Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 760/6938/16-ц
провадження № 61-14859св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: головний державний виконавець управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магда Світлана Григорівна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бочковського Тараса Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Локтіонової О. В., Самчишиної Н. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до головного державного виконавця управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магди С. Г. (далі - головний державний виконавець УДВС ГТУЮ у м. Києві), Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві) про визнання незаконною бездіяльності та стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що07 жовтня 2011 року на прилюдних торгах з реалізації квартири АДРЕСА_1 , замовником яких було УДВС ГУЮ у м. Києві, ОСОБА_1 було визнано переможцем вказаних торгів.
13 жовтня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скиба О. В. на підставі акта державного виконавця від 11 жовтня 2011 року про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах видав на її ім'я свідоцтво про право власності на вказану трикімнатну квартиру.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року визнано результат прилюдних торгів, проведених приватним підприємством «Нива-В.Ш.» 07 жовтня 2011 року з реалізації цієї квартири, та протокол від 07 жовтня 2011 року № 1011258/2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах недійсним, скасовано акт державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, визнано недійсним свідоцтво від 13 жовтня 2011 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скибою О. В., за реєстровим № 2149, про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.
Оскільки ОСОБА_1 сплатила на депозитний рахунок УДВС ГУЮ у м. Києві грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн, вона звернулась з вимогою повернути кошти, однак, їй було відмовлено у виплаті грошових коштів.
У зв'язку з указаним ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист своїх прав.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України стягнуто з депозитного рахунку відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн.
Вказані грошові кошти були перераховані на її рахунок 18 лютого 2015 року.
Оскільки вона звернулась до Головного управління юстиції у м. Києві про повернення коштів 01 липня 2014 року, тому гроші повинні були бути повернуті до 08 липня 2014 року включно, тобто в семиденний строк з моменту звернення, встановлений статтею 530 ЦК України. Разом з тим, кошти були повернуті лише 18 лютого 2015 року.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною бездіяльність ГТУЮ у м. Києві; стягнути з ГТУЮ у м. Києві на її користь на підставі статті 625 ЦК України за період з 09 липня 2014 року до 17 лютого 2015 року три проценти річних від простроченої суми у розмірі 28 500,57 грн та інфляційні втрати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 238 287,80 грн, що разом складає 266 788,37 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення частини другої статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Стягнуто з ГТУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 238 287,80 грн і три проценти річних у розмірі 28 500,57 грн, а всього 266 788,37 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ГТУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 447,72 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що положення частини другої статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, що призвело до порушення судом норм матеріального права і, як наслідок, ухвалення помилкового рішення. За таких обставин наявні підстави для стягнення з ГТУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 вказаної суми відповідно до статті 625 ЦК України. Разом з тим, вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльність головного державного виконавця УДВС ГТУЮ у м. Києві не знайшли свого підтвердження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бочковського Т. О. на постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бочковський Т. О., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема справу розглянуто за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що Головне територіальне управління юстиції у м. Києві було ліквідоване як юридична особа публічного права на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року, тому не могло бути відповідачем під час розгляду цієї справи апеляційним судом. Правонаступником Головного територіального управління юстиції у м. Києві є Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), яке до участі у справі залучено не було, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Також судом не враховано, що у органів державної виконавчої служби обов'язок з повернення покупцю сплачених коштів не міг виникнути на підставі рішення суду про визнання торгів недійсними, а виник з моменту набрання чинності рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою від 29 листопада 2010 року головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження (ВП № 22909953) з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4204, виданого 13 травня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задоволення вимоги стягувача публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у розмірі 5 793 866,15 грн.
Під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса були проведені прилюдні торги по реалізації арештованого майна (предмета іпотеки), за результатами яких переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_1 , ціна продажу 1 595 899,00 грн відповідно до копії протоколу № 1011258/2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_3 , затвердженого директором Філії 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» ОСОБА_4 07 жовтня 2011 року.
У подальшому головним державним виконавцем складено акт державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, який 11 жовтня 2011 року затверджено начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у м. Києві і яким визначено, що грошова сума у розмірі 1 548 022,03 грн покупцем внесена повністю на депозитний рахунок ГУЮ у м. Києві, гарантійний внесок у розмірі 47 876,97 грн залишається Філії 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» у рахунок оплати наданих ним послуг з реалізації майна, а також те, що даний акт є підставою для подальшого оформлення переможцем торгів права власності на придбане майно.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, що набрало законної сили, визнано результат прилюдних торгів, проведених приватним підприємством «Нива-В.Ш.» 07 жовтня 2011 року з реалізації квартири АДРЕСА_1 , та протокол від 07 жовтня 2011 року № 1011258/2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах недійсним; скасовано акт державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах; визнано недійсним свідоцтво від 13 жовтня 2011 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скибою О. В., за реєстровим № 2149, про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.
Установлено, що позивачка неодноразово, зокрема 01 липня 2014 року, зверталась до ВДВС ГУЮ у м. Києві із заявами про повернення грошових коштів у розмірі 1 548 022,03 грн, які вона перерахувала як переможець прилюдних торгів на рахунок ГУЮ у м. Києві відповідно до виписки з рахунку № НОМЕР_1 від 10 жовтня 2011 року.
Листами за підписами начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві Кантеміра В. І. від 07 липня 2014 року та 12 серпня 2014 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року у справі № 760/24541/14-ц стягнуто з депозитного рахунку відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн.
Цим рішенням установлено, що грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн, внесені позивачем за результатами прилюдних торгів, знаходились на рахунку відповідача без достатніх правових підстав, які відповідно до статті 1212 ЦК України вважаються безпідставно набутими коштами.
Головним управлінням юстиції на виконання рішення суду перераховано на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 548 022,03 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 06 лютого 2015 року № 20 та вказана операція проведена банком згідно відмітки 18 лютого 2015 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бочковського Т. О. підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
При цьому в указаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судом установлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року стягнуто з депозитного рахунку відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн.
Цим судовим рішенням установлено, що після визнання судом результатів прилюдних торгів недійсними ОСОБА_1 неодноразово, зокрема 01 липня 2014 року, зверталася до державної виконавчої служби з вимогою про повернення сплачених нею грошових коштів за квартиру, проте у цьому їй було відмовлено. За таких обставин суд встановив, що грошові кошти, внесені ОСОБА_1 за результатами прилюдних торгів, знаходяться на депозитному рахунку виконавчої служби без достатніх правових підстав, тому відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України підлягають стягненню з депозитного рахунку відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 .
У частині четвертої статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
При цьому судом на виконання вимог частини п'ятої статті 411 ЦПК України враховано висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими було скасовано попереднє судове рішення.
Посилання заявника на те, що Головне територіальне управління юстиції у м. Києві було ліквідоване як юридична особа публічного права, у зв'язку з чим останнє не могло бути відповідачем під час розгляду цієї справи апеляційним судом, та на незалучення до участі у справі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) як правонаступника Головного територіального управління юстиції у м. Києві на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливає з огляду на наступне.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» прийнято рішення ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Також указаною постановою установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
У частині четвертій статті 91 ЦК України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державна реєстрація припинення Головного територіального управління юстиції у м. Києві здійснена 23 грудня 2020 року.
Таким чином, на момент розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у м. Києві мало необхідну цивільну правоздатність на представництво своїх інтересів в суді.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що представник Головного територіального управління юстиції у м. Києві скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року та приймав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що Головне територіальне управління юстиції у м. Києві належним чином було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи за адресою свого місцезнаходження, а саме: 01001, м. Київ, провул. Музейний, 2д. Аналогічне місцезнаходження має й Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), а тому останнє, отримавши повідомлення про перебування цього спору на розгляді у суді, могло вжити відповідних заходів процесуального реагування, зокрема, звернутися до суду із клопотанням про залучення до участі у справі в якості правонаступника Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Однак таких дій заявником вчинено не було, тому обставини, на які він посилається, не можуть бути обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бочковського Тараса Олександровича залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
Є. В. Синельников