Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 747/467/18
провадження № 61-6910св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Прилуцька районна державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Косенко Ю. Л. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Прилуцька районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельну частку (пай) із земель Колективного сільськогосподарського підприємства «Колос» (далі - КСП «Колос»). Сторони у справі є спадкоємцями першої черги за законом в рівних частинах, інші спадкоємці відсутні.
Згідно зі статтями 524, 529, 548, 549 ЦК Української РСР у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини позивач прийняв спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, оскільки здійснював догляд за належним спадкодавцю житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, обробляв присадибну ділянку, що підтверджується показаннями свідків та довідкою сільської ради.
Звернувшись 11 липня 2018 року до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину спадкового майна, ОСОБА_1 отримав відмову, оскільки 03 квітня 2000 року свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно видано його сестрі ОСОБА_2 , яка не мала права на спадщину одноосібно.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив: встановити факт прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно: право на земельну частку (пай) від 03 квітня 2000 року згідно зі спадковою справою № 79/2000, видане ОСОБА_2 , в частині визнання за нею права на 1/2 частину спадкового майна та внести відповідні зміни до реєстру речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2007 року, серія ЯГ № 395355, площею 4,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Березівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 019783700066, на ім'я ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2018 року, залишенимбез змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він протягом шести місяців з часу відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, що належало його матері ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не довів, що до 2018 року не знав про існування земельної частки (паю), що належала матері, оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий ОСОБА_3 у 1996 році, тобто за три роки до її смерті, а позивачу відомо про те, що за життя мати працювала у колгоспі с. Березівка. Позивач не зазначив обставини, що перешкоджали йому з'ясувати питання про склад спадкового майна, яке залишилося після смерті матері.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просив їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Суди неповно дослідили та не надали належної оцінки доказам позивача, що протягом шести місяців з часу відкриття спадщини ОСОБА_1 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, отже, прийняв спадщину. Дії позивача щодо догляду за належним спадкодавцю житловим будинком, оброблення присадибної ділянки, збирання врожаю свідчать про прийняття позивачем майна спадкодавця, що відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 року є доказами вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Суди дійшли неправильних висновків, відхиливши показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 через їх суперечність за відсутності достовірних та достатніх письмових доказів, що давали змогу встановити наявність обставин, на які посилається позивач.
Також суди належно не оцінили, як доказ, довідку Березівської сільської ради Талаліївського району Чернігівської області від 26 квітня 2018 року № 184 про те, що ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме: в період шести місяців з моменту відкриття спадщини здійснював догляд за належним їй житловим будинком та обробляв земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Той факт, що сторони поділили кошти від продажу житлового будинку, який увійшов до складу спадщини, свідчить про прийняття спадщини позивачем. Отже, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження обставин, які є предметом доказування.
Твердження судів, що позивач не зазначив обставини, що перешкоджали йому з'ясувати склад спадкового майна, не є предметом розгляду в цій справі. Спадкоємець не зобов'язаний доводити факт вступу у володіння кожним об'єктом спадщини.
Зважаючи на те, що позивач заявляв позовну вимогу про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не залучивши до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган, що видав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.
Аргументи інших учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_2 через адвоката Вольницького С. С. надала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначила, що суди правильно встановили фактичні обставини справи та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову. Оброблення городу та догляд за територією будинку після смерті матері не свідчить про прийняття позивачем спадщини. Показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та довідка Березівської сільської ради від 26 квітня 2018 року № 184 не є належними доказами у справі. Позивач не довів, що він володів спірним майном протягом 18 років.
Відповідач одноосібно здійснювала догляд за житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та володіла спірною земельною часткою (паєм) із земель КСП «Колос» с. Березівка, Талалаївського району Чернігівської області. Відповідач прийняла спадщину у порядку, встановленому законом на час її відкриття, та оформила відповідні документи на підтвердження своїх спадкових прав на спірне майно.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братом і сестрою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_3 .
03 квітня 2000 року ОСОБА_2 звернулася до Талалаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , на підставі якої заведено спадкову справу № 79/2000.
03 квітня 2000 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Колос» розміром 5,7 га, яка належала померлій ОСОБА_3 - члена КСП «Колос» на підставі сертифіката, серія ЧН № 01573333.
10 серпня 2004 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається із грошових внесків.
Згідно з повідомленням відділу у Талалаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 06 серпня 2018 року № 9-25-0.35-358/115-18 ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2007 року, серія ЯГ № 395355, площею 4,5 га, згідно з розпорядженням Талалаївської районної державної адміністрації від 29 березня 2006 року № 67 на території Березівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області замість сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 01573333.
11 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Прилуцької районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якій зазначив, що протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини він здійснював догляд за належним спадкодавцю житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, обробляв присадибну ділянку, тобто фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, отже, прийняв спадщину. На підтвердження зазначеного посилався на довідку Березівської сільської ради від 26 квітня 2018 року № 184.
Згідно з листом від 11 липня 2018 року № 1028/01-16 виконуючого обов'язки державного нотаріуса Талалаївської районної державної нотаріальної контори Охріменко Н. С. ОСОБА_1 повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належне спадкодавцю спадкове майно, оскільки свідоцтво, згідно зі спадковою справою № 79/2000, видане на ім'я ОСОБА_2 03 квітня 2000 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою, пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду, позивач зазначав, що він прийняв спадщину після смерті матері, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, оскільки здійснював догляд за належним спадкодавцю житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, обробляв присадибну ділянку, що підтверджується показаннями свідків та довідкою сільської ради.
Оскільки спадщина після смерті матері позивача відкрилася у 1999 році, до спадкових правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР.
Відповідно до статей 524, 529 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Згідно зі статтями 549, 554 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Верховний Суд зазначає, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, необхідно розуміти різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов'язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Верховний Суд зауважує, що відмовивши у позові, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, що дає підстави для висновку, що позивач спадщину фактично не прийняв.
Залишивши без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, дійшов висновку про неможливість достовірно встановити вступ ОСОБА_1 у володіння та управління спадковим майном у шестимісячний строк після смерті матері. Надана позивачем довідка Березівської сільської ради Талалаївського району від 20 квітня 2018 року № 184 не є достовірним доказом відповідно до статті 79 ЦПК України, оскільки з неї неможливо встановити дійсні обставини вступу позивача в управління спадковим майном.
Суди відхили як належні, достатні та достовірні докази показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 через їх суперечність та відсутність підтвердження їх показань письмовими доказами.
Досліджуючи фактичні обставини справи, суди надали оцінку доказам у справі та виклали відповідні мотиви їх відхилення.
Доводи касаційної скарги про те, що поділ коштів від продажу будинку матері між ним та відповідачем є доказом про вступ позивача у володіння та управління спадковим майном, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як правильно визначилися суди, такі дії не свідчать про фактичний вступ позивача в управління та володіння спадковим майном у встановлений законодавством шестимісячний строк. Суд першої інстанції встановив, що на момент продажу будинку, відповідач прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна. Факт надання частини коштів позивачу від продажу будинку безспірно не підтверджує, що сторони спільно розпорядилися спадковим майном.
Доводи касаційної скарги, що з врахуванням позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку суд не залучив до участі у справі орган, що здійснює видачу державного акта на право власності на земельну ділянку як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не є підставою для скасування судового рішення відповідно до статті 411 ЦПК України, оскільки суд не прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі.
З огляду на предмет спору та встановлені судами факти, перевіривши доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати перевірку обставин, установлених судами попередніх інстанцій, а в касаційній скарзі не викладено такі аргументи, які дають підстави скасувати судові рішення відповідно до статті 411 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко