропущенням Позивачем строку звернення до адміністративного суду і відсутністю поважних підстав пропуску строку звернення до суду.
Керуючись положеннями статей 122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Клопотання Управління Державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити частково.
2. Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України в частині позовних вимог про зобов'язання Відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 31.07.2019 по день звернення до суду, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 1185,55 грн.).
3. В іншій частині у задоволенні клопотання Управління Державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Н.М. Клименчук