Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 369/14014/18
провадження № 61-19528 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
представники відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року у складі судді Дубас Т.В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 06 лютого 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого вони мають дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час зареєстрованого шлюбу ними була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Вищевказана квартира набута на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 30 червня 2014 року, укладеного між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Парадіз-строй» (далі - ТОВ «Парадіз-строй»). 16 січня 2015 року, після введення житлового будинку до експлуатації, на ім'я відповідача було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 та зареєстровано за ним право власності на спірну квартиру.
Вважала, що зазначена квартира є спільним сумісним майном подружжя, оскільки набута сторонами за час зареєстрованого шлюбу й за спільні кошти подружжя. Згоди щодо поділу спірної квартири у добровільному порядку вони дійти не можуть.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею з відповідачем, за кожним, право власності на 50/100 частки спільної сумісної власності подружжя; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеної квартири.
У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 06 лютого 2003 року між ним та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, від якого вони мають дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16 червня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» та ними, як подружжям, було укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва, за умовами якого після завершення будівництва товариство мало передати їм квартиру АДРЕСА_3 , а вони повинні були сплатити 952 752 грн, проте у подальшому вартість квартири зросла до 1 043 280 грн. 10 серпня 2016 року, після завершення будівництва, за ним та ОСОБА_1 було зареєстровано право власності за кожним по 1/2 частці на квартиру АДРЕСА_3 .
30 червня 2014 року він уклав з ТОВ «Парадіз-строй» договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого товариство повинно було передати йому майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Ціна договору становила 318 980 грн, перший платіж необхідно було внести 14 липня 2014 року у розмірі 223 286 грн, інші 6 платежів (29 серпня 2014 року, 30 вересня 2014 року, 31 жовтня 2014 року, 28 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року) по 19 138,80 грн кожен.
З метою внесення вказаного платежу, 07 липня 2014 року його мати - ОСОБА_7 продала свою квартиру АДРЕСА_4 за 260 008 грн.
Вказував про те, що після продажу квартири матері його батьки, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , надали особисті кошти для внесення ним інших платежів за договором купівлі-продажу майнових прав від 30 червня 2014 року.
У квартирі АДРЕСА_1 він з ОСОБА_1 ніколи не проживали, витрат по ремонту вони не несли, у ній зареєстровані його батьки, договори про надання комунальних послуг укладено з його батьком, усі ремонтні роботи в квартирі були зроблені його батьками, вона не придбавалась за спільні кошти подружжя.
З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2019 року об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Здійснено поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Залишено за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . У решті позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира, яка зареєстрована за ОСОБА_3 ,набута сторонами у власність за час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти, тому вона є спільним сумісним майном подружжя. ОСОБА_3 належними й допустимими доказами не доведено факт придбання квартири за особисті кошти, тобто презумпцію спільності майна подружжя ним не спростовано. Крім того, ОСОБА_3 відповідними доказами не доведено факт придбання квартири за рахунок коштів, подарованих йому батьками. Посилання останнього на те, що у спірній квартирі проживали і проживають його батьки, саме вони робили ремонт у ній та з батьком укладено договори щодо надання комунальних послуг, вищевказаних висновків не спростовують, так як сторони мали право надати належне їм житло у користування батьків відповідача.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 відповідними доказами не підтвердив, що грошові кошти, отримані ним від продажу квартири батьків, були витрачені як особиста власність саме на придбання спірної квартири для власних цілей, а не в інтересах сім'ї, презумпцію спільності майна подружжя ним не спростовано. Ураховуючи викладене, спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, унаслідок чого підлягає поділу у рівних частках між сторонами.
Доводи ОСОБА_3 про те, що батьки подарували йому кошти на придбання спірного майна для його особистого користування, спростовуються наявною у суді справою № 369/1266/20 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу у частині покупця та визнання покупцями спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 369/14014/18 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно не вирішено питання щодо зупинення провадження у справі до розгляду судом справи № 369/1266/20 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу у частині покупця та визнання покупцями спірної квартири, визнання права власності на квартиру. Вирішення справи № 369/1266/20 впливає правильне вирішення цієї справи.
Спірну квартиру придбано за рахунок коштів батьків ОСОБА_3 : ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , тому вона не є спільним сумісним майном подружжя. Спірною квартирою користуються виключно батьки ОСОБА_3 , що підтверджено належними доказами.
Доводи особи, яка подала відзив
У березні 2021 року ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Зібрані у справі докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду, тому були відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі. Подача батьками ОСОБА_3 позовної заяви є штучним способом затягування розгляду цієї справи про поділ майна подружжя.
Спірна квартира придбана сторонами за час зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти, а тому вона є майном подружжя і підлягає поділу у рівних частках між сторонами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 лютого 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом про одруження. Від шлюби сторони мають сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Парадіз-строй» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 22-Б с/кв 34, за умовами якого товариство зобов'язалося передати ОСОБА_3 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Ціна договору становила 318 980 грн (а.с. 90-96, т. 1).
07 липня 2014 року мати ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_4 за 260 008 грн (а.с. 102-103, т. 1).
Відповідно до акту приймання-передачі квартири від 05 грудня 2014 року № 34 ТОВ «Парадіз-строй» передало ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 98, т. 1).
24 грудня 2014 року за ОСОБА_3 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 січня 2015 року (а.с. 99, т. 1).
Відповідно до довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Софіябудсервіс» (далі - ТОВ «Софіябудсервіс») від 03 червня 2015 року № 192 у спірній квартирі зареєстровані батьки ОСОБА_3 : ОСОБА_8 та ОСОБА_7
04 серпня 2014 року між ТОВ «Софіябудсервіс» та батьком ОСОБА_3 - ОСОБА_8 укладено договір № 34/А про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
09 вересня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» та батьком ОСОБА_3 - ОСОБА_8 укладено договір про надання населенню послуг з газопостачання у спірну квартиру.
09 вересня 2015 року батьком ОСОБА_3 - ОСОБА_8 було написано заяву-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії публічним акціонерним товариством «Київобленерго» у спірну квартиру.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325 цс 18.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира, яка зареєстрована за ОСОБА_3 , набута у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, тому вказане нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що належними та допустимими доказами ОСОБА_3 не доведено факт придбання ним спірної квартири за особисті кошти. Таким чином, ОСОБА_3 презумпцію спільності майна подружжя не спростовано, що відповідно до вищевказаних положень закону є саме його процесуальним обов'язком, як подружжя який її спростовує.
Також суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_3 належними доказами не підтверджено, що квартиру АДРЕСА_2 придбано за рахунок подарованих йому батьками коштів, оскільки у договорі купівлі-продажу майнових прав від 30 червня 2014 року № 22-Б с/кв 34 вартість квартири визначено у розмірі 318 980 грн, а мати ОСОБА_3 - ОСОБА_7 відчужила належну їй квартиру за 260 008 грн. Відсутні докази того, що ОСОБА_3 при придбанні спірної квартири використовувались саме кошти, отримані від матері та що ці кошти використані ним не в інтересах сім'ї.
Доводи касаційної скарги про те, що спірною квартирою користуються виключно батьки ОСОБА_3 вищевказаних висновків судів не спростовують, оскільки сторони мали право надати належне їм житло у користування батьків, презумпцію спільності майна подружжя ці обставини не спростовують.
Посилання касаційної скарги на порушення судом вимог статті 251 ЦПК України, оскільки не зупинено провадження у справі, на увагу не заслуговують, тому що відсутні обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що розгляд справи № 369/1266/20 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу у частині покупця та визнання покупцями спірної квартири, визнання права власності на квартиру виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді цієї справи обставини, якими позивачка обґрунтовувала свої вимоги, та можливість встановлення підстав для поділу майна подружжя. Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив би право позивачки на розгляд справи у розумні строки, що згідно з пунктом 10 частини третьої статті 2 ЦПК України є принципом цивільного судочинства.
Більше того, факт звернення батьків ОСОБА_3 до нього з вищевказаним позовом спростовує доводи останнього про те, що саме у подарунок від батьків він отримав кошти, які використав для придбання спірної квартири.
Верховний Суд також враховує, що батьки ОСОБА_3 пред'явили відповідний позов у лютому 2020 року, тобто після пред'явлення позову ОСОБА_1 . Разом з тим у залежності від розгляду справи № 369/1266/20 у нормах ЦПК України передбачено процесуальний механізм перегляду судового рішення.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк