Ухвала
05 квітня 2021 року
місто Київ
справа № 357/4897/20
провадження № 61-3751ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., вивчив касаційну скаргу Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася до суду із позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23 квітня 2020 року № 16-к;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року;
- стягнути з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області від 23 квітня 2020 року № 16-к про звільнення ОСОБА_1 директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», викладача-методиста.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора та посаді викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» з 23 квітня 2020 року.
Стягнуто з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2020 року до 24 листопада 2020 року у розмірі 145 863, 55 грн, компенсацію за завдання моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.
В іншій частині вимог позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року здійснено розподіл судових витрат.
ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради09 березня 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для виконання її вимог.
У березні 2021 року від заявника надійшли документи на усунення недоліків касаційної скарги, подано докази на підтвердження сплати судового збору.
Визначення заявником підстав касаційного оскарження
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:
- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження
№ 61-48706св18). Відповідно до зазначеного висновку термін «аморальний проступок» є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду, як правозастосовному органу, надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи щодо того, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника. Така підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов'язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників. Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Отже, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України;
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про постановлення окремої ухвали щодо зловживання представниками позивача процесуальними правами та стягнення з них штрафу у зв'язку із фактичним знищенням електронного доказу та повідомленням неправдивої інформації;
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків та залишення позову без розгляду;
- суд першої інстанції не дослідив письмові докази, зокрема заяви батьків, дітей, викладачів;
- стороною відповідача заявлено відвід судді першої інстанції, який обґрунтовано упередженим ставленням головуючого, порушенням присяги судді та наявністю сумнівів в об'єктивності у розгляді справи;
- судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розрахунок середнього заробітку за відомостями березня 2020 року, однак такий розрахунок є нікчемним, оскільки позивач у зазначеному місяці не працювала, перебувала на лікарняному та у відпустці;
- суди першої та апеляційної інстанцій зробили суперечливі висновки щодо доказів, а саме визнали недопустимим доказом акт службового розслідування, одночасно визнали належним доказ відеозапис із цього акта;
- суд апеляційної інстанції встановив факт, який не відповідає дійсності, а саме звільнення позивача, у зв'язку з ліквідацією музичної школи, яка розпочалася у 2016 році;
- судом апеляційної інстанції зазначено учасника справи - Акціонерне товариство «Українська залізниця», який не має стосунку до розгляду цієї справи;
- суд апеляційної інстанції безпідставно допустив до розгляду справи представника позивача адвоката Запаскіна М. Р., повноваження якого закінчилися 31 грудня 2020 року, відповідно, суд безпідставно ухвалив додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.
Таким чином, серед підстав касаційного оскарження заявником рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначені підстави, які згадані у пункті 1 частини другої статті 389, пункті 2 частини першої, пунктах 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
IІІ. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ЩОДО ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Оскільки, вимоги ухвали Суду виконані, касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, а наведені підстави касаційного оскарження відповідають положенням статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Судом не встановлено наявності достатніх й обґрунтованих підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги, а так само відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 389, 390, 392, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд
Відкрити касаційне провадження у справі.
Витребувати із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 357/4897/20 за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Провести попередній розгляд справи колегією у складі трьох суддів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко