31 березня 2021 року м. Рівне №460/875/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) та просить: визнати дії протиправними щодо відмови у нарахуванні за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та виплати згідно зі статтями 39, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII) основної державної щомісячної пенсії в розмірі двох мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу згідно зі статтями 39, 50, 52, 54 Закону №796-XII з урахуванням раніше виплачених сум, основну державну щомісячну пенсію в розмірі двох мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення; має статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії); перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком як потерпіла внаслідок аварії на ЧАЕС. Також вказала, що жовтні 2019 року вона звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про нарахування та виплату пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до ст.ст. 39, 50, 52, 54 Закону №796-XII. Відповідач листом від 18.11.2019 № К-3232/07.1-59 її заяву задовольнити відмовився, вказавши про відсутність підстав для перерахунку її пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії.
Ухвалою від 19.02.2020 позовна заява залишалася без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунула, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
Ухвалою від 04.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 04.03.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Ухвалою суду від 29.01.2021 провадження у справі поновлено.
23.03.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив на позовну заяву. На обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 отримувала пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і не працювала. Розмір пенсії становив 1180,30 грн, в тому числі 113,88 грн - додаткова пенсія постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорія (ст. 51 Закону України №796-ХІІ), 10,50 грн - підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення (стаття 39 Закону України №796-ХІІ). 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню з 2011 року. Вказує, що позивач не відноситься до 1 категорії осіб, передбачених ст. 14 Закону України №796-ХІІ, а право на щомісячну компенсацію по втраті годувальника, передбачену ст. 52 Закону України №796-ХІІ позивач набула тільки з 13.05.2017 р. Окрім іншого, відповідач вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 07.05.2003 Рівненською обласною державною адміністрацією, має статус дружини померлого громадянина з числа потерпілих категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, та має право на пільги і компенсації передбачені, статтею 20 Закону №796-ХІІ (а.с.18).
Відповідно до пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 21.07.2004, ОСОБА_1 призначено пенсію по віку (а.с.17).
Позивач з 22.01.1981 зареєстрована в с. Радове Зарічненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою відповідача про перебування на обліку від 19.03.2020 № 143/04-04-16, ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримувала у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсію за віком при повному стажі за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; не працювала; розмір пенсії становить 1180,30 грн, отримувала надбавку по ст.39 в сумі 10,50 грн, по ст.51 - 113,88 грн (а.с.44).
В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою, якою просила нарахувати та виплатити їй доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону № 796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст.52 Закону, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за цей період (а.с.10-11).
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії відповідно до ст. 39, 52 Закону № 796-ХІІ відповідач листом від 18.11.2019 №К-3232/07.1-59 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.12).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити пенсійні виплати відповідно до ст. 39, 50, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, позивач звернулася до суду з позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію в розмірі, встановленому законом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом №1058-ІV, або спеціальним Законом №796-XII.
Судом встановлено, що в спірному періоді позивач отримувала пенсійне забезпечення на умовах Закону №1058-ІV, а не Закону №796-XII.
Статтею 50 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній на 01.01.2014) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Також, стаття 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній на 01.01.2014) визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника та встановлювала, зокрема, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 54 Закону №796-ХІІ).
Позивач звертаючись із даним позовом в частині визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті, а також зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії вказує, що вона відносить до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Проте, судом встановлено, що згідно з посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 07.05.2003 Рівненською облдержадміністрацією, ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина з числа потерпілих категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, та має право на пільги і компенсації передбачені статтею 20 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону №796-ХІІ пільги , передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 цієї статті, надаються дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлого. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого видається посвідчення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій, передбачено статтею 14 Закону №796-ХІІ.
Згідно ст. 14 Закону України №796-ХІІ (в редакції станом 01.01.2014), для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
1) інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1;
2) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;
- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
3) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали:
- у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів;
- на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:
- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Крім встановлених цією статтею категорій осіб, право на пільги та компенсації, передбачені цим Законом, мають особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями.
Громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Громадяни, які захворіли на променеву хворобу або захворювання яких пов'язане з переопроміненням внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, якщо такий зв'язок встановлено медичними закладами, належать до категорій, зазначених у частині третій цієї статті.
Суд зазначає, що статус дружини померлого громадянина з числа потерпілих категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, не є тотожним статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеного до 1 категорії.
Таким чином, в спірному періоді позивач не набула право на отримання додаткової та державної пенсії, передбачених ст.ст. 50, 54 Законом №796-ХІІ.
БЗа обставинами справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості щодо відмови органу Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії позивача відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ, позаяк за змістом звернення позивача від 15.10.2019 позивач просила ГУ ПФУ в Рівненській області перерахувати її пенсійне забезпечення лише відповідно до статей 39, 52 цього Закону. Отже, в ході судового розгляду справи не підтверджено факт відмови відповідача перерахувати позивачу пенсію відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ, як і не підтверджено документально право позивача на отримання таких пенсійних виплат.
З наведених підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст.ст. 50, 54 Законом України №796-ХІІ за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, отже, в цій частині вимог в позові слід відмовити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ Пенсійного фонду України в Рівненській області з відмови у перерахунку та виплаті, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити з 01.01.2014 по 02.08.2018 компенсацію по втраті годувальника, передбачену ст. 52 Закону України №796-ХІІ, то в цій частині позовні вимоги також не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.
Згідно зі ст. 52 Закону України №796-ХІІ (в редакції чинній з 01.01.2014) щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати компенсації згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям щомісячна компенсація призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі і стажисти мають право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника на строк навчання у навчальних закладах, але не більш як до досягнення ними 23-річного віку.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.45,46), позивач набула право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи тільки з 13.05.2017.
Отже, суд приходить до висновку, що підстави для здійснення перерахунку та виплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 щомісячної компенсації у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відсутні, а відмова відповідача у здійсненні такого перерахунку, викладена в листі від18.11.2019 № К-3232/07.1-59, є правомірною.
Що стосується позовних вимог в частині здійснення перерахунку та виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону №796-ХІІ у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, то суд звертає увагу на наступне.
Суд зазначає, що ст.39 Закону №796-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Згідно з ч. 2 ст. 51 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У подальшому, дія норм ст.39, 51 Закону №796-XII неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 51 Закону №796-XII, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) ч. 1, 2 ст.39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Крім того, пп.13 п.28 розділу ІІ Закону № 107-VI ст. 51 Закону № 796-XII викладено в такій редакції:
"Особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22.05.2008 ст.39, 51 Закону №796-XII застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107-VI.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" №3491-VI від 14.06.2011 (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено п.4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення п. 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.
Відтак, Законом №3491-VІ Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені, зокрема, ст.39, 51 Закону №796-ХІІ розміри підвищення до пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п. 7 Закону № 3491-VI, Кабінетом Міністрів України 06.07.2011 прийнято постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011, приписами якої визначені інші розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст.51 Закону №796-ХІІ та доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210).
У подальшому, п. 3 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 № 4282-VI (набрав чинності 01.01.2012), п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 №5515-VI (набрав чинності 01.01.2013), встановлено, що норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема, питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в період з 23.07.2011 по 31.12.2013 визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
З 01.01.2014 Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 № 719-VII (далі - Закон № 719-VII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 № 1622-VII, який набрав чинності 03.08.2014, розділ "Прикінцеві положення" Закону №719-VII доповнено п.6-7, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, з 03.08.2014 Законом №719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст. 39, 51 Закону № 796-ХІІ розміри доплати до пенсії.
Як встановлено судом, позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 є непрацюючим пенсіонером, проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, отримувала додаткову пенсію постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні радіоактивного забруднення ( по ст.39 Закону № 796-ХІІ) в розмірі, встановленому Порядком № 1210, який є меншим розміру, встановленого ст.39 Закону № 796-ХІІ.
Таким чином, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 39 Закону №796-ХІІ у розмірах, визначених Законом № 796-ХІІ, а не Порядком №1210.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №619/2262/17.
Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від його конституційного обов'язку.
Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Таким чином, право особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист, є його конституційним правом.
В ході судового розгляду встановлено, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 були наявні підстави для поновлення конституційного права особи на підвищення до пенсії, встановлених статтею 39 Закону №796-XII, виплата яких здійснювалася на підставі положень, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав таких осіб, та на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган Пенсійного фонду мав відновити виплату таких підвищення до пенсії та додаткової пенсії громадянам України у встановленому законом розмірі до настання змін у законодавстві щодо такої виплати.
Проте, як встановлено судом, поновлення такої виплати позивачу в означені періоди відповідачем у належному розмірі не здійснено, не здійснено поновлення такої виплати і після звернення позивача з відповідною заявою у жовтні 2019 року. Більше того, відповідачем у відзиві взагалі заперечується право позивача в означені періоди на отримання підвищення до пенсії у розмірах, встановлених статтями 39 Закону №796-XII.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі його компетентних органів по відношенню до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України".
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013, у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 і у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018, суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких його складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави для висновку, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Такий висновок також відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.11.2019 по справі №608/957/16-а.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а (№11-345апп19) відзначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення його прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що його права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність його перерахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав з листа ГУ ПФУ в Рівненській області від 18.11.2019 №К-3232/07.1-59, у зв'язку з чим 14.02.2020 звернулася до суду з даним позовом за захистом таких порушених прав, тобто з дотриманням встановленого законом строку.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позов слід задовольнити частково.
Судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оригінал квитанції про сплату судового збору від 24.02.2020 №0.0.1628500390.1 знаходиться в матеріалах справи (а.с.29).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ 21084076) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 210,20 грн. (двісті десять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 31 березня 2021 року
Суддя Н.О. Дорошенко