ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.03.2021Справа № 916/2470/20
За позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова 22А»
до1. Міністерства інфраструктури України 2. Управління державної реєстрації та правового забезпечення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідача 1Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»
провизнання незаконним та скасування рішення, скасування запису
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача 1:Ігнатенко Т.Б.
від відповідача 2:не з'явився
від третьої особи:Ягніченко Я.Г.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова 22А» (надалі - ОСББ «Паркова 22А») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Міністерства інфраструктури України та Управління державної реєстрації та правового забезпечення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради про:
- визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 46019659 від 19.03.2019 про реєстрацію права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м.;
- скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за державою в особі Міністерства інфраструктури України права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м., реєстраційний номер майна: 1789012751108, номер запису про право власності 30752419, шляхом його виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2020 позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова 22А» передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (надалі - «Підприємство») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1, призначено у справі підготовче засідання.
27.10.2020 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначає, що державний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень діяв на підставі та в межах, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, відповідач 2 зазначає, що під час державної реєстрації інформація щодо належності спірного нежитлового приміщення до допоміжного приміщення багатоквартирного будинку державному реєстратору не надавалася.
10.11.2020 від представника третьої особи надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію є самостійною вимогою, а не похідною вимогою від спору про визнання права власності як це передбачено п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а тому справа не відноситься до господарської юрисдикції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що внаслідок проведення державної реєстрації за державою в особі Міністерства інфраструктури України права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м, співвласники будинку позбавлені права володіння, користування та розпорядження таким майном, які набути ними в силу положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.03.2018 у справі №396/2550/17, від 21.03.2018 у справі №802/1792/17-а, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15 та від 15.10.2019 у справі №910/11212/18.
За таких обставин, спір про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих державним реєстратором, пов'язаний з порушенням прав позивача на нерухоме майно іншою особою.
Спір про скасування рішення або запису про державну реєстрацію прав чи обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим і має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно цією особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, щодо якої прийнято рішення або вчинений запис про державну реєстрацію прав чи обтяжень. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для закриття провадження у справі, а відтак клопотання третьої особи задоволенню не підлягає.
У письмових поясненнях, направлених на адресу суду, третя особа проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що державним реєстратором було правомірно проведено реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення, яке є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та перебуває в державній власності.
Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, вказує на те, що реєстраційні дії щодо права власності на спірне нерухоме майно здійснено у встановленому чинним законодавством порядку, а також позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення його прав у разі задоволення позовних вимог.
Підготовчі засідання неодноразово відкладалися з метою надання учасникам справи можливості скористатися правами, передбаченими приписами Господарського процесуального кодексу України.
Протокольною ухвалою суду від 01.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2021.
В судове засідання представник позивача не з'явилася, на електронну пошту суду направила клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю перебування на засіданні постійної комісії Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області як депутата ради.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
Суд вважає, що позивачем не було належним чином доведено факту неможливості направлення іншого уповноваженого представника в судове засідання 29.03.2021, а також неможливості розгляду спору в такому судовому засіданні за його відсутності, у зв'язку з чим клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Представники відповідача 1 та третьої особи в судове засідання з'явилися, надали пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечували.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105474504553.
З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача 2, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 29.03.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
02.09.2009 між Акціонерним банком «Київська Русь» (управитель) Державним підприємством «Іллічівський морських торговельний порт» (після зміни найменування - Підприємство) (забудовник) та фізичними особами був укладений договір про фінансування об'єкта будівництва з залученням коштів, наданих в управління Фонду фінансування будівництва №601-0, предметом якого є врегулювання цивільно-правових відносин сторін, пов'язаних з спорудженням об'єкта будівництва 5-ти поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в м. Іллічівськ по вул. Паркова-22А за рахунок коштів, отриманих управителем в управління в порядку і на умовах, передбачених даним договором, введенням його в експлуатацію, та передачею об'єкта будівництва установникам.
Пунктом 2.3 вказаного договору передбачено, що у відповідності з предметом договору управитель замовляє забудовнику збудувати об'єкт будівництва - багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення (вбудовані в житловому будинку) згідно затвердженої проектно-кошторисної і технічної документації, ввести його в експлуатацію та передати об'єкт будівництва установникам на умовах і в терміни, визначені цим договором та правилами фонду.
Об'єкт будівництва введено в експлуатацію згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ОД143142390001від 26.08.2014, після чого за фізичними особами було зареєстровано право власності на відповідні квартири.
Рішенням установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: м. Іллічівськ, вул. Паркова, 22А (протокол №1) від 08.01.2016 створено ОСББ «Паркова 22А», а 18.01.2016 проведено державну реєстрацію юридичної особи.
06.05.2016 був підписаний акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, яким третьою особою було передано на баланс позивачу 5-ти поверховий 40 квартирний будинок загальною площею 5 026,4 (4 289,7) кв.м, яка складається із загальної площі квартир та загальної площі допоміжних приміщень.
19.03.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 46019659 від 19.03.2019 про реєстрацію права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м.
На підставі вказаного рішення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно був внесений запис про право власності №30752419 на вказане нежитлове приміщення за державою в особі Міністерства інфраструктури України.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання незаконним та скасування вказаного рішення державного реєстратора, а також скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за державою в особі Міністерства інфраструктури України права власності на спірне нежитлове вбудоване приміщення.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з п. 1 ст. 2 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
При цьому, державний реєстратор, окрім іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно зі статтею 18 вище зазначеного Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
З викладеного вбачається, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина 4 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №160047821, 19.03.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 46019659 від 19.03.2019 про реєстрацію права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м. за державою в особі Міністерства інфраструктури України.
Підставами виникнення права власності зазначено рішення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради №346 від 24.09.2015 та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації №ОД143142390001 від 27.08.2014.
Так, вказаним рішенням за клопотанням Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» нежитловому вбудованому приміщенню загальною площею 736,3 кв.м, що розташоване у підвальному поверсі житлового будинку по вул. Парковій, 22-А в м. Іллічівську, присвоєно адресу: м. Іллічівськ, вул. Паркова, 22-А, нежитлове вбудоване приміщення №45-Н.
В той же час, суд відзначає, що відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно абзацу 6 статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Як свідчать матеріали справи, 06.05.2016 був підписаний акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, яким третьою особою було передано на баланс позивачу 5-ти поверховий 40 квартирний будинок загальною площею 5 026,4 (4 289,7) кв.м, яка складається із загальної площі квартир та загальної площі допоміжних приміщень.
Із вказаного акту вбачається, що на баланс ОСББ «Паркова 22А» були передані допоміжні приміщення площею 310,8 кв.м (в тому числі, сходові клітини 297,3 кв.м, підвали 14,8 кв.м, інші технічні приміщення 13,5 кв.м) із загальної площі приміщень 1 047,5 кв.м.
Позивач неодноразово звертався до третьої особи з листами, в яких просив передати на обслуговування підвальне приміщення будинку, яке є невід'ємною частиною об'єкту будівництва, проте Підприємством відповідні дії з передачі допоміжних приміщень підвалу на баланс позивача вчинені не були.
Натомість, були проведені дії з реєстрації права власності на таке нерухоме майно за державою в особі Міністерства інфраструктури України.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.
Так, в рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: « 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.».
В рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 додатково роз'яснено: « 1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-ХІ1 зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.».
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржені.
Викладене свідчить, що при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.
При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням.
І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Як вбачається із оглянутого в судовому засіданні технічного паспорту на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок №22-А по вул. Парковій, в підвалі вказаного будинку знаходяться приміщення загальною площею 736,7 кв.м, яка повністю збігається із площею приміщень загального користування.
Також із комплексного експертного висновку №289/03 від 21.01.2005, складеного Одеською обласною службою Української державної інвестиційної експертизи, вбачається проектування спірного будинку саме як житлового багатоквартирного будинку з підвалом.
Більш того, з декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ОД143142390001 від 27.08.2014 вбачається наступна характеристика інших нежитлових приміщень: підвал, топочна, сходи, загальна площа 1 047,5 кв.м. При цьому, в декларації визначено тип нежитлового приміщення - підвал площею 736,7 кв.м. з функціональним призначенням нежитлового приміщення - для технічних цілей.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Правила доказування у господарському процесі визначені у статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частин першої, другої та третьої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, дослідивши технічну документацію на будівництво 5-ти поверхового житлового будинку по вул. Паркова, 22А у м. Іллічівськ, суд приходить до висновку, що спірне приміщення підвалу загальною площею 736,7 кв.м відноситься до приміщень загального користування, а тому є власністю співвласників багатоквартирного будинку.
Окрім того, матеріали справи не містять, а відповідачем 1 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що допоміжні приміщення підвалу загальною площею 736,7 кв.м були самостійним об'єктом нерухомості чи виділеним в натурі приміщенням.
Також, в матеріалах справи відсутні первинні правовстановлюючі документи, які б підтверджували відповідне речове право держави в особі Міністерства інфраструктури України на спірне приміщення. При цьому, рішення Виконавчого комітету Чорноморської міської ради №346 від 24.09.2015 не є тим правовстановлюючим документом, оскільки вказаним рішенням нежитловому приміщенню було лише присвоєно відповідну адресу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м, не є окремим об'єктом нерухомого майна, а відтак не могло бути зареєстроване на праві власності за державою в особі Міністерства інфраструктури України.
Відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
На підставі викладеного, суд вважає, що позивачу в даному випадку не потрібно доводити право власності на спірне приміщення, оскільки останнє перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.
Щодо обраного позивачем способу у вигляді визнання незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та скасування запису шляхом його вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд відзначає наступне.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом, а й «ефективним» в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В частині 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній до 16.01.2020) було передбачено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
Водночас, суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» зазначено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСББ «Паркова 22А» задовольняються в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 46019659 від 19.03.2019 про реєстрацію права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова 22А» задовольнити частково.
2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 46019659 від 19.03.2019 про реєстрацію права власності на нежитлове вбудоване приміщення №45-Н, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 22-А, загальною площею 736,7 кв.м.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14; ідентифікаційний код 37472062) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркова 22А» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, 22А; ідентифікаційний код 40221350) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. Видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06.04.2021.
Суддя В.П. Босий