05.04.2021 м. Ужгород Справа № 907/32/21
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом фізичної особи-підприємця Сіладі Людмили Савелівни, м. Ужгород
до відповідача фізичної особи-підприємця Синкулича Василя Івановича, с. Чорноголова Великоберезнянського району
про стягнення 148211,96 грн
секретар судового засідання - Корольчук М.М.
сторони не викликались
Позивач заявив позов до відповідача про стягнення 134778,70 грн боргу за поставлений на виконання договору поставки № 02/05 від 04.05.2020 товар, посилаючись на ст. ст. 11, 530, 526, 712 Цивільний кодекс України, ст. ст. 175, 179, 193, 265 ГК України. Крім суми боргу на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 232, 343 Господарського кодексу України позивачем нараховано та поставлено вимогу про стягнення 2146,91 грн трьох відсотків річних, 4687,25 грн інфляційних, а також 6599,10 грн пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
При зверненні з позовом позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить суму 2270,00 грн сплаченого судового збору та 10000,00 грн витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.
Ухвалою суду від 01 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без виклику сторін та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду була надіслана на його офіційну юридичну адресу), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив відпущений йому на виконання договору поставки № 02/05 від 04.05.2020 товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість на суму 134778,70 грн. У зв'язку з порушенням грошового зобов'язання позивачем відповідно до умов договору нараховано та поставлено вимогу про стягнення 2146,91 грн трьох відсотків річних, 4687,25 грн інфляційних, а також 6599,10 грн пені.
Заперечення відповідача
Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
04 травня 2020 року між фізичною особою-підприємцем Сіладі Людмилою Савеліївною (постачальник, позивач) та фізичною особою-підприємцем Синкуличем Василем Івановичем (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 02/05, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця хлібобулочні вироби (далі - Товар), а Покупець - прийняти та оплатити даний Товар на умовах, передбачених договором.
Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається покупцем при замовленні Товару та зазначається у розхідних накладних на товар, який поставляється. Усі розхідні накладні є невід'ємними складовими цього договору.
Пунктом 4.5 договору поставки конкретизовано, що зобов'язання Постачальника щодо поставки та передачі замовленого Покупцем Товару (який відповідає умовам цього договору, кількості, комплектності) вважаються виконаними в момент вручення Товару Постачальником Покупцю та підтверджується підписами Сторін у розхідній накладній на Товар.
Розділом 6 Договору сторони погодили порядок розрахунків, зокрема, такі здійснюються в строки, не пізніше 10-денного терміну від дня поставки товару. Покупець здійснює оплату вартості поставленого Товару у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника .
На виконання умов Договору позивач на підставі видаткових накладних № 2326 від 01.06.2020 на суму 5685,00 грн, № 2327 від 02.06.2020 на суму 6056,00 грн, № 2328 від 03.06.2020 на суму 6116,00 грн, №2329 від 04.06.2020 на суму 5817,00 грн, № 2330 від 05.06.2020 на суму 5842,00 грн, № 2331 від 06.06.2020 на суму 5243,00 грн, №2332 від 08.06.2020 на суму 4720,00 грн, № 2333 від 09.09.2020 на суму 5043,00 грн, № 2334 від 10.06.2020 на суму 5243,00 грн, №2335 від 11.06.2020 на суму 4610,00 грн, №2336 від 12.06.2020 на суму 5049,00 грн, №2337 від 13.06.2020 на суму 5243,00 грн, №2338 від 15.06.2020 на суму 4532,00 грн, № 2339 від 16.06.2020 на суму 4405,00 грн, № 2340 від 17.06.2020 на суму 4677,00 грн, № 2341 від 18.06.2020 на суму 4562,00 грн, №2342 від 19.06.2020 на суму 4645,00 грн, № 2343 від 20.06.2020 на суму 4713,00 грн, № 2344 від 22.06.2020 на суму 4726,00 грн, № 2345 від 23.06.2020 на суму 4765,00 грн, № 2346 від 24.06.2020 на суму 4713,00 грн, № 2347 від 25.06.2020 на суму 4103,00 грн, № 2348 від 26.06.2020 на суму 4357,00 грн, № 2349 від 27.06.2020 на суму 97,70 грн, № 2350 від 27.06.2020 на суму 4339,00 грн, № 2351 від 29.06.2020 на суму 4726,00 грн, № 2352 від 30.06.2020 на суму 116,00 грн, № 2353 від 30.06.2020 на суму 4151,00 грн, № 2354 від 01.0787.2020 на суму 4267,00 грн, № 2355 від 02.07.2020 на суму 4267,00 грн. № 2356 від 03.07.2020 на суму 4267,00 грн, №2357 від 04.07.2020 на суму 4267,00 грн та № 2359 від 06.07.2020 на суму 4555,00 грн на поставив відповідачу товар, що підтверджується підписом підприємця у відповідній графі про отримання.
За твердженням позивача отриманий товар відповідач оплатив частково, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем складає 134778,70 грн.
Вказана сума боргу визнана підприємцем-відповідачем у Акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2020.
Поряд з цим, відповідно до пункту 7.2 Договору поставки сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу.
З огляду на вказаний пункт, позивачем нараховано та поставлено вимогу про стягнення 6599,10 грн пені (розрахунок долучений до матеріалів позовної заяви).
Крім того, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України у розмірі 2146,91 гривень та інфляційні втрати у розмірі 4687,25 гривень.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як установлено судом, факт відпуску товару позивачем належним чином доведено долученими до матеріалів справи накладними, які містять підпис відповідача про його отримання.
Доказів оплати поставленого товару в установлений договором десятиденний строк з моменту поставки визначеного накладними товару матеріали справи не містять. Факт та розмір боргу станом на 01.12.2020 визнано відповідачем Акті звірки взаєморозрахунків.
Однак, доказів повної оплати відповідачем отриманого товару матеріали справи не містять.
В ході судового розгляду, відповідач не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 134778,70 грн є обґрунтованими, підставними і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо 3 % річних та інфляційних втрат
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні ж нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, також не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З огляду на це, суд перевірив здійснені позивачем розрахунки річних та інфляційних втрат, і такий є вірним, тому суд задовольняє вимогу про стягнення 2146,91 грн трьох відсотків річних від прострочених сум, а також 4687,25 грн втрат від інфляції в повному обсязі.
Щодо пені
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.2 Договору поставки сторони погодили, що у випадку порушення строку оплати поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу.
Нарахування позивачем відповідачеві пені повинно відповідати встановленим правилам. Так, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Умовами Договору сторони не погодили інший період нарахування пені.
Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що заявлена до стягнення сума вирахувана не по кожному протермінованому платежу (по окремій накладній) з шестимісячним обмеженням такого нарахування, а з нарахованої валовим способом загальної суми боргу відповідача за останні шість місяців. Суд здійснив перерахунок пені по кожній накладній з урахуванням спливу десятиденного строку на оплату, обмежуючи шестимісячним нарахуванням, і обчислений судом розмір дещо більший, ніж у розрахунку позивача, тому вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в межах заявлених вимог, на суму 6599,10 грн.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 86 ГПК України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на відповідача покладається 2270,00 грн. витрат на оплату судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 80, 129, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Синкулича Василя Івановича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Сіладі Людмили Савелівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) суму 148211,96 грн (сто сорок вісім тисяч двісті одинадцять гривень 96 коп.), в т. ч. 134778,70 грн боргу за поставлений на виконання договору поставки № 02/05 від 04.05.2020 товар, 2146,91 грн трьох відсотків річних, 4687,25 грн інфляційних, а також 6599,10 грн пені, а також 2270,00 грн.(дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) на відшкодування судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 07.04.2021
Суддя Л.В. Андрейчук