05 березня 2021 року Справа № 160/12019/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М.В.
при секретарі судового засідання Серпіковій А.Ю.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представник відповідача та третьої особи Армашової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач-1), Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора (далі - третя особа), в якій позивач, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №9 від 17.07.2020 року п'ятої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 31.08.2020 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Дніпропетровської обласної прокуратури або на іншій рівнозначній посаді в органах Дніпропетровської обласної прокуратури з 31.08.2020 року;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01.09.2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 03.11.2006 року працював в органах прокуратури України. Станом на 31.08.2020 року обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області. Вказану посаду обіймав з 09.08.2016 року. Однак, наказом прокурора Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 року позивача звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивач вказує, що сумлінно виконував обов'язок, передбачений частиною 2 статті 19 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач має перевагу в залишенні на роботі у зв'язку з наступним: відсутність стягнень, вжиття заходів щодо вдосконалення свого професійного рівня та підвищення кваліфікації, відсутність порушень, наявність неодноразових заохочень за сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, тривалий безперервний стаж роботи, на утриманні має неповнолітніх дітей, має достатній досвід роботи, високий професіональний рівень та морально-ділові якості. ОСОБА_1 успішно складено два етапи атестації, а сама: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону; іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Враховуючи успішне проходження перших двох етапів атестації, позивача було допущено до третього етапу атестації у формі проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, з виконанням письмового практичного завдання. За результатами співбесіди 17.07.2020 року п'ята кадрова комісія прийняла рішення №9, яким встановила, що позивач не пройшов атестацію. Підставами для висновку про не проходження атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності. Позивач вказує, що його протиправно обмежено та позбавлено трудових прав та гарантій, проголошених Конституцією України; порядок проходження прокурорами атестації порушує статті 8, 19-22, 24, 43, 64, 131-1 Конституції України, статтю 16 Закону України «Про прокуратуру» щодо гарантій незалежності прокурора, статті 2, 7, 9, 36, 37, 40 КПК України завдань та засад кримінального провадження; має місце неправомірне розширення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року (далі - Закон №113-IX) додаткових підстав для звільнення; відсутність в оскаржуваному наказі №1006к від 19.08.2020 року правової визначеності підстав звільнення; протиправно обмежено право позивача на працю і доступ до служби в державних органах лише через сам факт перебування на посаді у певний період часу; не настали підстави для звільнення, вказані у оскаржуваному наказі; незаконна діяльність кадрової комісії. Із висновком кадрової комісії та наказом прокурора Дніпропетровської області позивач не погоджується у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 20.10.2020 року прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 18.11.2020 року.
16.11.2020 року від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, при цьому згідно з пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності вказаним вище законом всі прокурори вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, Законом №113-IX передбачено можливість переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим законом займають посади прокурорів та слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, на посади прокурорів в Офіс Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань та навичок. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації за умовами пункту 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221, та підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, є підставою для видання наказу керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, у зв'язку із надходженням до прокуратури Дніпропетровської області рішення П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №9 від 17.07.2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації наказом прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2020 року №1006к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
08.12.2020 року від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення. В обгрунтування своєї позиції Офіс Генерального прокурора зазначив, що доводи позивача відносно того, що запроваджена Законом №113-ІХ атестація прокурорів є порушенням його конституційних прав і свобод не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок, яка передбачена частиною 6 статті 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про державну службу»; при цьому атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими Законами України, зокрема, «Про державну податкову службу в Україні» (стаття 15), «Про прокуратуру» (стаття 46) тощо. Отже, проведення атестації прокурорів не є дискримінацією. Позивачем подано у встановлений законодавством строк і за встановленою формою заяву про намір пройти атестацію, на підставі якої ОСОБА_1 допущено до проведення атестації. В своїх поясненнях третя особа зазначає, що рішення кадрової комісії від 17.04.2020 року №9 “Про неуспішне проходження прокурором атестації” є законним та обгрунтованим. Так, під час проведення співбесіди Комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності. На запитання членів Комісії позивача повідомив, що приймав участь у первинних діях, пов'язаних із затриманням активістів у місті Дніпро у січні 2014 року, під час масових заворушень біля обласної державної адміністрації. Повідомив, що брав участь у судових засіданнях та підтримував клопотання про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою учасників Революції Гідності, тобто підтвердив факт грубого порушення ним норм кримінального процесуального законодавства. Крім того Комісією було встановлено, що позивачем свідомо штучно занижено вартість квартири у тексті договору дарування; позивач вчинив систематичне відображення у річних деклараціях відомостей, що не відповідають дійсності; протягом 2017-2020 років приховує від громадського суспільства та НАЗК свої статки - дійсну вартість нерухомості, власником якої він є; спричинив недонарахування у бюджет державного мита на значну суму. На підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, комісія констатувала наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності, у зв'язку з цим було прийнято відповідне колегіальне рішення. Також, Офіс Генерального прокурора зауважував, що у наказі про звільнення позивача підставу звільнення сформульовано відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, оскільки у даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації. У зв'язку із цим доводи позивача про відсутність факту ліквідації чи реорганізації прокуратури області під час його звільнення та відсутність підстав для звільнення не можуть братися до уваги. Разом з цим, норми КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки вони є нормами загальними, в той час, як пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми КЗпП України підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Крім того, внесено зміни до статей 32 та 40 КЗпП України, за якими переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус, особливості звільнення окремих категорій працівників встановлюється законом, що визначає їх статус. Частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Також зазначено, що поновлення позивача на посаді в обласній прокуратурі є неможливим, оскільки позивач не пройшов атестацію.
У підготовчих засіданнях оголошувались перерви.
21.01.2021 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
24.02.2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.03.2021 року.
В судовому засіданні 04.03.2021 року позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі; представник відповідача-2 та третьої особи проти позову заперечувала та просила повністю відмовити у задоволенні позовних вимог; представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, при цьому судом встановлено, що наказом Генерального прокурора від 17.11.2020 року №535 визнано таким, що втратив чинність наказ Генерального прокурора №247 від 02.06.2020 року про створення п'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
З метою забезпечення можливості дослідження відеозапису співбесіди позивача, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.03.2021 року.
Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача-2 та третьої особи, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, а також проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 03.11.2006 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України. З 09.08.2016 року позивач обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Відповідно до відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 отримав 72 бали (т.1 а.с. 148).
Відповідно до відомості про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки отримав 107 балів (вербальний блок), 96 балів (абстрактно-логічний блок); 102 - середній арифметичній бал (т.1 а.с. 172).
Рішенням кадрової комісії №5 з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №9 від 17.07.2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації" зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не пройшов атестацію (т. 1 а.с. 200-202).
Так, в обгрунтування рішення зазначено, що «на запитання комісії ОСОБА_1 повідомив, що приймав участь у первинних діях, пов'язаних із затриманням активістів у місті Дніпро у січні 2014 року, під час масових заворушень біля обласної державної адміністрації. Повідомив, що брав участь в судових засіданнях, підтримував клопотання та просив суд застосувати до затриманих біля адміністрації активістів запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Повідомив, що пам'ятає одну з підстав для обрання такого виду запобіжного заходу, зокрема, одна з затриманих осіб нанесла легкі тілесні ушкодження працівнику міліції, проте працівник міліції не хотів бути потерпілим за вказаних обставин. Вказав, що обрання найтяжчого виду запобіжного заходу було його особистим рішенням, оскільки він особисто допитував одного студента, який свою вину не визнавав. Рішенням суду клопотання, в тому числі ОСОБА_1 були задоволені, затримані особи в кількості 22 осіб взяті під варту. Також ОСОБА_1 повідомив комісії, що в подальшому вказані особи були звільнені, а кримінальне провадження закрите у зв'язку з амністією. Проте, в особовій справі ОСОБА_1 зберігається наказ прокурора Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року, відповідно до змісту якого рішення процесуальних керівників у вказаній справі, в тому числі ОСОБА_1 , про погодження учасникам мирних протестів підозри в інкримінованих злочинах та обранні їм запобіжних заходів, у тому числі утримання під вартою, прийнято в порушення вимог ст.ст. 177, 276 КПК України без достатніх на те підстав, 24 осіб незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, з яких 22 особам незаконно обрано запобіжний захід утримання під вартою; дії прокурорів мали протиправний характер як такі, що призвели до порушення конституційних прав і свобод громадян. В подальшому, запобіжні заходи судом скасовано, кримінальне провадження відносно вказаних осіб закрите в зв'язку з відсутністю у діях складу кримінального правопорушення. Вказаним наказом ОСОБА_1 оголошено догану. ОСОБА_1 вказані обставини на співбесіді підтвердив. Під наказом прокурора Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року проставлений його підпис про ознайомлення. Вказав, що ознайомився з вказаним наказом не пізніше місяця з дати його ухвалення та його не оскаржував. Крім того, прокурор повідомив комісії, що проживає у місті Дніпрі в квартирі, яку подарував йому батько. Згідно декларації ОСОБА_1 за 2019 рік, він є власником квартири у м.Дніпро площею 99 км.в. вартістю 99388 грн. Така ж інформація міститься у його річних деклараціях за 2018, 2017 роки. А у декларації за 2016 рік та сама квартира вказана на праві користування та її вартість вказана 2 219 123 грн. На запитання комісії ОСОБА_1 пояснив, що його батько 19.08.2015 р. придбав вказану квартиру за договором купівлі-продажу за 2 220 000 грн. На дату придбання ця сума в доларах США складала 100,5 тис. доларів США. В подальшому, 18.04.2017 року між ОСОБА_1 та його батьком укладено договір дарування, за яким прокурор набув у власність вказану квартиру. В договорі дарування вартість квартири сторони вказали в сумі 99388,33 грн. (близько 3,7 тис.дол.США). На запитання комісії ОСОБА_1 сказав, що орієнтовна вартість квартири на його думку складає близько 40-45 тис. дол. США. Станом на дату дарування це складало від 1 072 400 грн. до 1 206 450 грн. Прокурор надав комісії копії вищевказаних договорів. Обгрунтувати заниження вартості квартири у 10-20 разів при оформленні угоди дарування ОСОБА_1 об'єктивно не зміг, враховуючи його власну вищевказану орієнтовну оцінку вартості квартири, середні ціни на подібні квартири у місті Дніпро а також вартість цієї ж квартири за попередньо укладеним договором купівлі-продажу. Комісія критично оцінює посилання прокурора на те, що станом на 2017-2020 роки йому не була відома інша вартість квартири, окрім 99388,33 грн. Адже, у декларації за 2016 рік прокурор вказав саме ту вартість квартири, за яку її перед цим придбав його батько - 2,2 млн.грн. Прокурор зазначив, що заниження вартості квартири не вплинуло на надходження до бюджету. Дійсно, як родич першого ступеню споріднення, прокурор під час дарування йому квартири був звільнений від сплати ПДФО. Разом з тим, одним з негативних наслідків штучного заниження вартості об'єкту дарування є недонадходження у відповідний бюджет державного мита в розмірі 1% від суми договору (Декрет Кабміну "Про державне мито" від 21 січня 1993 року N 7-93). Адже, 1% від 99388,33 грн. складає 993,9 грн., в той час, як 1% від 2 220 000 грн. складає 22 200 грн. Різниця, що не надійшла в бюджет склала 21 206,1 грн. Відповідно, прокурор спільно з контрагентом свідомо штучно занизив вартість квартири у тексті договору дарування; вчинив систематичне відображення у річних деклараціях відомостей, що не відповідають дійсності; протягом 2017-2020 років приховує від громадянського суспільства та НАЗК свої статки - дійсну вартість нерухомості, власником якої він є; спричинив недонадходження у бюджет державного мита на значну суму.»
Наказом прокуратури Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 року керуючись пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.08.2020 року (т.1 а.с.24).
Незгода ОСОБА_1 з вищевказаними рішенням п'ятої кадрової комісії “Про неуспішне проходження прокурором атестації” від 17.07.2020 року та наказом прокуратури Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 року, стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 року.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, діючій до внесення змін Законом № 113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-IX) визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно з пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
Таким чином, процедура реформування органів прокуратури розпочата з дня набрання чинності Законом №113-IX та вищенаведеними нормами цього Закону визначено основну її мету, а саме: проходження прокурорами атестації з метою подальшого несення служби в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
Відповідно до пунктів 1, 9 та 10 розділу I Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію на адресу Генерального прокурора, яка за формою та змістом відповідає нормам Закону №113-IX та Порядку №221.
Так, зі змісту вказаної заяви слідує, що позивач погодився та ознайомився з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора; позивач усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого етапу атестації, передбаченого Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX, позивача буде звільнено з посади прокурора.
При цьому, судом під час розгляду справи не встановлено наявності примусу відносно позивача стосовно написання вказаної заяви. Доказів зворотного позивачем не надано.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора №247 від 02.06.2020 року створено п'яту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур і затверджено її склад, який змінено наказом від 19.06.2020 № 288, до графіку якої було включено позивача.
Відповідно до пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, членами комісії можуть бути особи, які відповідають таким вимогам: є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.
При цьому, ні у Законі № 113-ІХ чи Законі № 1697-УІІ, ні у Порядку проходження прокурорами атестації чи Порядку роботи кадрових комісій не вказані критерії (кількісні та якісні показники) щодо відбору членів кадрових комісій, а також механізм перевірки членів кадрових комісій на відповідність вимогам. Делегування членів кадрових комісій та призначення осіб до складу кадрових комісій є дозволеною законом дискрецією, відповідно, міжнародних організацій та Генерального прокурора і не передбачає визначеної формалізованої процедури підтвердження відповідності осіб вимогам до членів кадрових комісій.
У випадку наявності у зацікавлених сторін сумнівів щодо відповідності членів кадрових комісій вимогам, передбачених у пункті 3 Порядку роботи кадрових комісій, наказ про утворення кадрової комісії може бути оскаржений у порядку адміністративного судочинства.
Наказ про утворення п'ятої кадрової комісії, яка забезпечувала супроводження атестації позивача, не був оскаржений.
Окрім того, при встановленні невідповідності членів кадрових комісій вимогам пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій, необхідно довести яким саме вимогам не відповідали конкретні члени кадрової комісії. Позивач не навів жодних доказів, які б підтверджували, що при утворенні кадрової комісії було порушено вимоги пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій.
Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач успішно пройшов два етапи атестації та був допущений до співбесіди.
Предметом співбесіди є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).
Пунктом 8 розділу IV Порядку №221 встановлено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі.
Порядком передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора.
Також фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності.
Пунктом 11 розділу IV Порядку №221 передбачено, що дослідження вищевказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами комісії.
Відповідно до пунктів 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда складається з певних етапів, серед яких є послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності.
Виходячи із змісту підпункту 3 пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 9 розділу IV Порядку №221 критеріями дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, зокрема є - відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.
Пунктами 15, 16 Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
За приписами пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку роботи кадрових комісій).
Як вбачається із протоколу засідання п'ятої кадрової комісії від 17.07.2020 року № 13, на голосування комісії було поставлено пропозицію ухвалити рішення про успішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності вимогам компетентності, професійної етики та доброчесності. «За» вказану пропозицію проголосувало 3 членів комісії, «проти» - 3.
Під час проведення співбесіди комісія з'ясувала обставини, які стали підставою для прийняття рішення про невідповідність позивача вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності. На думку членів комісії, позивач спільно з контрагентом свідомо штучно занизив в деклараціях відомості; протягом 2017-2020 років приховував від громадянського суспільства та НАЗК свої статки - дійсну вартість нерухомості, власником якої він є; спричинив недонадходження у бюджет державного мита на значну суму; вчинення працівником прокуратури дій такого роду є ознакою недоброчесності, дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури; дії прокурора під час затримання активістів та безпосередньої участі в обранні їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в подальшому визнаного судом незаконним, свідчить про недостатню професійну компетентність прокурора.
За наведених обставин у комісії були наявні сумніви щодо відповідності дій ОСОБА_1 вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності. Такі дії, на переконання комісії, свідчать про порушення особою присяги працівника прокуратури в частині неухильного додержання законів України, а саме, дотримання норм кримінально-процесуального закону, конвенційних прав людини, вчинення дій, які свідчать про грубе порушення Кодексу професійної етики та поведінки прокурора, приховування статків від громадянського суспільства та НАЗК, свідомого спричинення ненадходжень до бюджету значної суми коштів.
З огляду на вказане, п'ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур за результатами проведення співбесіди з позивачем відповідно до протоколу від 17.07.2020 № 13 ухвалено рішення № 9 про неуспішне проходження ним атестації.
Обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено.
Згідно з вимогами статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві» прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб'єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.
У Європейських керівних принципах з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийнятих на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31.05.2005 року, відзначено, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, і повинні твердо дотримуватися професійних стандартів та підтримувати честь і гідність своєї професії; відповідати найвищим стандартам чесності і піклування, прокурори не повинні компрометувати своїми вчинками в приватному житті такі позитивні якості співробітників органів прокуратури, як чесність, справедливість і неупередженість.
Аналогічні положення викладені у Стандартах професійної відповідальності та викладення основних прав і обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.1999 року.
Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Статтею 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 року визначено, що одними із принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів, є доброчесність, формування довіри до прокуратури; прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність, сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї (ст. 11); при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності (ст. 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (ст. 19).
Крім того, одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
У зв'язку з чим комісія вправі надавати оцінку дотриманню цих вимог прокурорами. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому.
Суд зазначає, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.
Верховним Судом у справі № 826/26007/15 викладено правовий висновок з аналогічних правовідносин, де зазначено, що повноваження кадрових комісій є дискреційним та про відсутність у судів повноважень на перевірку оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації.
Адже саме кадрові комісії за приписами Закону № 113-ІХ, Порядку №221 надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора.
У рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 року у справі № 9901/66/19, від 27.05.2020 року у справі № 9901/88/19 зазначено, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «доброчесність» і «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб'єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена складу комісій, яке зрештою і визначає характер їх голосування.
Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям.
Суд не наділений повноваженнями визначати питання для оцінювання відповідності критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), у тому числі й щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок. А отже, повноваження членів кадрової комісії щодо вирішення питання з відповідності прокурора критерію доброчесності є дискреційними та знаходяться в межах їх виключної компетенції.
Згідно з пунктом 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення п'ятої кадрової комісії від 17.07.2020 № 9 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.
Зміна у формулюванні назви комісії з цифрової на літерну чи зміна порядку слів у її назві ніяким чином не впливає на зміст обговореного і прийнятого комісією рішення.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що рішення п'ятої кадрової комісії від 17.07.2020 № 9 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 прийнято на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений чинним законодавством України; підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Як слідує з оскаржуваного наказу прокуратури Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 року про звільнення позивача з посади та органів прокуратури, цей наказ видано на виконання вимог пункту 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови, зокрема, наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
При цьому, згідно з пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Як зазначено вище, у спірному наказі про звільнення позивача підставу звільнення сформульовано відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Отже, у даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є саме рішення п'ятої кадрової комісії №9 від 17.07.2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Доводи позивача щодо відсутності у спірному наказі конкретної законодавчої підстави для його звільнення, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (реорганізація або ліквідація органів прокуратури чи скорочення посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Дніпропетровської області, яку обіймав позивач до звільнення), є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, Закон №113-IX пов'язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішенням про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури або зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури, а, насамперед, з неуспішним проходженням прокурором атестації, яка є складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного Законом №113-IX.
Таким чином, моментом звільнення у даному конкретному випадку є не завершення процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - неуспішного проходження атестації, встановленого відповідним рішенням кадрової комісії.
З позовної заяви слідує, що доводи, якими позивач обґрунтовує свою позицію та необхідність скасування оскаржуваного наказу, фактично свідчать про його незгоду із положеннями Закону №113-ІХ, які, на думку позивача, порушують його права та гарантії, що визначені Конституцією України та міжнародними актами, а власне сама атестація працівників прокуратури, за результатами якої видано оскаржувані рішення, передбачена Законом №113-ІХ, містить ознаки дискримінації.
З цього приводу суд зазначає, що положення Закону №113-IX є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались, а тому відсутні правові підстави для їх незастосування.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08.07.2003 року №15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що «атестація» є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про державну службу». Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема: «Про державну податкову службу в Україні» (стаття 15), «Про прокуратуру» (статті 46), «Про статус суддів» (глава VII)» (абзац п'ятий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення).
Відповідно до статті 7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18.10.2006 року, держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів і виборів на державні посади.
У пункті 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 15.12.2008 року №1165 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.
Статтею 1 Конвенції Міжнародної Організації Праці №11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року встановлено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.
При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.2004 року №14-рп/2004 зазначав, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності.
Запроваджені Законом №113-ІХ порядок та умови проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур є однаковими для всіх прокурорів, ним встановлено рівні умови проходження атестації та однакові для всіх наслідки неуспішного її проходження - звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Також, суд зауважує, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі №807/211/17, яка враховується судом при розгляді цієї справи, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що норми Закону України «Про прокуратуру», які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі і КЗпП України, у даному випадку застосуванню підлягають саме норми вищевказаного Закону.
Крім того, суд враховує, що законодавцем внесено зміни до статей 32 та 40 КЗпП України.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус.
Частиною п'ятою статті 40 КЗпП України передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої-третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Водночас, частиною п'ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
У зв'язку із цим суд відхиляє доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин загальних засад трудового законодавства щодо пропозиції іншої посади за кваліфікацією для можливого переведення на неї; врахування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі тощо, оскільки викладені питання врегульовані спеціальним законодавством.
Також суд зауважує, що пунктом 16 розділу І Закону №113-ІХ внесено зміни до розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про професійний розвиток працівників», згідно з якими розділ V вказаного Закону доповнено пунктом 11, відповідно до якого положення цього Закону не поширюються на проведення атестації прокурорів, що здійснюється відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
Зважаючи на те, що юридичним фактом, який зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, яке не визнано судом протиправним, суд доходить до висновку, що наказ прокуратури Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», виданий у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення №9 від 17.07.2020 року п'ятої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та наказу прокурора Дніпропетровської області №1006к від 19.08.2020 про звільнення, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (адреса: 01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15), Дніпропетровської обласної прокуратури (адреса:49044, м.Дніпро, пр. Д.Яворницького,38; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора (адреса: 01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00034051) - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з перебуванням судді у щорічній відпустці, рішення в повному обсязі складено 07.04.2021 року.
Суддя М.В. Бондар