Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 607/21745/18
провадження № 61-3017св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Регіональний сервісний центр МВС в Тернопільській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 23 травня 2019 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2020 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Сташківа Б. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Регіональний сервісний центр МВС в Тернопільській області, про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 в інтересах сім'ї придбано автомобіль марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'єм двигуна
2494 см куб., тип пального - бензин. Цей автомобіль було зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 .
Зазначав, що у вересні 2018 року він звернувся в суд з позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (в склад якого входив і вказаний автомобіль), проте 11 жовтня 2018 року остання без його згоди продала автомобіль родичу ОСОБА_3 .
Вважав, що відчуження автомобіля ОСОБА_2 здійснила з метою його виключення з об'єктів спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу легкового автомобіля марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'єм двигуна 2494 см куб., тип пального - бензин, укладений 11 жовтня 2018 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу легкового автомобіля марки марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'єм двигуна 2494 см куб., тип пального - бензин, укладений
11 жовтня 2018 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний правочин вчинено за відсутності письмової згоди позивача, як співвласника транспортного засобу, тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року залишено без змін.
Відновлено дію заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу легкового автомобіля марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'єм двигуна
2494 см куб., тип пального - бензин, укладений 11 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , правильно виходив із тих обставин, що спірний правочин вчинено за відсутності письмової згоди позивача, як співвласника транспортного засобу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
12 листопада 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили родинний зв'язок та недобросовісність поведінки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 при відсутності доказів, та не надали оцінку розписці про передачу автомобіля в рахунок погашення боргу, а тому вважає, що висновок суду про недобросовісність поведінки сторін договору як підставу для визнання договору недійсним зроблено на припущеннях.
Вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права (статті 203 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року
у справі № 522/2038/14 та Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі
№ 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18) в частині права одного
з подружжя на компенсацію за продаж автомобіля, та застосування їх судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що
є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Судом установлено, що 29 квітня 2001 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали легковий автомобіль марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2
від 26 травня 2012 року.
26 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (справа № 607/19330/18), у складі якого поділу підлягав легковий автомобіль марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'ємом двигуна
2494 см куб., тип пального -бензин.
Станом на 17 жовтня 2018 року згідно з витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів за
ОСОБА_2 транспортні засоби не значаться.
Відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в Тернопільській області від 19 жовтня 2018 року № 31/19-Г-88а.з. 11 жовтня 2018 року відбулась перереєстрація вказаного автомобіля у зв'язку із втратою свідоцтва про реєстрацію.
Того ж дня вказаний автомобіль перереєстрований на підставі договору купівлі-продажу на нового власника - ОСОБА_3 .
Згоди на відчуження транспортного засобу ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження продажу автомобіля марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'ємом двигуна 2494 см куб., тип пального - бензин, під час судового розгляду спору щодо поділу майна подружжя, за згодою ОСОБА_1 та доказів того, що грошові кошти, одержані від продажу спірного автомобіля були витрачені у інтересах сім'ї.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 згоди на відчуження легкового автомобіля марки Toyota, моделі Camry 2.5L, номер шасі НОМЕР_1 , 2012 року випуску, не надавав, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу автомобіля та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Підстави для відступлення від висновків щодо застосування норми права
(статті 203 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі
№ 522/2038/14 та Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі
№ 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18) в частині права одного
з подружжя на компенсацію за продаж автомобіля, відсутні.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають,
а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк