Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 квітня 2021 р. Справа№200/509/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до начальника Донецького прикордонного загону про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до начальника Донецького прикордонного загону (місце знаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-А, м. Маріуполь, Донецька область, 87521) про (з урахуванням уточнень):
- зобов'язання начальника Донецького прикордонного загону видати ОСОБА_1 наказ про звільнення з метою оскарження;
- зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 трудову книжку.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.01.2021 залишено позовну заяву без руху.
05.02.2021 з метою виконання вказаної ухвали позивачем подано до суду заяву.
Ухвалою від 09.02.2021 судом продовжено строк на усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлено порядок їх усунення.
З метою усунення недоліків позовної заяви 03.03.2021 позивачем надано заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.03.2021 відкрито провадження у вказаній адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
24.03.2021 через Відділ документообігу та архівної роботи суду відповідач надав відзив на позовну заяву. Крім того відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без руху.
Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, суд зазначає наступне.
Як зазначено вище, ухвалами суду від 18.01.2021 та від 09.02.2021 позовну заяву залишено без руху, продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлено порядок їх усунення. На виконання вказаних ухвал позивачем вжито заходи та подано заяви від 05.02.2021, 03.03.2021, уточнено позовні вимоги, в зв'язку з чим, позивач просив суд: зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 наказ про звільнення з метою оскарження; зобов'язати начальника Донецького прикордонного загону видати ОСОБА_1 трудову книжку.
Положеннями частин другою-третьою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на те, що позивач скористувався правом звернення до суду, виклав позовні вимоги, долучив докази на їх підтвердження на власний розсуд, в той час як заявлені вимоги є зрозумілими, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху не підлягає задоволенню.
Інші заяви по суті та клопотання від сторін у справі до суду не надходили.
Відповідно до частини першої статті 258 КАС України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з відсутністю клопотань сторін, відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, на обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що йому протиправно не вручено наказ про його звільнення, що, в свою чергу, позбавляє його можливості скористатись правом оскарження цього наказу. Також позивач посилається на те, що відповідач не видав йому трудову книжку при звільненні. Будь-які нормативно-правові обґрунтування вимог позивач не наводить.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач зазначив, що наказ від 27.10.2020 №609-ос про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу був доведений останньому під підпис 27.10.2020. Також зазначає, що 27.10.2020 позивач особисто отримав витяг з вказаного наказу під час розрахунку з військовою частиною, про що поставив особистий підпис на аркуші обхідного листа. Окрім цього, 31.12.2020 листом №12/12137 на заяву позивача від 28.12.2020 останньому повторно направлено витяг з наказу про його звільнення від 27.10.2020 з відповідними роз'ясненнями. Зазначає, що особову справу позивача після звільнення було направлено до Кальмінсько-Нікольського ОРВК Донецької області вих. листом від 27.11.2020 №12/377-дск. Відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , що виданий 08.07.2020.
ОСОБА_1 - є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , що видано Донецько-Луганським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України 27.11.2018.
Позивач - ОСОБА_1 наказом начальника 1 Прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 20.06.2018 №322-ос «По особовому складу» прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки з присвоєнням військового звання «молодший сержант».
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу 1 Прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.10.2020 №609-ос «По особовому складу» припинено (розірвано) контракт, звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення за підпунктом «ж» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас старшого сержанта ОСОБА_1 .
Відповідно до обхідного листка №225 старший сержант ОСОБА_1 27.10.2020 отримав витяг з наказу №609, що підтверджується його особистим підписом.
Крім того, 31.12.2020 на заяву позивача від 28.12.2020 Донецьким прикордонним загоном надано відповідь №12137, в якій зазначено про обставини отримання позивачем наказу від 27.10.2020 №609-ос в день його прийняття та роз'яснено про необхідність звернення до військового комісаріату за місцем перебування на військовому обліку запасу для отримання військового квитка. Разом із вказаною відповіддю на адресу позивача надіслано витяг з наказу від 27.10.2020 №609-ос.
Не погоджуючись діями відповідача щодо ненадання копії наказу про звільнення та не видачі в день звільнення трудової книжки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
У відповідності до пункту «ж» частини 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).
У відповідності до пункту 1 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Пунктом 7 Положення передбачено, що закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Як встановлено судом, витяг з наказу про звільнення №609-ос від 27.10.2020 позивачем отримано в день його прийняття, тобто 27.10.2020, що підтверджується його особистим підписом, наявним у обхідному листку №225.
Крім того, витяг із зазначеного наказу надіслано ОСОБА_1 на його письмову заяву від 28.12.2020.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність порушених прав позивача та, відповідно, підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 наказ про звільнення з метою оскарження.
В свою чергу, посилання позивача на необхідність отримання витягу із вказаного наказу з метою подальшого його оскарження в судовому порядку суд оцінює критично, адже позивач не позбавлений права подання позову про визнання протиправним та скасування вказаного наказу навіть за умови відсутності у нього примірника або копії оскаржуваного рішення. Водночас, суд при розгляді справи щодо правомірності наказу про звільнення наділений повноваженнями як з власної ініціативи, так і за клопотанням учасника справи витребувати належним чином засвідчену копію оскаржуваного акта індивідуальної дії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 трудову книжку, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 1.4 вказаної Інструкції встановлено, що особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України (далі - Збройні Сили України та інші війська) та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і Збройних сил держав учасниць СНД, пред'являють військовий квиток. Звільнені з місця відбування кримінального покарання зобов'язані пред'явити довідку про звільнення.
Відповідно до правил пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до пункту 2.19 Інструкції №58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи:
а) про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби;
Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
З аналізу наведених норм слідує, що за загальним правилом запис про час військової служби військовослужбовця, звільненого, зокрема, з Прикордонних військ України, повинен бути внесений до трудової книжки за тим місцем роботи, де він працевлаштується після звільнення з Прикордонних військ України, в тому числі на підставі військового квитка.
Отже, відповідач не є органом, зобов'язаним вести трудову книжку.
Також суд при розгляді цієї справи звертає увагу на те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2020, постановах Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №826/12456/18, від 17.02.2021 у справі №815/310/17, від 16.02.2021 у справі №320/950/19, від 28.01.2021 у справі №815/1067/17).
Відтак, зважаючи на зміст заявлених вимог позивача, наведених у позовній заяві, та встановленні судом фактичних обставини справи, суд вважає, що на час звернення до суду з цим позовом у позивача відсутнє порушене право, свобода або законний інтерес внаслідок дій, рішень чи бездіяльності відповідача, які б підлягали судовому захисту, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставним та необґрунтованими, у зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до начальника Донецького прикордонного загону (місце знаходження: вул. Гагаріна, буд. 150-А, м. Маріуполь, Донецька область, 87521) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 07.04.2021.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна