Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 березня 2021 р. Справа№200/11642/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
за участю:
секретаря судового засідання Столяренко Я.С.
представника відповідача Кододової А.В.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-103745-43 від 18.11.2020 на загальну суму 35 588,74 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що в період з січня 2016 року по березень 2015 року маючи свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю займався незалежною професійною діяльністю як самозайнята особа. З березня 2015 року по жовтень 2019 року він був працевлаштований на посаді юрисконсульта Виробничої одиниці Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Костянтинівкатепломережа». Після працевлаштування позивач адвокатську діяльність фактично не здійснював, доходів не отримував та вважає, що оскільки роботодавець сплачував за нього єдиний внесок як за свого працівника, обов'язок щодо сплати єдиного внеску в нього був відсутній.
В наданому позові позивач,зазначив, що системний аналіз положень пп.. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України та ст..ст. 4,7 Закону України «Про єдиний соціальний внесок» свідчить пор те, що особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається само зайнятою особою та є платником єдиного внеску за умови, що вона не є найманим працівником в межах такої діяльності та отримує дохід від такої діяльності. Оскільки протягом 2018 та 2019 років позивач був найманих працівником та застрахованою собою у розумінні Закону України № 2464 , єдиний внесок за позивача нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі, не менше мінімального, що виключає обов'язок позивача сплачувати за себе єдиний внесок в цей період. Нарахування відповідачем внеску за період, в якому внесок за позивача спочувався роботодавцем, позивач вважає порушенням критерію пропорційності через недотримання справедливої рівноваги між інтересами приватної собни та держави.
Крім цього, відповідно до пункту 9-4 Розділу VIII Прикінцевих положень Закону України № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, звільняються від сплати єдиного соціального внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції. Місцезнаходження платника та контролюючого органу, на обліку в якому він перебував, розташовані в зоні АТО, що свідчить про відсутність в позивача обов'язку щодо сплати єдиного внеску, а тому сформована відповідачем вимога із визначеною в ній суми боргу є протиправною.
Позивач також зазначив що до оскаржуваної вимоги відповідачем включено недоїмку з ЄСВ, яку до цього було включено до раніше направлених позивачу вимог № Ф-103745-43У від 22.11.2018 на суму 15 819,54 грн. та № ф-103745-46 від 11.2.019, що були скасовані рішеннями у справах № 200/5810/19а та № 200/14145/19 а. Позивач зауважив на тому, що включення до оскаржуваної вимоги сум недоїмки з ЄСВ по раніше скасованим вимогам додатково вказує не протиправність вимоги від 18.12.2020.
До судового засідання позивач не з'явився, уповноваженого представника не направив, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач надав суду відзив на позов, де в обґрунтування незгоди із позовом зазначив, що на виконання положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" органи доходів і зборів надсилають платникам вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску. Позивач здійснює адвокатську діяльність індивідуально, відтак підпадає під ознаки самозайнятої особи. Навіть у разі відсутності в адвоката доходу він має нараховувати єдиний внесок незважаючи на наявність трудових відносин із роботодавцем, оскільки в такої особи наявний обов'язок сплачувати єдиний внесок за себе як самозайняту особу у разі суміщення такої діяльності із трудовою. При цьому, зазначене не свідчить про подвійний облік ідентичної господарської діяльності.
Законом України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якій набув чинності 15.10.2014, доповнено Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пунктом 9-3 (9-4), за змістом якого платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, звільняються від сплати єдиного соціального внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції. Разом із цим, вказаний пункт надає відстрочення сплати зобов'язань з єдиного внеску у разі неможливості їх виконання, проте не скасовує обов'язку платника по його сплаті. Крім цього, 13.02.2020 п. 9-4 виключено з Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відтак починаючи з 13.02.2020 позивач в будь якому випадку має сплачувати єдиний внесок.
Ухвалою від 16.12.2020 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).Ухвалою від 12.02.2021 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального о позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.03.2021. В підготовчому засіданні, призначеному на 04.03.2021 судом постановлено усну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_2 , виданого на підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.01.2006 № 70, позивач має право на заняття адвокатською діяльністю. Згідно з довідкою № 22/10/29/14 (форма 4 - ОПП) позивач 08.02.2006 взятий на обік як платник податків до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції.
В період з 03.03.2015 по 17.10.2019 позивач працював юрисконсультом 1 категорії Виробничої одиниці обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Костянтинівкатепломережа» (код ВП 05540860) та провідним юрисконсультом в Обласному комунальному підприємстві "ДОНЕЦЬКТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (ЄДРПОУ 03337119), що підтверджується записами 11-15 трудової книжки позивача, копія якої наявна в матеріалах справи.
18.11.2020 Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-103745-43, якою вимагається до сплати позивачем (недоїмка) з єдиного соціального внеску в розмірі 35 588,74 грн, що обліковувалась за позивачем станом на 31.10.2020. Відомості про дату направлення цієї вимоги в матеріалах справи відсутні, згідно викладеного в позові, зазначену вимогу позивач отримав 01.12.2020.
Згідно інтегрованої картки позивача та наданого відповідачем розрахунку наведеної вимоги недоїмка з єдиного соціального внеску, що вимагається до сплати виникла наступним чином: 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн, 02.05.2018 в сумі 8448,00 грн, 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн, 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн, 21.01.2019 в сумі 2754,18 грн, 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн, 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн, 20.0.12020 в сумі 2754,18 грн, 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн, 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн, 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн, Таким чином, недоїмка з єдиного внеску виникла через несплату позивачем єдиного внеску за 1 квартал 2018 року - 3 квартал 2020 року.
У декларації про майновий стан та доходи за 2017 - 2019 роки позивач визначив доходи, нараховані (виплачені) у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних та інших виплат і винагород, нараховані (виплачені, надані) у зв'язку із трудовими правовідносинами та за цивільно-правовими договорами в сумі 114 833,64 грн за 2017 рік, в сумі 144 263,09 грн. за 2018 рік, в сумі 117 714,19 грн. за 2019 рік.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу позивачу нараховано заробіток для нарахування пенсії в період з березня 2015 року по березень 2019 року страхувальником за кодом 05540860 (ВО ОКП «Донецьктеплокомуненерго» «Костянтинівкатепломережа»), в період з березня 2019 року по жовтень 2019 року страхувальником за кодом 03337119 (ОКП «Донецьктеплокомуненерго»). Згідно з відомостями витягу страхувальниками в наведеному періоді сплачені стразові внески із заробітку позивача.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 1, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є:
роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI у редакції, що діяла з 01.01.2017, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, внесено зміни у частину 8 статті 9 Закону № 2464-VI: в абзаці першому слово і цифру "і 5" замінено цифрами і словом "5 та 5-1"; абзац третій викладено в такій редакції: "Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок"; абзац четвертий виключено.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
За приписами п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується:
1) для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
2) для платників, зазначених у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Суд зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності в неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Самозайняті особи, зокрема, адвокати, є платниками єдиного соціального внеску. Необхідними умовами сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме базою нарахування є дохід особи від діяльності, однак за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Зазначеної позиції дотримався Верховний Суд в постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, де сформулював наступний правовий висновок: «Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом, недоїмка з єдиного внеску, яка вимагається до сплати позивачем у спірній вимозі, виникла через несплату позивачем єдиного соціального внеску за звітні періоди 2017 рік - 4 квартал 2020 року, при цьому, в період з січня 2017 року по жовтень 2019 року включно позивач був найманим працівником, за якого ЄСВ сплачувався роботодавцем.
Виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законами України про Державний бюджет на 2017-2019 року, мінімальний єдиний внесок становив у 2017 році 704 грн на місяць (3200 грн.*22 %), у 2018 році - 819,06 грн (3723 грн.*22 %), у 2019 році - 918,06 грн (4173 грн.*22 %), у 2020 році - 1039,06 грн (4723 х 22%).
Сума нарахованого та сплаченого позивачем внеску, що входить до складу оскаржуваної вимоги за період, коли позивач був найманим працівником з січня 2017 року по жовтень 2019 року становить 27457,32 грн.
Докази отримання позивачем в період 2017 -2019 роки доходів від провадження адвокатської діяльності в матеріалах справи відсутні. Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Таким чином, оскільки позивач з період з січня 2017 року по жовтень 2019 року мав статус застрахованої особи, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску в мінімальному розмірі позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність відсутній.
З приводу твердження позивача про звільнення його від сплати єдиного внеску також з підстав проведення антитерористичної операції суд зазначає наступне.
За змістом пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ (в редакції чинній до 13.02.2020), платники єдиного внеску, визначені статтею 4 цього Закону, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі Закон № 1669-VII), де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ, на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Втім абзацом п'ятим підпункту «у» пункту 83 Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020, пункт 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено.
Таким чином, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.
Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 6 листопада 2018 року), відступати від якого немає правових підстав.
Оскільки позивач був звільненим від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на період з 14.04.2014 до виключення пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, дії контролюючого органу з пред'явлення за оскаржуваною вимогою суми недоїмки у грудні 2020 року, після виключення п. 9-4 відповідачем правомірно сформовано вимогу щодо сплати виниклої суми недоїмки.
Враховуючи наведене, позовні вимоги про скасування прийнятої відповідачем вимоги від 18.11.2020 № Ф-103745-43 - є обґрунтованими та підлягають задоволенню щодо скасування оскаржуваної вимоги в частині визначення недоїмки в сумі 27 457,32 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Отже, заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що відповідно до частини першої 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою від 16.12.2020 позивачу відстрочено сплату судового збору який з врахуванням немайнового характеру вимог позивача становить 840,80 грн. Із врахуванням часткового задоволення заявлених вимог зазначена сума судового збору підлягає стягненню в сумі 420,40 грн. з позивача та в сумі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З огляду на викладене вище, на підставі положень закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-103745-43 від 18.11.2020 на загальну суму 35 588,74 грн, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 18.11.2020 № Ф-130745-43 в частині недоїмки в сумі 27457,32 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Державного бюджету судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять гривень) 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять гривень) 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення складено та підписано 05.04.2021.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Головне управління ДПС у Донецькій області, код ЄДРПОУ 43142826, адреса: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59.
Суддя А.С. Михайлик