06 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 565/985/20
Провадження № 22-ц/4815/430/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2020 року у складі судді Незнамової І. М., ухвалене в м. Вараш Рівненської області об 11 годині 00 хвилин, повний текст рішення складено 28 грудня 2020 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 вересня 2006 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений шлюб. За час перебування в шлюбі з відповідачкою, у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2018 року в справі №565/1287/18 шлюб між ним та відповідачкою був розірваний. На підставі заяви ОСОБА_2 Кузнецовським міським судом Рівненської області 12 вересня 2018 року видано судовий наказ у справі №565/1717/18, яким стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/2 частини його заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 05 вересня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття. ОСОБА_2 10 квітня 2020 року звернулася до виконавчої служби із заявою про прийняття судового наказу до виконання, який в подальшому був направлений для виконання за місцем його роботи. Оскільки аліменти були стягнуті із 05 вересня 2018 року, тому на даний час із його заробітної плати стягуються аліменти у розмірі 1/2 частини заробітку, починаючи із 15 квітня 2020 року і 10 відсотків - як заборгованість, що утворилася за період 05 вересня 2018 року по 15 квітня 2020 року. Також зазначив, що на час подання до суду заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з нього аліментів, діти проживали з ним в одній квартирі, перебували на його повному утриманні, він купував їм продукти харчування, одяг, взуття, шкільне приладдя, ліки, возив дітей на відпочинок. Позивач вказує, що не заперечує проти стягнення з нього на утримання дітей аліментів, у розмірі, визначеному судовим наказом, однак заперечує проти стягнення з нього заборгованості по аліментах за період з 05 вересня 2018 року по 15 квітня 2020 року, оскільки він у цей період добровільно утримував дітей, а тому вважає, що підстав для стягнення з нього аліментів за вказаний вище період немає.
Р ішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом правом суду повністю або частково звільнити платника аліментів за його позовом від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення, та обґрунтоване тим, що таких істотних життєвих обставин, які б підтверджували неможливість позивача сплачувати аліменти, судом не встановлено та позивачем не доведено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що лише при розгляді цієї справи в суді першої інстанції дізнався про те, що відповідачка в період з 12.05.2018 року по 15.04.2020 року двічі пред'являла до органів ДВС судовий наказ, виданий Кузнецовським міським судом Рівненської області, до виконання, та двічі виконавчий документ був повернутий заявнику за її заявою про залишення без виконання, чому суд не дав належної правової оцінки. Заперечує висновок місцевого суду про те, що ним не було надано суду доказів на підтвердження фактів придбання у торговельних закладах продуктів харчування, одягу, ліків тощо та стверджує, що він особисто брав участь в лікуванні дочки ОСОБА_6 , включаючи витрати на проведені обстеження та придбані ліки, що підтверджується банківськими виписками, а також чеками на продовольчі товари із супермаркетів, які він купував для своїх дітей, котрі проживали із ним в одній квартирі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Процун Ольга Олексіївна вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судовим наказом Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2018 року в справі №565/1717/18 із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей: дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнуто аліменти в розмірі 1/2 частки заробітку (доходу) боржника - ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, тобто з 05 вересня 2018 року, до досягнення дітьми повноліття. Судовий наказ набрав законної сили 12 вересня 2018 року.
27 вересня 2018 року ОСОБА_2 пред'являвся судовий наказ Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2018 року в справі №565/1717/18 до виконання, однак 10 жовтня 2018 року, на підставі її заяви, виконавчий документ був повернутий стягувачу.
12 вересня 2019 року ОСОБА_2 повторно пред'явено судовий наказ Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2018 року в справі №565/1717/18 до виконання, однак 18 вересня 2019 року, на підставі її заяви, виконавчий документ був повернутий стягувачу.
10 квітня 2020 року ОСОБА_2 вкотре пред'явила судовий наказ Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2018 року в справі №565/1717/18 до виконання. На час розгляду справи зазначений судовий наказ перебуває на виконанні Вараського міського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП №61830185 від 15 квітня 2020 року, державним виконавцем Вараського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу, виданого Кузнецовським міським судом Рівненської області 12 вересня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання трьох малолітніх дітей.
Із супровідного листа за вих.№8451 від 15 квітня 2020 року вбачається, що судовий наказ направлений державним виконавцем Вараського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за місцем роботи ОСОБА_1 - ВП «РАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» для виконання.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 статті 197 СК України визначено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 такими підставами для звільнення його від сплати аліментів зазначав той факт, що на час подання до суду заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з нього аліментів, діти проживали з ним в одній квартирі, перебували на його повному утриманні, а томі відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості зі сплати аліментів за період з 05 вересня 2018 року по 15 квітня 2020 року.
На підтвердження зазначеного позивачем факту, ОСОБА_1 надав суду письмові докази на підтвердження купівлі у торгівельних мережах продуктів харчування, одягу, ліків тощо, про що він зазначає і в апеляційній скарзі. Проте такі докази не є належними, допустимими і достатніми в розумінні ст. 77-80 ЦПК України, оскільки вони не дають можливості встановити, для кого саме були придбані продукти харчування, одяг та решта придбано, на чиї кошти і яким чином розподілялися.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач брав участь у витратах на лікування та обстеження спільної з відповідачкою дочки ОСОБА_6 не можуть бути підставою для звільнення його від сплати аліментів на дітей, оскільки витрати належать до додаткових витрат на утримання дитини і їх стягнення відбувається в порядку ст. 185 СК України.
Згідно ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).
Оцінивши обставини справи у взаємозв'язку із нормами закону, що регулює дані правовідносини, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність передбачених законом підстав для звільнення позивача від аліментів.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом
на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2020 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2021 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Хилевич С. В.