07 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/1055/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Громадянка Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення відповідача від 05.01.2021 № 74014300006247 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну - ОСОБА_1 ; зобов'язання відповідача прийняти рішення про видачу позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого ним рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію. Вказує, що в ньому відсутнє мотивування прийнятого рішення, не вбачається, які саме відомості є неправдивими, або які саме документи є підробленими.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що для отримання дозволу на імміграцію подається, зокрема, документ, що підтверджує місце проживання в Україні та за кордоном. Зазначає, що позивач вказав, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надав довідку про реєстрацію місця проживання, однак для з'ясування достовірності факту проживання позивача за вказаною адресою було проведено перевірку, в результаті якої встановлено, що позивач в даному приміщенні фактично не проживає та раніше не проживав. Зазначає, що довідка про реєстрацію місця проживання не є підтвердженням факту проживання особи за зареєстрованою адресою, що свідчить про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо свого місця проживання, що у свою чергу є обставиною, за наявності якої дозвіл на імміграцію не надається.
Представником позивача було надано відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення не надав. Вказує, що докази які підтверджують факт не проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні. Також вказує, що в матеріалах справи є свідоцтво про шлюб позивача, який зареєстрований на території України з особою, яка має посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що отримавши інформацію щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу від правоохоронного органу, який уповноважений в межах своєї компетенції проводити перевірки за запитом відповідача та зобов'язаний повідомити про її результати, Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області правомірно прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію.
Разом з тим, щодо викладення позивачем у відповіді на відзив позовних вимог в новій редакції, то суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Натомість, відповідно частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином, зміна предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог здійснюється шляхом подання окремої письмової заяви, чого позивачем вчинено не було, в зв'язку з чим суд розглядає позов за позовними вимогами, викладеними в первісному позові.
Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 16.03.2021 було відмовлено в задоволенні клопотання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; ухвалою суду від 16.03.2021 було відмовлено в задоволенні клопотання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про витребування оригіналу доказу у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Федеративної Республіки Нігерія, що підтверджується нотаріально засвідченим перекладом паспорту № НОМЕР_3, виданим 11.01.2017 (а.с. 38-49).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 21.09.2019, позивач перебуває у шлюбі з громадянином Азейбарджанської Республіки ОСОБА_2 , який має право на постійне проживання на території України (а.с. 54, 61).
16.07.2020 позивач звернувся до Новозаводського РВ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області з заявою про оформлення та видачу дозволу на імміграцію в Україну іноземцям або особам без громадянства, в якій зазначив місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 34-35, 37).
Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулось з запитом № 7401.5-5054/74.2-20 від 31.07.2020 до Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо надання інформації, відповідно до якої може бути прийнято рішення про відмову у наданні громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 80-81).
07.09.2020 до відповідача надійшов лист Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 02.09.2020 № 3451/55/124/02-2020, в якому повідомлено, що під час перевірки можливого місця реєстрації громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 виявлено, що зазначена громадянка за вказаною у листі адресою не проживала та не проживає. Мешканець того ж будинку надав пояснення, що за вказаною адресою рідко помічає осіб не слов'янської зовнішності, які, на його думку, можуть там проживати, будь-яких іноземців там не проживає та не проживало (а.с. 82-83).
За результатами розгляду матеріалів про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 було складено висновок, який 05.01.2021 був затверджений першим заступником начальника Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, згідно якого вирішено відмовити у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 на підставі того, що позивач подав про себе свідомо неправдиві відомості (а.с. 96-97).
Рішенням Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 05.01.2021 № 74014300006247 на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 98).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 26 Конституції України, частини першої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Положеннями статті 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
Згідно частин п'ятої, шостої статті 9 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Крім зазначених документів подаються, зокрема: для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (пункт 4 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію»).
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у статті 10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983 в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію).
У відповідності до підпункту 3 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (пункт 10 Порядку № 1983).
Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку № 1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону. Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку № 1983).
Так, судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну став висновок Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 05.01.2021 про те, що громадянка Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 подала про себе неправдиві відомості, а саме щодо місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Такий висновок відповідачем сформовано на підставі листа Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 02.09.2020 № 3451/55/124/02-2020, в якому повідомлено, що під час перевірки можливого місця реєстрації громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 виявлено, що зазначена громадянка за вказаною у листі адресою не проживала та не проживає. Мешканець того ж будинку надав пояснення, що за вказаною адресою рідко помічає осіб не слов'янської зовнішності, які, на його думку, можуть там проживати (а.с. 82-83).
При цьому, на підтвердження обставин проживання за вказаною адресою при зверненні до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області з відповідною заявою позивачем було надано довідку про реєстрацію місця проживання особи Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 02.07.2020 № 10434 (а.с. 52).
Тобто, з урахуванням зазначеного та відповідно до матеріалів справи, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 є інформація, викладена в листі Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 02.09.2020 № 3451/55/124/02-2020.
Проте, дані, які зафіксовані у наведеному листі, є суперечливими відносно документів, наданих позивачем, що були предметом перевірки судом.
У свою чергу, за пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
Суд звертає увагу на той факт, що у листі Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України не міститься жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення позивачем протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України. По суті, в основу спірного рішення відповідача покладені неналежні дані, які вказують на те, що позивачем було надано свідомо неправдиві відомості про місце (адресу) свого проживання на території України.
Натомість, згідно абзаців четвертого, п'ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи (абзац восьмий статті 3 вказаного Закону).
Відтак, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено належними та допустимими доказами факту свідомого зазначення позивачем неправдивих відомостей у його заяві про надання дозволу на імміграцію в України.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем також були надіслані запити відносно позивача до Головного відділу контррозвідки Управління Служби безпеки України в Чернігівській області, Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Чернігівській області, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, якими не встановлено підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав'язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз'єднання сім'ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд зазначає, що відмова у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну за встановлених обставин, що були підставою для такої відмови, буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 року).
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 05.01.2021 № 74014300006247 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про видачу позивачу дозволу на імміграцію в Україну, то суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Законом України «Про імміграцію», зокрема, підпунктом 3 частини першої статті 6 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому суд вважає за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позов у цій частині заявлених вимог частково шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 16.07.2020 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 820/1560/17 та від 21.11.2019 у справі № 826/16079/18.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 454,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 37804450) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 05.01.2021 № 74014300006247 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути заяву від 16.07.2020 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь громадянки Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.04.2021.
Суддя Н.М. Баргаміна