ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2021Справа № 910/744/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАСТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ"
про стягнення 101711,63 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАСТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ" про стягнення 101711,63 грн. заборгованості, з яких: 40000,00 грн. - сума основного боргу, 41407,78 грн - пеня, 11173,72 грн - 3 % річних, 9130,13 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару за договором поставки №18/08 від 24.01.2018.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.01.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/744/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
22.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості.
У відповідності до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 22.01.2021, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 01.02.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105477125375.
Отже, за змістом пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ураховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
24.01.2018 між Товариством з обмеженою діяльністю "ДАСТ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою діяльністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №18/08 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити й передати у власність покупця зернові культури (пшениця групи Б, 4-5,6 клас; кукурудза З клас; ячмінь 3 клас; тритікале 3 клас, соєві боби, горох 3 клас, овес 4 клас, жито 4 клас), а також продукти переробки зерна (виробництва Україна), іменовані надалі "Товар", а покупець прийняти й оплатити поставлений товар у порядку та на умовах, визначених даним договором.
Відповідно до п.1.2. договору найменування, асортимент, вартість за одиницю, кількість, якість, умови поставки, строк оплати товару покупцем обумовлюється у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, та товарно-супровідних документах на кожну окрему партію товару.
У відповідності до п.4.2. договору оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах, визначених у Специфікації до даного договору.
Згідно із п.4.4. договору загальна сума договору визначається сумою усіх Специфікацій або видаткових накладних за період дії даного договору.
У специфікації №1 від 24 січня 2018 року до договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня, після отримання товару.
У специфікації №2 від 14 червня 2019 року до договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів, після отримання товару.
За змістом пункту 5.2. договору у випадку порушення строків оплати а поставлений товар покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пені, від суми боргу за кожний день прострочення оплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору у період з 29.01.2018 по 25.06.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 1198603,00 грн.
Оскільки відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 40000,00 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару та наявність у відповідача заборгованості у сумі 40000,00 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 40000,00 грн, а також нарахованих у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання пені у сумі 41407,78 грн, 3 % річних у сумі 11173,72 грн та інфляційні втрати у сумі 9130,13 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як встановлено судом, позивач у період з 29.01.2018 по 25.06.2019 на виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки №18/08 від 24.01.2018 поставив відповідачу товар на загальну суму 1198603,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними №7 від 29.01.2018, №32 від 02.02.2018, №33 від 03.02.2018, №34 від 04.02.2018, №35 від 05.02.2018, №36 від 06.02.2018, №638 від 18.06.2019, №641 від 19.06.2019, №642 від 19.06.2019, №643 від 19.06.2019, №792 від 25.06.2019.
У відповідності до ч.1, ч2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті п.4.2. договору оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах, визначених у Специфікації до даного договору.
У специфікації №1 від 24 січня 2018 року до договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня, після отримання товару.
У специфікації №2 від 14 червня 2019 року до договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів, після отримання товару.
Згідно із наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача, відповідач здійснив оплату поставленого товару частково на суму 1158603,00 грн, у зв'язку із чим заборгованість відповідача за договором поставки №18/08 від 24.01.2018 становить 40000,00 грн.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Невиконане зобов'язання за договором у сумі 40000,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 40000,00 грн відповідачем не надано.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №18/08 від 24.01.2018 у сумі 40000,00 грн належним чином доведена, відповідачем належними доказами не спростована, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 40000,00 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені у сумі 41407,78 грн, 3 % річних у сумі 11173,72 грн та інфляційних втрат у сумі 9130,13 грн, то суд зазначає наступне.
Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом пункту 5.2. договору у випадку порушення строків оплати а поставлений товар покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пені, від суми боргу за кожний день прострочення оплати.
Згідно із розрахунком, доданим до позову, позивач здійснює нарахування пені у наступному порядку: за видатковою накладною №638 від 18.06.2019 за загальний період з 12.07.2019 по 01.09.2019; за видатковою накладною №641 від 19.06.2019 за загальний період з 13.07.2019 по 07.10.2019; за видатковою накладною №642 від 19.06.2019 за загальний період з 13.07.2019 по 07.11.2019; за видатковою накладною №643 від 19.06.2019 за загальний період з 13.07.2019 по 20.01.2020; за видатковою накладною №792 від 25.06.2019 за загальний період з 18.07.2019 по 15.01.2021. Нарахування здійснене з урахуванням часткових оплат заборгованості.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За приписами статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Проаналізувавши умови договору, враховуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що пункт 5.2. договору поставки не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.
Умову, передбачену у пункті 5.2. договору поставки "за кожний день прострочений оплати" неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.
Отже, періоди нарахування пені на борг за видатковими накладними №643 від 19.06.2019 та №792 від 25.06.2019 слід обмежити шестимісячним строком. Таким чином, правильними періодами нарахування пені за видатковою накладною №643 від 19.06.2019 є з 13.07.2019 по 12.01.2020; за видатковою накладною №792 від 25.06.2019 - з 18.07.2019 по 17.01.2020.
За перерахунком суду сума пені становить 40724,15 грн, у зв'язку із чим суд задовольняє частково позовні вимоги про стягнення пені.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, нарахованих на борг за видатковою накладною №642 від 19.06.2019 за період з 13.07.2019 по 07.10.2019; за видатковою накладною №643 від 19.06.2019 за період з 13.07.2019 по 07.11.2019; за видатковою накладною №792 від 25.06.2019 за період з 18.07.2019 по 21.01.2020, з 07.02.2020 по 22.06.2020, з 10.07.2020 по 15.01.2021, судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 5452,21 грн, а тому позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.
Розрахунок 3% річних, здійснений за видатковою накладною №638 від 18.06.2019 за загальний період з 12.07.2019 по 01.09.2019; за видатковою накладною №641 від 19.06.2019 за загальний період з 13.07.2019 по 07.10.2019; за видатковою накладною №642 від 19.06.2019 за загальний період з 13.07.2019 по 07.11.2019; за видатковою накладною №643 від 19.06.2019 за загальний період з 13.07.2019 по 20.01.2020; за видатковою накладною №792 від 25.06.2019 за загальний період з 18.07.2019 по 15.01.2021, є арифметично правильним, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 11173,72 грн суд задовольняє повністю.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАСТ".
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір про надання правової допомоги від 05.12.2019, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Могильницький та партнери" від 05.12.2019, додаткову угоду №1 від 04.12.2020, рахунок на оплату №08/01 від 12.01.2021, акт наданих послуг від 15.01.2021, платіжне доручення №865 від 12.01.2021.
Згідно із акту надання послуг від 15.01.2021 вартість послуг адвоката становить 7000,00 грн.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/744/21.
Відповідачем заперечень щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу не надано.
Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку про обґрунтованість понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 7000,00 грн.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 6699,83 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою діяльністю "КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ" (01001, місто Київ, ПРОВУЛОК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 13, квартира 39, ідентифікаційний код 40969842) на користь Товариства з обмеженою діяльністю "ДАСТ" (10031, Житомирська обл., місто Житомир, ВУЛИЦЯ КРОШЕНСЬКА, будинок 51, квартира 59, ідентифікаційний код 33178070) заборгованість у сумі 40000,00 грн, пеню у сумі 40724,15 грн, 3% річних у сумі 11173,72 грн, інфляційних втрат у сумі 5452,21 грн, витрати на правову допомогу у сумі 6699,83 грн та судовий збір у сумі 2172,66 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 06.04.2021
Суддя С.О. Турчин