06 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/51/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить: визнати незаконною відмову відповідача в призначенні йому пенсії за віком; зобов'язати відповідача зарахувати страховий стаж для призначення пенсії за віком, у період з 04.08.1995 по 28.02.2012, та призначити пенсію за віком з 25.09.2020.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що маючи вік 60 років та загальний страховий стаж роботи 34 роки 09 місяців 27 днів, він 25.09.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказує, що ним було надано всі необхідні документи на підтвердження страхового стажу, тому вважає протиправною відмову відповідача в призначенні йому пенсії за віком, у зв'язку з ненаданням доказів сплати страхових внесків до Пенсійного фонду.
Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що з наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж останнього, для визначення права на пенсію за віком, з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 18 років 8 місяців 13 днів, а страховий стаж для обчислення пенсії - 18 років 3 місяці 28 днів. Тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області були відсутні підстави для призначення пенсії позивачу. Зазначає, що страховий стаж для призначення пенсії за віком, у період з 04.08.1995 по 28.02.2012, не було зараховано відповідачем, у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів.
В наданій до суду відповіді на відзив позивач зазначив, що для підтвердження страхового стажу, у період з 04.08.1995 у по 28.02.2012, а саме коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, було надано лист з ДПС про облік як суб'єкта підприємницької діяльності № 5501/ФОП/25-01-53-11-01-10 від 22.06.2020, довідку про заробітну плату з 01.07.2000 та довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000. Також вказує, що період страхового стажу для призначення пенсії за 2004-2006, 2007, 2011, 2012 роки, підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, актом звірки розрахунків з пенсійним фондом сум єдиного податку, сплаченого за 2007 рік.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , з 04.08.1995 по 28.07.2014 був зареєстрований в якості фізичної особа-підприємця, код КВЕД 30.21.1, діяльність автомобільного регулярного транспорту (основний), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 683670, інформацією про фізичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 21-22, 70).
25.09.2020, маючи вік 60 років, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 41).
Листом від 15.10.2020 вих. № 2500-0346-8/39814 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу в призначенні пенсії посилаючись на відсутність страхового стажу 27 років необхідного для призначення пенсії. Також вказав, що згідно наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж позивача, для визначення права на пенсію за віком, з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 18 років 8 місяців 13 днів, а страховий стаж для обчислення пенсії - 18 років 3 місяці 28 днів (а.с. 9-10).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, зокрема, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
Положеннями частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
З системного правового аналізу викладеного слід дійти висновку, що страховий стаж за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку обраховується на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту «б» статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно частини першої, пункту «а» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є оцінка правомірності дій відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до загального трудового (страхового) стажу період роботи фізичної особи-підприємця з 04.08.1995 по 28.02.2012.
Положеннями статті 1 Закону № 1058-IV, зокрема, визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 03.10.2017 № 2148-VIII розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1 відповідно до якого до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив, що період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно підтверджується довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.10.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Відтак, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Вирішуючи питання протиправності дій відповідача щодо не зарахування позивачу періоду з 04.08.1995 по 28.02.2012 провадження підприємницької діяльності до страхового стажу, суд звертає увагу на наступні докази:
- відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 04.08.1995 (дата запису - 19.07.2007);
- відповідно до листа Головного управління ДПС у Чернігівській області від 22.06.2020 вбачається, що надати довідку про систему оподаткування за період перебування позивача на обліку як фізичної особи-підприємця, а саме: з 01.01.1998 року по 31.12.2003 немає можливості, оскільки строк зберігання особових рахунків платників податків і зборів 5 років. 04.07.1995 позивача зареєстровано, як фізичну особу-підприємця, 11.03.2013 скасовано державну реєстрацію, 15.01.2015 знято з обліку, як фізичну особу підприємця (а.с. 23);
- відповідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу, отриманих з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), дані про сплату страхових внесків позивачем у період здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.2000 по 31.12.2003 відсутні;
- відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу, отриманих з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), у період з 2004 року по 2012 рік, страхові внески сплачувалися позивачем частково (а.с. 24-26). Вказане також підтверджується актом звірки розрахунків з Пенсійним фондом сум єдиного податку, сплаченого за 2007 рік, а також листом Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 20.09.2013 № 3600/3/20-225 (а.с. 27-28, 39).
При цьому, судом встановлено, що позивачем вчинялися дії щодо отримання документів, необхідних для призначення пенсії з урахуванням включення до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності.
Крім того, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене у залежність від документів, які неможливо отримати у зв'язку з їх знищенням. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, але відповідачем не надано належну оцінку доказам поданих позивачем.
Разом з тим, положеннями пункту 4.2. Порядку 22-1 визначено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно підпунктів 2, 4 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 28-2 від 22.12.2014, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486, управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами.
Відповідач, будучи обізнаним про неможливість надання необхідних документів самим позивачем, не скористався правом, передбаченим наведеною нормою, щодо самостійного отримання від державних органів необхідних відомостей та не вжив всіх можливих заходів щодо належного та повного виконання своїх функцій по сприянню особі в отриманні нею соціальних гарантій у вигляді призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні страхового стажу необхідного для призначення пенсії взагалі не обґрунтував підстави не прийняття до уваги доказів наданих позивачем.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд зазначає, що відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково шляхом: визнання протиправною відмову відповідача, викладену у листі від 15.10.2020 № 2500-0346-8/39814, про відмову позивачу у призначенні пенсії; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 25.09.2020, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в решті позову відмовити.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 630,60 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену у листі від 15.10.2020 № 2500-0346-8/39814, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25.09.2020, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 630,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.04.2021.
Суддя В.О. Непочатих