31 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/44/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (колегія суддів: Іоннікова І. А., Тарасенко К. В., Разіна Т. І.) у справі
за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в особі територіальної громади міста Бровари Київської області до 1) Броварської місцевої ради Київської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутта" про визнання незаконним та скасування рішення Броварської міської ради Київської області № 1211-68-09 від 27.08.2009, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3266 від 25.09.2009 та визнання недійсним державного акта на право власності серії ЯЛ 395098 від 12.08.2010
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Шекшеєва В. С.,
позивача - не з'явилися,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - не з'явилися,
Керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Бровари Київської області до Броварської міської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутта" (далі - ТОВ "Гутта") про:
- визнання незаконним та скасування рішення Броварської міської ради від 27.08.2009 № 1211-68-05 "Про продаж земельних ділянок юридичним особам та внесення змін до рішень Броварської міської ради" про продаж ТОВ "Гутта" земельної ділянки площею 0,1406 га для обслуговування нежитлової будівлі (кафетерій) - землі комерційного використання по вул. Гагаріна, б/н в м. Бровари;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1406га кадастровий номер 3210600000:00:024:0513, землі комерційного використання, розташованої за адресою: вул. Гагаріна, б/н, в м. Бровари, укладеного між Броварською міською радою та ТОВ "Гутта", посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаним В.Г. 25.09.2009 № 3266 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів № 3633864;
- визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ395098, виданого ТОВ "Гутта" на земельну ділянку площею 0,1406, кадастровий номер 3210600000:00:024:0513, зареєстрованого 12.08.2010 за № 021069300040.
Позовні вимоги з посиланням на статті 19, 20, 52, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 16, 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані тим, що передана у власність ТОВ "Гутта" земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення і передана у приватну власність всупереч положенням чинного законодавства, що призвело до порушення інтересів держави в особі територіальної громади міста Бровари щодо права власності на землю і незаконної передачі земель рекреаційного призначення для цілей, несумісних з правовим режимом використання земель вказаної категорії; що органи Держгеокадастру, на які державою покладені функції контролю за додержанням земельного законодавства, не наділені повноваженнями щодо захисту інтересів держави в судовому порядку; що права територіальної громади міста Бровари порушені діями Броварської міської ради, яка є органом місцевого самоврядування, що уповноважений представляти інтереси громади.
Рішенням Господарського суду Київської області від 06.05.2019 у позові відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
Скарга з посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням Північним апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, а також неповним встановленням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Скаржник наголошує, що апеляційним судом прийнято постанову без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12 та Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17 (щодо питання встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок виключно відповідно до вимог закону), та висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (щодо питання неможливості заволодіння громадянами та юридичними особами землями, обмеженими в цивільному обороті).
Броварська міська рада Київської області у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.
Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/44/19 з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради від 18.12.2001 № 465 вирішено оформити ТОВ"Гутта" право тимчасового користування за рахунок забудованих земель земельною ділянкою площею 1437 м2 по вул. Гагаріна на умовах оренди на п'ять років до 18.12.2006 для обслуговування кафетерію, який належить на праві власності згідно свідоцтва від 08.02.2001 № 417 (землі комерційного призначення).
Рішенням Броварської міської ради № 141-10-05 від 26.10.2006 продовжено термін користування земельною ділянкою, що перебуває в оренді ТОВ "Гутта", площею 0,1437 га для обслуговування кафетерію по вул. Гагаріна, зона-5, район 24, терміном на 2 роки.
На підставі зазначеного рішення між Броварською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Гутта" (орендар) 27.02.2007 було укладено договір оренди за яким земельна ділянка передана в оренду на 2 роки до 26.10.2008.
Згідно довідки Броварського міського відділу земельних ресурсів від 26.12.2006 № 1381-04-3/3 надана в оренду ТОВ "Гутта" земельна ділянка площею 0,1437 га по вул. Гагаріна для обслуговування кафетерію згідно державної статистичної звітності з кількісного обліку земель в межах Броварської міської ради (форма 6-зем) є землями комерційного використання.
Договором від 04.12.2008 № 1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27.02.2007 продовжено ТОВ "Гутта" строк договору оренди на 2 роки до 16.10.2010.
Рішенням від 27.08.2009 № 1211-68-05 "Про продаж земельних ділянок юридичним особам та внесення змін до рішень Броварської міської ради" Броварська міська рада вирішила продати із земель державної власності ТОВ "Гутта" земельну ділянку площею 0,1406 га для обслуговування нежитлової будівлі (кафетерій) - землі комерційного використання по вул. Гагаріна, б/н, вартістю 292 504,24 грн (пункт 1.4 вказаного рішення)
На підставі цього рішення Броварська міська рада (продавець) і ТОВ "Гутта" (покупець) 25.09.2009 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, реєстраційний № 3265, відповідно до якого продавець передав (продав), а покупець прийняв (купив) земельну ділянку загальною площею 0,1406 га кадастровий номер 3210600000:00:024:0513 для обслуговування нежитлової будівлі (кафетерію) - землі комерційного використання, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Броварської міської ради, в місті Броварах по вулиці Гагаріна б/н, Київської області.
На підставі договору купівлі-продажу 25.09.2009 ТОВ "Гутта" був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 395098.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що докази віднесення спірної земельної до категорії земель рекреаційного призначення, а також докази того, що при прийнятті рішення від 27.08.2009 № 1211-68-05 "Про продаж земельних ділянок юридичним особам та внесення змін до рішень Броварської міської ради" Броварська міська рада допустила порушення встановленого законом порядку розпорядження землями комунальної власності, відсутні.
Судами також встановлено відсутність доказів недодержання сторонами договору вимог, передбачених у статті 203 ЦК України, та з урахуванням встановлених обставин справи відсутність підстав для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
У справі № 21-417а12 на постанову Верховного Суду України від 05.03.2013 у якій міститься посилання у касаційній скарзі предметом позову є визнання протиправними та скасування розпоряджень голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про надання дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва. У постанові касаційна інстанція дійшла висновку, що зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502.
У справі № 521/4789/17 на постанову Верховного Суду від 08.05.2018 у якій посилається скаржник предметом позову є визнання протиправними і скасування пунктів 3 та 4 рішення Миколаївської міської ради від 29.09.2016 № 9/1 "Про розірвання договору оренди землі від 25 травня 2015 року № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07 липня 2015 року № 56/17-4031". Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний та касаційні суди, виходив з того, що автозаправна станція та автомобільні газозаправні пункти відносяться до об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, а за такого їх розміщення в межах міста повинно здійснюватися з суворим дотримання екологічної безпеки територій з метою створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища. На підставі цього суди дійшли до висновку, що Миколаївською міською радою обґрунтовано та з дотриманням норм чинного законодавства було скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.11.2015 № 56/17-4031, які були видані управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради з порушенням вимог законодавства та державних будівельних норм.
У справі № 504/2864/13-ц предметом позову є визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2018, скасовуючи ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Правильним є висновок апеляційного суду про те, що застосування до договору міни наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, не призводить до поновлення прав держави та не дає підстав для задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави як наслідку недійсності договору міни, однак такий висновок є неповним без оцінки законності передання земельної ділянки першому набувачеві і вирішення вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу, провадження за якими суд апеляційної інстанції безпідставно закрив.
У справі № 653/1096/16-ц предметом позову є визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації.
У справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Як зазначалося вище, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
Посилання скаржника на встановлення апеляційним господарським судом обставин справи на підставі недопустимих доказів носить суто формальний характер, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного провадження, встановленні у статті 300 ГПК України.
При цьому, Касаційний господарський суд, оцінюючи наявність підстав для перегляду в касаційному порядку касаційної скарги, зауважує, що пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України аргументи щодо недослідження судом зібраних у справі доказів можуть розглядатися як підстава для скасування судового рішення лише за умови наявності висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 у справі № 911/44/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя В. Ю. Уркевич