Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/5185/19
провадження № 61-14207св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Дунай Христина Богданівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Головком Дмитром Вікторовичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Стандарт Фінанс Групп», державного реєстратора Комунального підприємства (далі - КП) «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б. про визнання протиправними дій та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», як кредитором, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено кредитний договір № 014/0027/74/75729 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 396 021 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», як іпотекодержателем, та нею, як іпотекодавцем, 31 травня 2007 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Одеською державною нотаріальною конторою 31 травня 2007 року № 2-1500.
10 липня 2018 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», задовольнило свої вимоги за кредитним договором за рахунок іпотечного майна, а саме належної їй квартири, шляхом набуття права власності на неї на підставі договору іпотеки від 31 травня 2007 року.
Зазначала, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на належну їй квартиру за кредитором було порушено вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» не надсилало їй жодних вимог та/або попереджень чи заяв про наміри вчинити перереєстрацію для задоволення вимог, а також вимоги про усунення порушень та, відповідно, не надано доказів виконання таких дій державному реєстратору при здійсненні останнім реєстраційних дій щодо спірного майна.
Вказувала також на відсутність погодження з нею розміру заборгованості боржника за вказаним кредитним договором та оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Зазначала, що кредитор не надав їй пріоритетне право самостійно викупити предмет іпотеки.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправними дії ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б. про позбавлення її права власності, яке було здійснено 10 липня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису: 27015920, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42031767, про реєстрацію права власності за ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1597184851101), яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 31 травня 2007 року державним нотаріусом Петрушенко Т. А. Шостої Одеської державної нотаріальної контори за № 2-1500; скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х.Б. від 10 липня 2018 року, індексний номер 42031767 про реєстрацію права власності за ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1597184851101).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням боржником основних зобов'язань за кредитним договором від 31 травня 2007 року № 014/0027/74/75729, укладеним між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», та ОСОБА_2 , ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на підставі іпотечного застереження та у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнило забезпечені іпотекою вимоги за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна здійснені державним реєстратором з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і на підставі Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В. Ю., задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року в частині підстав та обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б., змінено, відповідно до мотивів, викладених у постанові Одеського апеляційного суду.
В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження та спростовані наявними в матеріалах справи доказами, згідно з якими іпотекодержатель направив, а іпотекодавець отримала вимогу про усунення порушень, пов'язаних з існуванням невиконаного зобов'язання за кредитним договором, яка містить усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 37 Закону України «Про іпотеку», зокрема стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Установивши, що банком надані усі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції розглядаючи заявлені вимоги відповідно до заявлених позивачем обґрунтувань, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, суд апеляційної інстанції змінив мотиви відмови щодо заявлених вимог до державного реєстратора, вказавши, що спір з приводу порушення права на квартиру у ОСОБА_1 виник саме з ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» внаслідок дій іпотекодержателя щодо реєстрації за ним такого права, пославшись при цьому на відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Головко Д. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що між сторонами кредитного договору не відбулося погодження суми заборгованості.
Вказує, що ОСОБА_1 не отримувала жодних повідомлень про те, що кредитор має намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Суди не врахували та не надали належної правової оцінки її доводам про те, що вона вже тривалий час не має контролю над належною їй квартирою, яка є предметом іпотеки, тому не могла отримати повідомлень, направлених за її адресою.
Вважає, що, не повідомивши боржника про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання на нього права власності, іпотекодержатель порушив її пріоритетне право самостійно викупити предмет іпотеки.
Посилається на те, що судові рішення судів попередніх інстанції не є належно мотивованими, судами не досліджені всі обставини справи та враховані не всі доводи позовної заяви та апеляційної скарги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, доводи позивача є надуманими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», як кредитором, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено кредитний договір № 014/0027/74/75729 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 396 021 доларів США.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, 31 травня 2007 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Одеською державною нотаріальною конторою 31 травня 2007 року № 2-1500.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року у справі № 523/150/14-ц за позовом ПАТ «Райффайзен банк Аваль» стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість у розмірі 2 895 139,73 грн, суму боргу по відсоткам у розмірі 188 266,40 грн, пеню за прострочення сплати тіла кредиту і відсотків по кредиту у розмірі 137 219,83 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2018 року, у справі № 522/16974/14-ц, позовні вимоги ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2007 року № 014/0027/74/75729, яка станом на 31 грудня 2014 року становить 560 676,43 доларів США, на користь позивача звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 31 травня 2007 року, а саме квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, що повинна бути визначена в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
У подальшому, право вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами відступлено ПАТ «Юнекс Банк», відповідно до договору про відступлення права вимоги від 31 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В. за № 1880.
У свою чергу, ПАТ «Юнекс Банк» відступило своє право вимоги за вищенаведеними кредитним та іпотечним договорами ТОВ «Стандарт Фінанс Групп», згідно з договором про відступлення права вимоги від 31 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В. за № 1881.
Відповідно до умов договорів про відступлення прав вимоги банк відступає шляхом продажу новому кредитору/іпотекодержателю належні банку, а новий кредитор/іпотекодержатель набуває в обсязі та на умовах, визначених цими договорами права вимоги банку до позичальників та/або поручителів та/або іпотекодавців за кредитними та іпотечними договорами.
Тобто, відповідно до статей 512, 514 ЦК України до ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» перейшли усі права і обов'язки кредитора та іпотекодержателя за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2018 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» залучено до участі у справі № 522/16974/14-ц, як правонаступника ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на підставі вищевказаних договорів про відступлення права вимоги.
10 липня 2018 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнило свої вимоги за рахунок іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 шляхом набуття права власності на підставі договору іпотеки від 31 травня 2007 року.
Суди встановили, що 02 квітня 2018 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень від 30 березня 2018 року, в якій просило погасити заборгованість, і повідомило, що у випадку непогашення заборгованості у 30-тиденний строк з моменту отримання цієї вимоги ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» зверне стягнення на предмет іпотеки відповідно до пункту 6.5. іпотечного договору шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або продажу третій особі відповідно до законодавства України.
У пункті 11 кур'єрського повідомлення служби кур'єрської доставки «Спецкур'єр» відображена інформація про вручення відправлення, відповідно до якої вимога ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» від 30 березня 2018 року вручена ОСОБА_1 03 квітня 2018 року (том 1, а. с. 78).
Згідно зі звітом про оцінку майна № А827-181007-007 трьохкімнатної квартири загальною площею 160,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виконаної оцінювачем Ляшенко Л. М. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 19 травня 2007 року № МФ 5063), яка працює у складі суб'єкта оціночної діяльності TOB «Інео плюс», який має сертифікат СОД518/17 від 31 травня 2017 року, ринкова вартість квартири складає 808 000 грн. Звіт виконаний на замовлення ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» на підставі укладеного договору № А827- 181007-007 (том 1, а. с. 79-80).
10 липня 2018 року державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» Дунай Х. Б. на підставі іпотечного договору внесла запис до Державного реєстру про перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 до ТОВ «Стандарт Фінанс Групп».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Д. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З огляду на зміст частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Пунктом 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором від 31 травня 2007 року № 014/0027/74/75729 ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», задовольнило забезпечені іпотекою вимоги за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна здійснені державним реєстратором з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та на підставі Порядку, при цьому іпотекодержатель направив, а іпотекодавець отримала вимогу про усунення порушень, пов'язаних з існуванням невиконаного зобов'язання за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого по суті спору погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк не надсилав їй жодних повідомлень про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, є безпідставними та спростовується встановленими й належним чином оціненими судами обставинами.
Так, суди встановили, що 02 квітня 2018 року ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень від 30 березня 2018 року, в якій просило погасити заборгованість і повідомило, що у випадку непогашення заборгованості у 30-тиденний строк з моменту отримання цієї вимоги ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» зверне стягнення на предмет іпотеки відповідно до пункту 6.5. іпотечного договору шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або продажу третій особі відповідно до законодавства України.
При цьому, у пункті 11 кур'єрського повідомлення служби кур'єрської доставки «Спецкур'єр» відображена інформація про вручення відправлення, відповідно до якої вимога ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» від 30 березня 2018 року вручена ОСОБА_1 03 квітня 2018 року, про що проставлений її особистий підпис (том 1, а. с. 78).
Той факт, що насправді вона не отримувала вказаного повідомлення, з посиланням на відсутність доступу до спірної квартири, нею не доведено, що є її процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. ОСОБА_1 не надала доказів звернень до правоохоронних органів про підробку її підпису у повідомленні.
Доводи заявника про те, що розмір заборгованості з нею не погоджений та не доведений, є необґрунтованими, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2018 року, у справі № 522/16974/14-ц встановлено заборгованість за забезпеченим спірною іпотекою кредитним договором у розмірі 560 676,43 доларів США, що значно перевищує ринкову вартість іпотечного майна, визначену звітом про оцінку майна № А827-181007-007 від 10 липня 2018 року, а даних про те, що заборгованість була погашена судам не надано.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що іпотекодержатель порушив її пріоритетне право самостійно викупити предмет іпотеки.
Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що оскільки вимога про усунення порушення основного зобов'язання за вихідним № 30-03/18 від 30 березня 2018 року надсилалася ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» позивачу, що підтверджується кур'єрським повідомленням, яке міститься в матеріалах справи, а сам текст вимоги містить інформацію про намір іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, у разі не усунення іпотекодавцем порушення, то ОСОБА_1 мала можливість скористатися своїм правом на викуп предмета іпотеки. Більш того, Верховний Суд зазначає й те, що маючи кошти на викуп іпотечного майна, ніщо не перешкоджало ОСОБА_1 виконати судове рішення й погасити кредитну заборгованість, що унеможливило б звернення стягнення на іпотеку.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи позовної заяви та апеляційної скарги, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.
Отже, доводи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону та з якою погоджується Верховний Суд.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, з урахуванням внесених апеляційним судом мотивів, без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Головком Дмитром Вікторовичем, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2019 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк