Справа № 420/1652/21
06 квітня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.02.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №21 від 02.02.2021 року про відмову у визнанні громадянина Анголи ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Анголи ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивачем, зазначено, що відповідач не прийняв до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності, у зв'язку з чим оскаржуване рішення є неправомірним.
Ухвалою суду від 10.02.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи
05.03.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що останнім належним чином досліджено відомості, які заявник зазначив під час попереднього звернення та факти викладені ним у повторній заяві, за наслідками чого прийнято правомірне рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, представника відповідача звертає увагу, що позивачем не обґрунтовано свої побоювання та не надано переконливих відомостей для отримання захисту на території України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 вибув 30.08.2011 року з Анголи авіарейсом Луанда (Ангола) - Лісабон (Португалія) - Бориспіль (Україна). На територію України потрапив 31.08.2011 року, легально, на підставі паспортного документу серії № НОМЕР_1 від 08.11.2010 року та оформленною візою типу О № У0628443 8 від 20.08.2011 року строком дії до 15.11.2011 року, з 30.08.2011 року територію України не покидав.
20.08.2018 року позивач вперше звернувся за наданням міжнародного захисту до Головного управління ДМС України в Одеській області.
Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 04.09.2018 року № 168 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 року, по справі № 1540/4766/18, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області.
В свою чергу, позивач повторно звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області.
02.02.2021 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №21 від 02.02.2021 року відмовлено громадянину Анголи ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08 липня 2011 року біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з частиною першою, сьомою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частинами п'ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Як встановлено судом, підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувала відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
В заяві-анкеті позивач зазначив, що не бажає повертатися до країни громадянської належності - Анголи, оскільки має побоювання бути ув'язненим, через стосунки з дядьком ОСОБА_3 , якого звинуватили у сепаратизмі.
При цьому, з інформації, наданої позивачем, не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в Анголі за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Суд звертає увагу, що обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
В свою чергу, ані до міграційного органу, ані до суду заявником не було надано жодних доказів, що свідчили б про переслідування позивача на батьківщині саме з мотивів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Водночас, судом встановлено, що позивач прибув до України у 2011 році. В подальшому, позивач перебував на території України, проте із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вперше звернувся лише у 2018 році.
Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.03.2018 по справі № 820/1502/17.
Крім того, у офіційних джерелах відсутня інформація про те, що на території країни громадянської належності позивача відбуваються відкриті військові дії.
З огляду на вищезазначене вбачається, що виїзд позивача з Анголи до України та звернення до ГУ ДМС України в Одеській області за міжнародним захистом обумовлені суто особистими мотивами, позивач є особою, яка добровільно залишила країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні "біженця".
При цьому, повторне звернення позивача до міграційного органу пов'язано лише з потребою у легалізації на території України.
Крім того, при повторному зверненні заявником не зазначено нових обставин переслідування в країні громадянської належності, а лише повторно вказані попередні обставини, які вже досліджувались Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 року, по справі № 1540/4766/18, яке набрало законної сили, судом зазначено, що ОСОБА_1 не було надано жодних доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині саме з мотивів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
З урахуванням вищезазначеного, наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №21 від 02.02.2021 року, яким відмовлено громадянину Анголи ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, прийнятим в межах повноважень та з урахуванням усіх фактичних обставин справи.
На підставі встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.