Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 760/8781/17-ц
провадження № 61-18807св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Бабенко Сергій Сергійович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Білошапка Оксана Василівна,
третя особа - державний нотаріус Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Давидова Тетяна Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Давидова Тетяна Миколаївна, про встановлення юридичного факту належності на праві власності майна, факту ухилення від виконання обов'язку та усунення від права на спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Сержанюка А. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Давидова Т. М., про встановлення юридичного факту належності на праві власності майна, факту ухилення від виконання обов'язку та усунення від права на спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,30 кв. м; дачний будинок АДРЕСА_2 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, обслуговуючий автогаражний кооператив «Жуляни»; автомобіль 3A3-DAEWOO LANOS Т13110 1299, (2004), номерний знак НОМЕР_2 .
Зазначала, що до своєї смерті ОСОБА_3 заповіту не склав, після його смерті є два спадкоємці: вона та його дружина - ОСОБА_2 , з якою було укладено шлюб у 1991 році.
ОСОБА_1 вважала, що майно, яке залишилося після смерті її батька, на момент смерті належало останньому на праві особистої приватної власності, оскільки одна його частина була набута ним до укладення шлюбу з відповідачем, а інша - придбана за особисті кошти померлого, які він отримав від реалізації майна, що було набуто ним до укладення шлюбу з відповідачем.
Крім того, ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 має бути усунуто від права на спадкування з підстав ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця та надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу та інвалідність був у безпорадному стані.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт належності на праві приватної власності ОСОБА_3 у момент його смерті майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,30 кв. м; дачного будинку АДРЕСА_2 ; гаражного боксу № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, обслуговуючий автогаражний кооператив «Жуляни»; автомобіля 3A3-DAEWOO LANOS Т13110 1299, (2004), номерний знак НОМЕР_2 .
Також просила суд: встановити факт ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язку щодо утримання та догляду померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3 , до складу якої входить вищезазначене майно, що належало спадкодавцеві на момент його смерті.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , знаючи про стан здоров'я свого батька, розуміла, що останні роки життя він дуже важко хворів, знаходився у безпорадному стані, а вона розуміла про необхідність надання йому допомоги, однак, свідомо від цього ухилялася, не цікавилася його самопочуттям, не надавала йому допомоги, що позбавляє її права на спадщину.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом.
Об'єднано зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус дев'ятої Київської Державної нотаріальної контори Давидова Т.М. про визнання спадкового майна особистою приватною власністю та усунення від права на спадкування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 листопада
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що у разі виникнення спору між сторонами щодо порядку спадкування, визначення часток, спір повинен вирішуватися в судовому порядку шляхом подачі позову про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Крім того, можливість усунення від права на спадкування законодавство України пов'язує з наявністю і доведеністю певних обставин, встановлення їх судом, які під час розгляду первісного позову не були підтверджені належними та допустимими доказами, а встановлені судом обставини не свідчать про ухилення ОСОБА_2 від надання померлому ОСОБА_3 допомоги.
Зустрічний позов ОСОБА_2 не доведено, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребував сторонньої допомоги та був у безпорадному стані, а ОСОБА_1 ухилялася від обов'язку надання допомоги спадкодавцю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бабенком С. С., залишено без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 листопада
2019 рокузалишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі виникнення спору між сторонами щодо порядку спадкування, визначення часток, він повинен вирішуватися в судовому порядку шляхом подачі позову про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно. При цьому встановлення факту належності на праві приватної власності ОСОБА_3 у момент його смерті майна не впливатиме на вирішення спору щодо порядку спадкування та визначення часток спадщини.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вимог ОСОБА_1 , факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлому ОСОБА_3 , який через похилий вік та тяжку хворобу перебував у безпорадному стані. Сам по собі факт наявності хвороби у спадкодавця, перебування його у лікарні не є належними доказами, які свідчать про необхідність надання допомоги та ненадання такої допомоги відповідачем. Доказів, які б підтверджували факт звернення спадкодавця до ОСОБА_2 з проханням про таку допомогу та, відповідно, відмову останньої від надання такої допомоги в матеріалах справи відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С., посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду.
Крім того, зазначив, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення в частині зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржуються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року визнано наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Бабенком С. С., підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С., на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року клопотанняпредставника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.
Поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Бабенку С. С., строк на касаційне оскарження рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року.
Відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 760/8781/17-ц із Солом'янського районного суду м. Києва.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С.,мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не підлягають встановленню в судовому порядку факти належності майна померлій особі. Проте суд не врахував, що ОСОБА_1 не просила встановити факт належності майна саме померлій особі, суть позовної вимоги зводиться до того, що спірне майно належало на праві власності ОСОБА_3 за час життя, а відтак повністю перейшло до спадкової маси померлого, а не у розмірі 50 %, оскільки майно не було спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що сторони, звертаючись до суду з аналогічними позовами, вказують, що спадкодавець потребував сторонньої допомоги та був у безпорадному стані, однак будь-яких доказів на підтвердження перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані не зазначають, як і не надають доказів, що він потребував сторонньої допомоги. Наведені факти про ухилення сторін від обов'язку надання допомоги спадкодавцю не підтверджені доказами та не свідчать про ухилення сторін від надання спадкодавцю допомоги.
Однак такий висновок не відповідає дійсним обставинам справи, доказам, які містяться в матеріалах справи та показанням свідків, зокрема, свідка ОСОБА_4 - лікаря, який здійснював лікування ОСОБА_3 перед смертю, а також свідка ОСОБА_5 - особи, яка є близькою родичкою і допомагала ОСОБА_3 перед смертю, підтримувала його та постійно відвідувала в лікарні, що також додатково підтверджується показаннями лікаря.
У матеріалах справи наявні, зокрема, документи з лікувальних закладів (у тому числі отриманих на запит суду), які підтверджують, що перед своєю смертю ОСОБА_3 тривалий період знаходився у безпорадному стані у зв'язку зі значним погіршенням здоров'я. У матеріалах справи є документ, що підтверджує інвалідність спадкодавця. При цьому вік спадкодавця був досить похилий - 77 років.
Крім того, як було зазначено свідком ОСОБА_4 , він жодного разу не бачив, щоб ОСОБА_2 відвідувала ОСОБА_3 у лікарні. Він також зазначив, що під час перебування спадкодавця в лікарні, його утримання та догляд за ним здійснювали інші люди: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Білошапка О. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначила, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С.,задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 06 листопада 2015 року відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, серія НОМЕР_3 (а. с. 6, т. 1).
Після смерті ОСОБА_3 до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися: ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 , дружина померлого, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1991 року, а ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_1 , донька померлого від першого шлюбу.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є єдиними спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просила суд, зокрема, встановити юридичний факт належності на праві приватної власності ОСОБА_3 спадкового майна. Відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суди дійшли правильного висновку, що у разі виникнення спору між сторонами щодо порядку спадкування, визначення часток, спір повинен вирішуватися в судовому порядку шляхом подачі позову про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно.
Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Положення частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Вказані правові висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20).
Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Судом установлено, що спадкодавцю ОСОБА_3 було встановлено другу групу інвалідності з 27 лютого 2012 року довічно. Протягом тривалого часу спадкодавець хворів, неодноразово проходив лікування в медичних закладах протягом 2013-2015 років, що підтверджується виписками з медичних карт ОСОБА_3 .
При цьому з матеріалів справи вбачається, що дочка спадкодавця - ОСОБА_1 , є інвалідом першої групи «А» з дитинства.
ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , було 76 років, та згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0438961, виданою 07 квітня 2016 року, ОСОБА_2 при первинному огляді встановлено другу групу інвалідності з 05 квітня 2016 року у зв'язку із загальним захворюванням.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши вік, стан здоров'я сторін, їх негативне відношення одна до одної, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, винної поведінки останньої, а також потребу спадкодавця у такій допомозі.
Таким чином, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Посилання у касаційній скарзі на помилкове невстановлення юридичного факту щодо належності спадкодавцю на праві власності майна є безпідставними, оскільки у судовому порядку можуть бути встановлені факти, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України, а також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, зводяться до незгоди заявника із висновками судів, спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича, залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць