"29" березня 2021 р.Справа № 922/3944/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ольшанченка В.І.
при секретарі судового засідання Чкан Д.В.
розглянувши заяви відповідачів ФОП Дудки В.І. та ХМР про залишення позову без розгляду по справі
за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №5 (м. Харків)
до Харківської міської ради (м. Харків) , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (м. Харків) , фізичної особи-підприємця Дудки Валентини Іванівни (м. Харків)
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернення майна,
за участю представників:
прокурора - Ткаченко К.О.;
відповідача (ХМР) - не з'явився;
відповідача (УКМП) - не з'явився;
відповідача (ФОП Дудки В.І.) - Рижкова І.П.;
Керівник Харківської місцевої прокуратури №5 (надалі - прокурор) надав Господарському суду Харківської області позовну заяву до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та до фізичної особи-підприємця Дудки Валентини Іванівни (надалі - відповідачі), в якій просить:
1) визнати незаконним та скасувати п. 36 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18;
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №5572-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Дудкою Валентиною Іванівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №115 та скасувати записи про проведену державну реєстрацію права власності 26900134 від 18.06.2019 та 27026636 від 11.07.2018;
3) зобов'язати повернути фізичну особу-підприємця Дудку Валентину Іванівну (код НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Харкова, в особі Харківської міської ради, нежитлові приміщення 1-го поверху №ХІІІ, 18, 27 загальною площею 62,9 кв м та 32/100 частки у праві власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №26, 26б площею 8,4 кв м загальною площею 71,3 кв м в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення.
Судовий збір у розмірі 6799,41 грн прокурор просить стягнути за реквізитами прокуратури Харківської області, а судові витрати по справі покласти на відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що в цьому випадку, порушення інтересів держави полягає в недотриманні Харківською міською радою вимог законодавства, оскільки вона незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем (ФОП Дудкою В.І.), як наслідок право власності на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу перейшло до Дудки В.І. При цьому, прокурор вказує, що Управління комунального майна було обізнано про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на відповідні закони, у яких зазначено, що таке право набувається лише за умови проведення невід'ємних поліпшень вартістю понад 25 відсотків вартості об'єктів приватизації, а ФОП Дудка В.І. таких поліпшень не проводила, відповідні документи не оформлювала, до Управління комунального майна не надавала.
Прокурор, обґрунтовуючи підстави для самостійного представництва інтересів держави посилається, зокрема, на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" та зазначає, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у цьому випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради.
Також прокурор у позові вказує, що звернення до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
02.11.2020 відповідач (ФОП Дудка В.І.) надав заяву про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, в якій вказує, що підстави для представництва прокурором інтересів держави по справі не підтверджені. Також, вважає, що Харківська міська рада є не тільки представницьким а й виборним органом, який обраний членами територіальної громади м. Харкова і прокурор не має законного права замінювати собою обраний членами територіальної громади м. Харкова представницький орган. Таким чином, звертаючись до Господарського суду Харківської області з цією позовною заявою прокурор не тільки не міг набути статусу позивача та був зобов'язаний вказати позивача, яким є Харківська міська рада. Однак до подання позовної заяви прокурор на виконання порядку, встановленого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повинен був звернутися до Харківської міської ради, проте цього прокурором здійснено не було. Враховуючи викладене, прокурор не тільки не може бути позивачем по цій справі, оскільки виходячи зі змісту позовних вимог та суті спірних правовідносин, належним позивачем має бути Харківська міська рада, а й не довів у встановленому порядку підстав для представництва інтересів держави в суді по цій справі. У зв'язку з викладеним, відповідач (ФОП Дудка В.І.) вважає, що в спірних правовідносинах у цій справі підлягає застосуванню висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 та просить залишити позов прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
05.11.2020 відповідач (ХМР) надав заяву про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, посилаючись на те, що звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави, прокуратурою, не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова. Також вважає, що посилання у позовній заяві прокуратури лише на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Крім того, на думку відповідача (ХМР) прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області передчасно, без попереднього звернення до Харківської міської ради чи її виконавчого органу, без будь-якого обґрунтування бездіяльності Харківської міської ради. У зв'язку з викладеним, відповідач (ХМР) вважає, що Харківською місцевою прокуратурою №5 не обґрунтовані та не доведені підстави представництва інтересів держави в суді та самостійного зверненим до суду, а тому, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18, подана прокурором позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
16.11.2020 прокурор надав заперечення на заяву Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.
26.03.2021 прокурор надав заперечення на заяву адвоката Рижкова І.П. про залишення позову без розгляду.
У поданих запереченнях прокурор вказує, що ним подано позов самостійно, з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради. Також зазначає, що у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження комунальним майном.
Розглянувши заяви відповідачів ФОП Дудки В.І. та ХМР про залишення позову без розгляду, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).
Частиною 3 вищевказаної статті унормовано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В ч. 4 зазначеної статті встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб'єкта, не може презюмуватися, як безспірне.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17.
З позовних вимог та їх правового обґрунтування вбачається, що прокурор звернувся до суду за захистом майнових прав територіальної громади м. Харкова та вказує, що органом, який від імені територіальної громади м. Харкова здійснює повноваження власника щодо комунального майна, є Харківська міська рада.
Той факт, що вказаний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в позовній заяві вказаний не в статусі позивача, а відповідача, прокурор обґрунтовує тим, що саме Харківська міська рада прийняла рішення №1008/18 від 21.02.2018, пункт 36 додатку 1 до якого оспорюється.
Визначення Харківської міської ради не позивачем, а відповідачем за поданою позовною заявою прокурор мотивує тим, що хоча Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, і тому прокурор самостійно подає вказаний позов.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 143 Конституції України встановлює, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
За приписами ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, затвердженого рішенням Харківської міської ради №7/15 від 20.11.2015 (зі змінами, в редакції на час виникнення правовідносин) є самостійним виконавчим органом Харківської міської ради, який утворюється Харківської міською радою. Управління в своїй діяльності підзвітне та підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету міської ради, міському голові, заступнику міського голови - директору Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Управління є юридичною особою, веде самостійний баланс, має право відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, в межах своїх повноважень укладати від свого імені угоди з юридичними та фізичними особами, набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем, відповідачем та третьою особою у суді.
Такими органами відповідно є Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації.
Зі змісту пунктів 33, 34, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 вбачається, що у вказаній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" саме з метою врегулювання розбіжностей у правових позиціях, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Так, Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (п.42 постанови).
Згідно з п. 51 цієї постанови у випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.
Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Втім, у перелічених у цій статті випадках ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з'являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то, як і зазначено у пункті 54 цієї постанови, позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).".
Для Харківської міської ради оскарження в судовому порядку пункту додатку до прийнятого нею рішення є свідченням наявності умов конфлікту інтересів, оскільки порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями Харківської міської ради.
Твердження прокурора про те, що він не звертався до Харківської міської ради з заявою на виконання приписів ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки саме Харківською міською радою було прийняте оскаржуване в частині рішення і тому вона визначена відповідачем у справі, протирічить рішенню Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 по справі №1-9/2009, в якому зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №1-зп від 13.05.1997 щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Отже, оскільки рішення Харківської міської ради №1008/18 від 21.02.2018 в частині пункту 36 додатку 1 до нього є ненормативним правовим актом одноразового застосування, а на його виконання між Харківською міською радою та ФОП Дудкою В.І. виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією Харківською міською радою прав власника спірних нежитлових приміщень, перший відповідач не міг в силу приписів Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" скасувати рішення №1008/18 від 21.02.2018 в частині пункту 36 додатку 1 до нього щонайменше без отримання згоди на це від ФОП Дудки В.І.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор був зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідний орган Харківської міської ради, який мав розглянути таке звернення та вжити заходів щодо захисту інтересів держави. Та лише не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, і дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави.
Проте, до позовної заяви прокурором не додано доказів здійснення відповідного попереднього повідомлення уповноваженого органу. В судовому засіданні прокурор також підтвердив, що враховуючи визначення Харківську міську раду в якості відповідача у цій справі, таке повідомлення не здійснювалося.
За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
В свою чергу, відповідачі (Харківська міська рада та ФОП Дудка В.І.) у своїх заявах та поясненнях наполягають на належності саме Харківській міській раді відповідно до законодавства України повноважень щодо захисту охоронюваних законом інтересів держави в цих правовідносинах, проте прокурором при зверненні з позовом не доведено, що вказаний орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження, а тому не підтверджено підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що є підставою для залишення позову прокурора без розгляду.
Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18.
Звертаючись з цим позовом, керівник Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області не довів, що даний випадок є виключним для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
Відтак, суд приходить до висновку, що у даній справі відсутні передбачені законом виключні підстави звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, оскільки прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності).
В свою чергу, встановлення судом відсутності у прокурора процесуальної дієздатності у даній справі, виключає процесуальну можливість розгляду спору по суті.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
У випадку, якщо прокурор в позовній заяві не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, місцевий суд залишає такий позов без розгляду, а якщо ним цього не було зроблено, то таке право мають відповідний апеляційний суд чи Верховний Суд, у випадках, передбачених законом.
При цьому, оцінюючи в кожному конкретному випадку правові наслідки необґрунтованого допуску прокурора до представництва, слід виходити з того, що підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №909/63/18).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, позов прокурора не може бути залишений без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Згідно з п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2019 року у справі №925/226/18.
Отже, згідно з викладеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, позов прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити заяви відповідачів ФОП Дудки В.І. та Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, ст. 232 - 235 ГПК України,
Задовольнити заяви відповідачів ФОП Дудки В.І. та Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.
Позов керівника Харківської місцевої прокуратури №5 до Харківської міської ради (м. Харків), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (м. Харків), фізичної особи-підприємця Дудки Валентини Іванівни (м. Харків) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернення майна залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 255 - 257 ГПК України.
Повне судове рішення складено та підписано 05.04.2021.
Суддя В.І. Ольшанченко
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.