Ухвала
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 336/1137/19
провадження № 61-2642 ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного судувід 27 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про виділ частки майна в натурі, яке є спільною частковою власністю,
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року,залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 відмовлено.
До Верховного Суду 17 лютого 2021 року ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у вказаній вище справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги,вказану касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано заявнику надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з зазначенням конкретних обов'язкових підстав касаційного оскарження. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
У березні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла уточнена редакція касаційної скарги, в якій заявник посилалася на те, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України,відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не деталізувала, щодо якої саме норми права у подібних до позову ОСОБА_1 правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У поданій наусунення недоліків касаційній скарзі заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права про виділ частки в натурі зі спільного часткового спадкового майна у подібних правовідносинах.
Разом з тим, таке обгрунтування касаційної скарги не можна визнати належним, оскільки при касаційному оскарженні судових рішень з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) має зазначатися конкретна норма права, що регулює спірні правовідносини, з приводу застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, без зазначення конкретної норми права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій, не дає підстав для вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Посилання у касаційній скарзі лише на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без зазначення на обґрунтування випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Відповідно до положень частини другої статті 393 ЦПК України та статті 185 ЦПК Україниу разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу і заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Оскільки заявником надано уточнену редакцію касаційної скарги без зазначення конкретних підстав касаційного оскарження, наявність яких є обов'язковою вимогою до змісту касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вимоги ухвали Верховного Суду від 01 березня 2021 року заявником не виконано, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження та є підставою для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Білоконь