Ухвала
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 265/5089/17
провадження № 61-4519ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Вайновського А. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю.,
Мальцевої Є. Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Лариси Семенівни, ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви,
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Л. С., ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що між сторонами укладений договір іпотеки на суму 20 400,00 грн від 15 грудня 2008 року № 8215 із змінами
від 11 березня 2009 року та від 02 квітня 2010 року про забезпечення виконання зобов'язань за договором позики шляхом передання в іпотеку квартири відповідачки АДРЕСА_1 , за умовами якого у зв'язку з невиконанням договору позики у рахунок погашення боргу право власності на квартиру переходить до нього.
19 травня 2012 року на підставі його заяви про здійснення відповідачкою повного розрахунку, про вилучення обтяжень об'єкта нерухомого майна та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру, приватним нотаріусом
Шабадаш Л. С. вилучено записи з реєстру про передачу квартири в іпотеку. Наразі існує рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24 травня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 460 000,00 грн. Зобов'язання за договором іпотеки не припинені, оскільки відповідачка фактично не погасила борг, заява про здійснення ОСОБА_2 повного розрахунку за договором позики та повідомлення про виключення запису, на підставі яких нотаріусом вилучено відомості з Державного реєстру іпотек були складені ним за відсутності його волевиявлення внаслідок погрози та під примусом.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсною заяву
від 19 травня 2012 року № 488 про повний розрахунок за договором.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року, в задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю заявлених вимог.
Рух справи. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року повернуто заявнику.
У грудні 2020 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
У березні 2021 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом спору в даній справі є вимоги про визнання недійсною заяви.
Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб(2 270,00х250=567 500,00) та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення
від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Лариси Семенівни, ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак